Отця Ксаверія Кнотца з ордену Братів Менших Капуцинів називають «спеціалістом з богослов’я оргазму». У своїх книжках він показує віруючим, яким чином вирішувати подружні проблеми, а також ті, що належать до сфери сексуальності. Крім написання книг, отець Ксаверій Кнотц – доктор пасторального богослов’я – проводить реколекції для подружніх пар та веде інтернет сторінку про секс. Якщо ви хочете дізнатися, чим має бути кохання і подружжя для віруючої людини, прочитайте це інтерв’ю.
Чому дуже поширене уявлення, що життя віруючих нудне?
Можливо, тому що на ці теми мало говорять. Така «недискусійна» тема обростає різними легендами та міфами, які згодом закріплюються в нашій свідомості. З іншого боку, це виникає з незнання i невігластва осіб, що є поза Церквою, щодо того, чого Церква навчає. Ці люди і далі мають уявлення двохсот, трьохсотлітньої давності. Вони не можуть зрозуміти, що Церква, як і цілий світ, також переживає еволюцію, проповідуючи те ж саме Євангеліє у різних культурах, а віруючі – це нормальні люди, які так само, як інші, живуть статевим життям.
Віруючі – це нормальні люди, які так само, як інші, живуть статевим життям
Обидві книги, які Ви написали, дуже популярні. А Ваші вірні, отче, також охоче говорять про секс?
Вельми полюбляють. Особливо люди цікавляться його моральним аспектом. Просять поради або пояснення.
А що найчастіше для них незрозуміле у вченні Церкви?
Кожна людина відчуває по-іншому. Є стільки людських уявлень, думок, що їх важко окреслити. Люди розпитують про одне і те саме, але завжди трохи по-різному. Зміст моєї книги, власне, і є відповіддю на запитання, які найчастіше ставлять: як інтегрувати духовність і релігійність, як жити у згоді з Богом.
Отче, Ваші книги мають ламати стереотипи на тему сексу віруючих?
Якщо вони це роблять, то добре. Але я описую позитивний досвід, який випливає з віри, адже у свідомості загалу дуже часто секс не поєднується з Господом Богом.
Чому люди не розглядають сексуальне життя як стосунки з Богом?
Тому що секс став дуже «біологізованим». Духовність, стосунки між людьми відходять у бік. Стосунки, у який прагнуть глибокої духовної єдності, трактуються лише як якась поверхова, романтична оболонка.
Як Ви уявляєте собі сексуальну освіту? Якою вона має бути?
Найбезпечніше було б, якби батьки самі відкривали дітям очі. Кожна дитина розвивається по-іншому. Одна в певному віці уже цікавиться сексуальністю, інша – ні. Батьки найкраще можуть знати, коли можна почати розмовляти з дитиною на ці теми. І вони ніколи не хочуть її скривдити.
Але батьки не поспішають цього робити?
Проблема значно ширша. Коли батьки не мають часу для дітей, тоді діти багато речей дізнаються від друзів, часто у досить вульгарній формі. Тоді батьки вже не є першими людьми, які формують напрям мислення дитини. Такими людьми стають друг чи подруга.
А роль школи і Церкви?
Церква досить багато говорить про сексуальність в елітарних церковних рухах. Звичайно, треба хотіти її слухати. Серед молоді з «Оази», Руху Чистих Сердець чи у харцерстві завжди провадять бесіди про любов і секс.
Однак, чи не є це дуже загальні розмови про любов, в яких уникають порушувати теми сексу?
Коли молодь ставить запитання, то робить це відкрито і без недомовок: а чому до шлюбу не дозволено вести статеве життя? Молодь чує багато різних речей про це. Існує навіть певного роду мода на якомога ранній початок статевих стосунків.
Це факт. Бути цнотливою дівчиною у віці понад двадцять років вважається «ганьбою», доказом того, що ніхто не хоче цієї дівчини. Так само іноді сприймають віруючих дівчат.
Під час глибших розмов з молоддю виявляється, що хлопці воліють, щоб жінки, які будуть їхніми дружинами, не мали раніше сексуального життя. Якось один хлопець описав при мені це бажання, вживши при цьому таке субкультурне, трохи вульгарне слово як «нерозкатана»: хотів би, щоб його дружина була «нерозкатаною». Так само багато дівчат цінують хлопців, які не починають знайомства з ними із сексу i не тягнуть їх відразу до ліжка. Вони сприймають це як знак поваги і свідчення серйозного ставлення до них.
Отче, у своїх книжках Ви звертаєте увагу на партнерство у шлюбі. Однак часто чоловіки нехтують потребами жінок у ліжку?
Часто в сексуальному житті домінує чоловіча модель співжиття – така п’ятихвилинна, яка може бути цілком доброю для чоловіка, але не для жінки. Це віддзеркалення ширшої проблеми – загального ставлення чоловіків до жінок. Існує культурна модель, у якій чоловік – домінуюча стороною, а жінка – пасивна. З іншого боку, щоразу виразнішою стає модель, у якій дуже активні, навіть домінуючі – жінки, а чоловіки – нерішучі і невпевнені у собі. Так, люди не вміють встановити рівноваги. Чоловік має відкривати і поважати у своїй дружині жінку, а жінка у своїй половині – чоловіка. Мені здається, що це найкращий шлях.
Люди, які вірять в Бога, мають більше поваги до себе.
Ви знаєте спосіб досягнення цієї рівноваги? Достатньо лише розмови?
Треба усвідомлювати, що чоловіки і жінки відрізняються. І тут впертість, відстоювання власної думки, боротьба статей нічого не дасть. Відкривати себе, свою тілесність, психіку, духовність i виходити назустріч своїм потребам, щоб взаємно підтримувати один одного – це завдання, яке потребує важкої праці. Бачу, що люди, які вірять в Бога, мають більше поваги до себе.
Можливо поєднати сексуальні потреби чоловіків і жінок?
Можливо. Проте для цього потрібна взаємна любов. Це звучить голосно, але потрібне дарування себе.
Хто визначає межу, що можна застосовувати в ліжку, а що ні? Це вказує Церква чи люди самі можуть оцінити, що їх задовольняє?
Ця межа проходить між нормальністю і патологією. Для багатьох нормальних людей білизна буде таким самим одягом, як й інший одяг. Для частини людей – це буде фетиш, без якого вони вже не можуть збуджуватися. Тоді виникають сексуальні розлади, які вимагають лікування.
Перехід через цю межу дуже відчутний. Якщо дружина постійно одягає якийсь дивний одяг з примусу, бо інакше чоловік не відчуває жодної радості від статевих стосунків, то вона відчуває, що секс не є творенням взаємостосунків з нею, а лише, що чоловік з її допомогою шукає якогось відчуття. Тоді вона відчуває себе предметом. Жінки можуть протягом певного періоду терпіти таку поведінку заради миру у сім’ї. Однак у певний момент це їм починає заважати. Просто починають у такій ситуації відчувати огиду. Якщо чоловік цього не бачить, то любов згасає остаточно.
У Вашій книжці є багато посилань на сексологів. Ви читаєте їхню літературу?
Так. Але також читаю богослов’я тіла Івана Павла II, яке мало хто читає.
Ви радите відвідувати сексологів?
Найчастіше я зустрічаюся з подружжями, яким необов’язково ходити до сексологів. Їм треба радше просто поговорити, прояснити для себе певні питання, оживитися духовно. Якщо ситуація настільки складна, що потребує терапії, то я раджу подружжю піти до сексолога.
Чи слушно розглядати секс з погляду моралі й оцінювати, що добре в ліжку, а що – ні. Чи, можливо, має бути дозволено все, що подобається парі?
Злодій теж радіє, коли пограбує банк.
Але тоді банк не радіє.
Тоді і банк виявився б злодієм, який, прикриваючись цим, вкрав у клієнтів гроші. Час перевірить, чи була ідея насправді доброю. Я знаю людей, які шкодують про свої колишні рішення щодо сексу.
Оральний секс можна вважати моральним, якщо дві людини на це погоджуються?
Я вживаю слово пестощі, аби підкреслити, що йдеться про вступну гру перед повним сексуальним актом, результатом якого є досягнення цілковитої єдності. У цьому контексті будь-які пестощі, серед них й оральні, є добрі. Іноді навіть дуже потрібні. Дещо інакше – з оральним сексом без сексуального акту, бо під час нього подружжя не досягає повної єдності. Люди прагнуть до повного сексуального акту, оскільки відчувають, що повнота єдності виявляється у повному сексуальному акті. Етика Церкви постійно це підкреслює. А решта – якийсь моральний розлад.
Яка Ваша думка, отче, про контрацептивні засоби?
Нині люди дбають про своє тіло, про фігуру, здорове харчування. Жінки можуть цілковито пожертвувати собою, щоб схуднути на двадцять кілограмів. Дбати про своє тіло i шанувати його – це також пізнавати його і щораз краще розуміти його реакції. Церква говорить у тому ж дусі поваги до тіла, тільки розуміє це тіло ширше – як втіленого Духа. Заохочує пізнавати плідність цього тіла, щоб жінки пізнали її. Чоловіки, якщо хочуть статевих стосунків, також мають постаратися зрозуміти весь цикл жіночої плідності. Це для них дуже цінне знання, яке навчає їх поваги до тіла коханої жінки і відповідальності за своє рішення.
Гормональна контрацепція заважає досягти єдність?
Це так, як би я запропонував вам, щоби ви вирвали собі ніготь i на його місце вставили штучний. Напевно, ви б не погодилися. Якщо маємо у тілі щось здорове, то нема потреби це змінювати. Плідність, здорова прокреаційна система – значно важливіша за ніготь.
Таблетка призводить до того, що ми не задумуємося над наслідками рішення жити сексуальним життям. Крім того, таблетки дуже шкідливі. Я знаю гінекологів, які бояться призначати таблетки. Призначаючи їх молодим дівчатам, можна завдати шкоду.
Яким чином?
Таблетки блокують функцію мозкового придатку, прохідність маткових труб, зменшують внутрішню оболонку матки. Це пошкодження на тілі жінок. Їх не видно. Вони не відчутні. Не болять. Здається, що проблеми немає, але вона існує. Вони все ще є якоюсь мірою ракотворні, а також абортивні. Про це мало хто знає.
Жінка, яка знає своє тіло, починає шанувати себе i вимагати поваги до свого тіла
Це нечасто трапляється. Та чи, застосовуючи гормональну контрацепцію, пара не отримує більше, ніж втрачає?
Що отримує?
Спокій, відсутність страху перед небажаною вагітністю.
Це лише видимість вигоди. Страх призводить до того, що жінка відчуває, що змушена постійно пригнічувати свою плідність. Джерело страху було усунено, але воно постійно є в її тілі. Дракон може у будь-який момент вийти з печери. Жінка могла би позбутися страху, якби відкрила, що вміє жити зі своєю плідністю, знає, коли вона плідна, а коли – ні. Що зробить чоловік, коли жінка скаже йому: «Якщо хочеш, будемо кохатися, але зараз я плідна, отож будемо мати дитину». Тоді він не відважиться. Він повинен навчитися бути відповідальним і навчитися чекати. А вона, якщо знає своє тіло, починає шанувати себе i вимагати поваги до свого тіла.
Ми живемо у часи, коли важко мати багато дітей. Контрацепція допомагає відповідальному плануванню сім’ї.
Не можна вважати, що, якщо не застосовувати контрацепції, то буде десятеро дітей. Так думають тільки люди сексуально неосвічені, хоча їм здається, що вони знають все, бо знають про таблетки. Якщо жінка пізнає своє тіло, то ніколи не матиме десятеро дітей, якщо цього не хотітиме. Я знаю багато подружжів, які мають двоє дітей, бо стільки хотіли, але протягом двадцяти, навіть тридцяти років застосовували природній метод, тобто пізнавали свою плідність. Це відповідальні люди. Безвідповідальними були б, якби протягом стількох років застосовували таблетки.
Однак природні методи вважають менш ефективними?
Я не знаю людей, які б, застосовуючи ці методи згідно з правилами, так вважали. Природні методи часто вважають неефективними ті люди, які їх не знають. Ніколи їх не вивчали або застосовували якусь свою, авторську версію. Жінка може завагітніти тільки у період овуляції. Це – один день. Тільки тоді, коли яйцеклітина вивільняється, може відбутися запліднення. Чоловіча статева клітина живе максимально 7 днів. Це – плідний час подружньої пари. Решта циклу є неплідною. Про це ніхто не знає.
Таблетки жінка повинна вживати протягом всього циклу. Яка логіка в тому, що жінка має вживати їх щоденно, в чітко визначений час і боячись, що, якщо забуде чи запізниться, то зачне дитину і тоді змушена буде ще додатково застрахуватися презервативом. Якби жінка знала себе, то сказала б: «Чому я повинна весь час жити в режимі таблетки, вводити себе в стан ранньої вагітності, якщо я сама здатна до запліднення тільки протягом кільканадцяти годин під час овуляції i ще протягом кількох днів створюю сприятливі умови для життя сперматозоїдів у моєму тілі. А якщо чоловік неодмінно хоче мати зі мною стосунки саме у цей час, то нехай він вживає бром або якусь свою контрацептивну пігулку».
Але пігулок для чоловіків не існує.
Не існує, бо гормональні зміни, спричинені такою протизаплідною таблеткою, роблять його агресивним і небезпечним для оточення. А жінка після неї навпаки спокійна. Чоловіки не хочуть погоджуватись на кастрацію.
На тіло жінки впливає так багато чинників, що іноді важко сказати, що її цикл стабільний, a природній метод контрацепції – ефективний.
Вона може не вміти пояснити свої цикли, але нехай і далі пізнає своє тіло і вивчає його. Бо завжди знатиме про нього трохи більше. Жіночі тіла є різні. Плідний цикл однієї жінки може порушити алкоголь, на іншу вплине відсутність сну. Якщо жінка знатиме це, то зможе пояснити свої ритми. Пізнання власного тіла ніколи не є поганим. Спостереження і висновки треба робити з того циклу, який є, a не з ідеального. Щоденне вимірювання температури не більше зречення для жінки, ніж дієта для схуднення, і не більше, ніж таке обмеження, як дотримання години вживання таблетки.
Тоді чому природні методи вважаються менш ефективними? Так само вважають лікарі.
Лікарі не знають багато про природні методи. Цього їх не навчали у вузах і нема на то ради. Крім того, вони дешеві. Ніхто на цьому бізнесу не зробить, а отже мало хто зацікавлений у тому, щоб їх захищати і пропагувати.
A гінекологи?
Гінекологи взагалі їх не знають. Вони неосвічені у цьому питанні. Колись їх частіше вчили, як професійно виконати аборт. Тепер вони навчають нових лікарів, переймаючись тим, як «допомогти» жінці вирішити її проблеми за допомогою таблетки перед або після статевого акту. Немає в цьому ні любові, ні поваги до людського життя. Є гарні курси, на яких вивчають методи розпізнавання плідності. Якщо хтось пройде такий курс, то знатиме більше, ніж середній гінеколог.
Що то за курс?
Курс природніх методів.
Хто його веде?
Інструктори з природніх методів. Є також гінекологи.
A перерваний акт, який часто вважають методом контрацепції, відповідає вченню Церкви?
Коли люди стоять перед дилемою, чи жити статевим життям і мати дітей, чи взагалі не мати статевих стосунків, то найчастіше ні на те, ні на інше не хочуть погодитися. I слушно. Постає запитання, чи бачать вони якусь середину. Дуже часто бачать тільки контрацепцію. Чи то презерватив, чи таблетка, чи перерваний акт, – питання другорядне. Усі ці люди є в ситуації тотальної безпорадності. Причиною їхньої безпорадності є такі знання про себе, які мала людина ще у XIX столітті.
Чому у XIX?
Бо у XIX столітті вважали, що жінка збудована так само, як чоловік, i є плідна нон-стоп, двадцять чотири години на добу. Століттями вважали, що жінка взагалі неплідна. Вона – лише такий собі інкубатор, a життя дає чоловіче сім’я. Так, як дуб виростає тільки з насіння, a земля дає вітаміни і підтримує життя. Жінка мала таку другорядну роль, бо чоловік давав життя.
У XIX столітті відкрито, що жінка також плідна і спільно з чоловіком дає життя новій людині. Спільна плідність стала одним з елементів ідеї рівності чоловіків і жінок. Сьогодні ті, що надають перевагу контрацепції, мають саме таку – з XIX століття – візію жінки та її плідності. Жінка має бути такою ж, як чоловік. Знаємо це з часів комунізму – жінки на тракторах. Вони теж можуть так працювати, адже чоловіки можуть. Оскільки обидві сторони весь час є однаково плідні, то котрась з них повинна позбутися своєї плідності. Це вже є застарілим, бо наука пішла вперед, але цю науку не хочеться визнавати. Правду кажучи, прихильники контрацепції ще не втямили, що жінка має іншу дітородну систему, ніж чоловік, вона циклічно плідна, має клімакс, якого не має чоловік, тощо. Ідеалом є не праця на рівні з чоловіком на нічних чергуваннях, бо чоловік зробить своє і піде спати, a вона вже не зможе заснути. Ідеалом вже є не думання про те, як приглушити свою плідність, а як поважати інакшість чоловіка і жінки, пізнавати свою відмінність – цінувати свою чоловічість і жіночість. А також і різну плідність чоловіка і жінки.
Але у ІІ половині XX століття сексуальність вийшла з дому. Люди відкрито визнають свої преференції, виникли суспільні рухи, які об’єднують людей на основі сексуальної ідентичності. Що Ви про це думаєте?
Добре, що говорять про сексуальність. Мінусом є втручання в цю сексуальність. Це стає небезпечно. Жінка, яка не вживає контрацептивних таблеток, є набагато вільніша. Її тіло належить їй. A жінка, залежна від пігулки, ніколи не є вільною i легко піддається впливу. Вона змушена вірити, що без неї її світ i прагнення просто завалилися б. На сторожі її щастя повинен стати хтось і боронити її. Найчастіше це прихильниці аборту.
А феміністки стверджують, що таблетка дає жінкам свободу.
Ці жінки не знають, коли є плідні, а тому змушені досягати свободу від неї за допомогою таблетки. Вони самі по собі не вміють бути вільними. Дивно, що феміністки не хочуть пізнавати свого жіночого тіла?
Але можуть вирішувати, коли плідні, а коли – ні.
Вирішують приглушити свою плідність, бо є перед нею безпорадні. Але можуть також керувати своїм життям, не шкодячи своєму тілові, не ставлячи його під сумнів. Сексуальна освіта полягає у пізнанні свого тіла. Це дуже цінне знання.
Отче, Ви не відчуваєте, що целібат є певного роду бар’єром, що відділяє Вас від подружжя?
То вдавані бар’єри. Вірні знають, що я священик і не дивуються цьому. Крім того, є люди, які почуваються безпечніше, коли розмовляють саме зі мною. Це, власне, така таємниця целібату, що священик теж може викликати довіру. Ясна річ, що не всі будуть мене поважати як монаха, священика.
Чи священики не викликали би більше довіри, якби вони мали дружин і дітей?
Особи, які люблять один одного і які турбуються про вдале статеве життя, не мають жодних проблем, щоб порозмовляти зі священиком. Звичайно, що не кожен священик все знає. Я дуже нервую людей, які не можуть любити i мають якісь проблеми у сексуальному житті. Вони на мене сердяться. Я викликаю в них агресію своїм життям. Еротоман, який не знає, що є еротоманом, буде мене принижувати і дошукуватися у мені якоїсь патології, сам не розуміючи, що то його поведінка є патологічною.
Часто трапляються такі випадки?
Не часто, але трапляються.
Але чи люди не довіряли би більше священикам, якби знали, що їхні знання про подружнє життя, дітей не тільки теоретичні?
Якби священики самі мали дружин і дітей, то більше би порушували такі теми. Завжди важче говорити про не своє життя. Однак целібат дозволяє зрозуміти віруючим членам подружжя, що життя має також надприродну цінність. Він показує, що люди можуть відмовитися від статевого життя задля Господа Бога. Я їм показую ту глибшу сторону життя, з іншого боку, подружжя, що люблять одне одного, показують мені свою відповідальну любов. Хоча я задумуюся: чи довіряють подружжя так само іншим подружжям i чи так само щиро їм розповідають про свої проблеми?
Звідки у Вас зацікавлення сексуальною сферою?
Це відбувалося поступово. Не думаю, що я цілком є автором всієї цієї ситуації. Кілька років тому я зацікавився темою і розвиваю її. Трохи шуму навколо цього піднялося. Існувало велике необжите поле. А я цю нішу заповнив. Мені вдалося порушити досить важливі теми.
Мої книги – це відповідь на духовний голод. Люди вже мають досить фізіологічного сексу і поверхових реакцій. У своїх книжках я показав неосяжний вимір. Після прочитання моєї книжки формується ширший погляд на сексуальність.
Ви вважаєте, що у майбутньому Церква буде іти в цьому напрямку?
Я вважаю, що Церква весь час іде цим шляхом. Це відповідь Церкви на теперішні часи, відповідь, у якій я намагаються показати, яким великим даром від Господа Бога є любов і сексуальність.
Отче, що Ви побажаєте студентам?
Молоді я б побажав не бути конформістами. Щоб не боялися піти проти течії і завжди залишалися вірними собі. Конформізм – для людей слабких і боягузливих, a найбільше у любові і сексуальності осягають ті, що не є конформістами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
