Читаю збірку фейлетонів Маріуша Щигеля про сучасну Чехію «Зроби собі рай». Зупиняюся над тими кількома, які присвячені ставленню Чехів до релігії і до Бога взагалі, бо мушу все це якось зрозуміти.
Загальновідомо, що Чехія – це одна з найбільш секуляризованих країн Європи (друга після Швеції), країна атеїстів. Слово «церква», в значенні інституція, чехи зажди пишуть з маленької літери, а саму інституцію вважають тоталітарною. Серед них є віруючі (найбільша після атеїстів релігійна група – католики), але про свою віру чи віровизнання там публічно говорити не прийнято, бо це суто приватна справа. Батьки розповідають своїм дітям, що так само, як в чарівних замках живуть принцеси, так само в костелах живе Ісус (!). Часом пояснюють, що Ісус Христос – це історична постать, а от про Його божественність намагаються мовчати, бо як можна переконати когось в тому, в що сам не віриш? Чехи вважають, що добрим треба бути не тому, що десь є якийсь Бог, а тому, що це вигідно. До церковних ієрархів ставляться, як до членів певного клубу, малюють про них образливі комікси і поважають лише тоді, коли даний священнослужитель заслужить собі на таку повагу в суспільстві.
Народ, який в переважній своїй більшості живе без Бога. Народ, який вважає, що життя треба прожити добре, бо іншого не буде, адже після смерті кожного чекають лише яма і хробаки (зрештою, в Чехії то найчастіше вогонь і урна на попіл – бо саме так більшість з них бажає закінчити існування свого тіла – в крематорії). Народ, де над віруючим насміхаються або дивляться на такого крізь пальці. Де вважається, що можна жити згідно Декалогу (не красти, не вбити, не зраджувати) і при цьому віра в Бога не обов’язкова (не обов’язкове навіть Його існування). Де багато людей вірять в гороскопи, ворожок, карти таро, а при цьому ніколи не ставлять собі запитання, а що стоїть за всіма цими магіями, звідки їхня сила?
Прага.
Джерело ілюстрації: czechy.multita.info
Більшість чеських храмів давно поставали музеями або були пристосовані під торгівельні центри, дискотеки, клуби, помешкання, магазини, словом, були десакралізовані. І ні для кого це не проблема. Чехам так легше – не відчувати гніту та примусу з боку Вищої Істоти, не перейматися поняттям гріха і кари, покладатися лише на себе, не підлягати численним церковним наказам і радам.
А от чи легше їм жити не відчуваючи Божої любові, Його опіки, ласки, мудрого керівництва? Чи легше жити не відчуваючи сакрум, якого прагне кожна людська душа, адже всі ми створені так, що ніщо не в змозі нас заспокоїти, один тільки Бог? (що доведено не одним теологом і філософом за останні кілька сотень років).
Одного разу я запитала моїх студентів, чи віра в Бога може бути сенсом життя людини. У відповідь почула – так, якщо то справжня, автентична віра. Адже саме тому, що віра – це сенс їхнього життя мученики за віру без вагання йшли на смерть, бо життя позбавлене сенсу не варте того, щоб його прожити. Віруючому для того, щоб мати сенс життя, вистачить лише (аж) віра. Звідки черпає сенси невіруючий? З себе, інших людей, культури, природи. Але невже такій людині ніколи не спадає на думку, що понад цим всім має бути ще Щось, якийсь Абсолютний Сенс? Не вірю.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
