Блаженніший Святослав Шевчук дав інтерв’ю для англомовної версії Радіо Ватикану. Пропонуємо Вашій увазі повний його текст.
У 41 рік він один з наймолодших голів Церков у світі. У березні цього року Святослав Шевчук був вибраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви, найбільшої Церкви Східного обряду в повній єдності зі Святим Престолом. Протягом десятиліть переслідувань репресивного радянського режиму Церква поширилась в діаспорі, особливо у Європі та північній і південній Америці, а сьогодні процвітає у своїй батьківщині знову, особливо на Західній Україні.
Менше ніж за місяць після його вибору Синодом Української Греко-Католицької Церкви, Архиєпископ Шевчук здійснив подорож до Риму для того, щоб зустрітись з Папою Бенедиктом XVI і повернувся сюди знову для подальшого обговорення важких питань про примирення з більшістю Православних Церков у його країні.
З Блаженнішим Святославом розмовляла Філіппа Хітченс.
Блаженніший Святослав Шевчук:
Головним викликом ситуації Церкви в Україні є поділ серед православних. Дуже важко формувати якісь стосунки, бо якщо ми будемо розвивати співпрацю з однією групою, то решта будуть почувати себе проігнорованими чи відкиненими. Для нас дуже важливо, щоб в Україні існувала спеціальна організація, яку ми називаємо Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних Організацій. Кожна релігійна громада, яка була зареєстрована державою, приєдналась до цієї Ради. Це створює певний вид можливості співпрацювати, принаймні розмовляти, і разом зустрічатись з державними авторитетами, розвивати наші взаємні стосунки.
Філіппа Хітченс: Така форма співпраці між різними групами. Яку реакцією Ви мали від різних груп на ваше обрання?
Досі – позитивні реакції. Перш за все, для мене великим дарунком Бога було те, що на мою інавгурацію прийшли представники всіх церков: єпископ Української Православної Церкви, голова і єпископ Української Православної Церкви Київського Патріархату, і також єпископ Української автокефальної Церкви. Це вперше за українську історію останніх часів всі поділені православні зібрались разом. Вони б ніколи не зустрілись разом в інших місцях. Але вони приєднались до урочистості, яка для нашої Церкви була такої важливою.
То ви вже мали можливість втілити в життя цей заклик до єдності, який є вашим пріоритетним завданням.
-Так, наша церква має спеціальне завдання: бути мостом між поділеними спільнотами, не лише між католиками і некатоликами, а і навіть, як у цьому випадку, між православними, створити простір, де вони можуть зустріти не лише нас, але і зустрітись між собою.
Ви сказали, що хочете зустрітись з Патріархом Кірілом в Москві, щоб пробувати проштовхнути процес цього примирення між православними і між католиками і православними також. Чи ви мали якусь реакцію, наскільки це можливо?
Я маніфестував свою відкритість , але досі я не одержав жодної відповіді. Нещодавно Патріарх Кіріл відвідав Україну, у пам’ять про 25-ту річницю Чорнобильської Трагедії, але він не зробив жодного знаку, не виявив бажання зустрітись з нашими представниками , з ким-небудь з нашої Церкви. Але ми і надалі відкриті.
Отже, ви і надалі чекаєте. Ви контактуєте з його представником Митрополитом Володимиром. Чи ви мали контакт з ним?
Особисто ще ні. Можливо після того, як я повернусь на Україну за декілька днів. Ми організуємо зустріч. Він запросив мене до нього на візит. Я намагатимусь організувати цю зустріч. Я думаю, я сподіваюсь, що ми можемо не лише говорити, але і співпрацювати.
Чи є великою наразі співпраця між різними групами?
Не дуже велика. Не дуже.
Ви багато говорили про потребу очищення пам’яті і пробачення як перші основні кроки до примирення. Чи це не занадто легка справа для вас як молодої людини говорити про ці речі? Ви заледве були підлітком під кінець радянського режиму, в той час як інші десятиліттями страждали під тиском?
Так, це правда, але мені було 20 років, коли комунізм впав. І я добре пам’ятаю цю напруженість між православними і греко-католиками на Західній Україні. Але цієї напруженості більше не існує. І я добре знаю ті рани, які наші люди і далі носять з цього часу. Їх багато. Тому я говорю не лише від себе, але від імені тих спільнот, які були зранені в тому часі. І я розумію цей, як би краще сказати – не страх ,але біль православної спільноти, і російських православних, які постійно звинувачують греко-католиків в тому, що вони знищили три їхні єпархії на Західній Україні. Це не легке питання. Але думаю, що перш за все для того, щоб бути здатним заторкнути це питання, ми повинні бути відкриті і готові пробачити одне одного.
Чи Ви маєте якісь практичні ідеї , способи, яким чином ви хочете просувати цей проект примирення?
Перш за все, ми збираємо специфічну інформацію про ті церкви, які православні можуть мати претензії і скільки спільнот вони зараз мають на Західній Україні. Які саме стосунки ми маємо між нашими спільнотами на базовому, локальному рівні. Щоб ми мали ясну статистику про те, з якими церквами ми збираємось мати справу майбутньому. Щоб ми могли зробити наше власне розслідування. Тоді ми можемо вивчати і обговорювати реальну ситуацію. Не фантастичні цифри, але реальні факти і назви сіл, де можуть існувати якісь напруження. Лише після цього ми можемо бути добре приготовані до того,щоб зустрітись з православними і дослідити конкретні церкви і конкретні справи.
Папа Іван Павло ІІ відвідав Україну у 2001 році. Перш за все хочу запитати, чи може Ви сам маєте певні сильні спогади про цю подорож?
Так, звичайно. Бо в цей час я був на посаді ректора Львівської Духової Семінарії. Наша семінарія готувала цей візит. Я був відповідальним за Літургійну частину цього візиту , і протягом Літургії прислуговував Святішому Отцю і нашим єпископам.
Велика можливість!
Чудова можливість! Також я готував зібрання для зустрічі Папи в часі Літургії. Це було дуже емоційно, бо нас зібралось більше мільйона осіб для греко-католицької Літургії того дня.
Яку , на Вашу думку, спадщину, він залишив у Вашій країні?
Перш за все, він знищив певні упередження щодо самого папи, щодо Католицької Церкви . Він показав доброту і автентичність євангельського проголошення , євангельської місії Церкви. Ці персональні контакти і досі добре пам’ятають.
Його великим бажанням було побачити кінець схизми, він дуже хотів, щоб ці двоє легень, Східна і Західна, знову могли разом дихати . Але він не міг це здійснити. Яка надія існує тепер , на Вашу думку, щодо можливості примирення?
Я б сказав, що надія завжди існує (сміється – ред.). Тепер, напевне, українське суспільство знає набагато більше про Католицьку Церкву, навіть про греко-католиків, ніж це було десять років тому. Бо багато людей і досі живуть з тими категоріями, які їм залишила радянська пропаганда. В ті часи Католицька Церква і особа Папи представлялась ворогом українського народу. Крок за кроком українське суспільство заново відкрило, що це не ворог, але великий авторитет, моральний авторитет не лише для католиків, але для всіх громадян України.
Vatican Radio ,
Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
