Інтерв’ю

«Говорити з людьми зрозумілою їм мовою»

14 Січня 2012, 09:20 2093

Сталося (у Москві) щось таке дивне: книжка, написана двома католиками, вийшла на перші позиції у списку продажів. Уже другий місяць поспіль відбуваються презентації в Москві та Санкт-Петербурзі. Один з авторів розповідає про книжку і роздає автографи, а другий тільки розповідає, бо він на презентаціях присутній… по скайпу.

 

Книжку «Польоти сонечка» написали разом (так само по скайпу) московська тележурналістка Ольга Бакушинська та її духівник і друг, нині душпастир аж у Канаді, о.Едуард Шатов. Оскільки о.Едуард далеко, Ольга їздить по презентаціях і дає інтерв’ю. Одне з них не вийшло в ефір з певних неекуменічних причин. Однак залишилась його розшифровка (перша частина/друга частина), якою CREDO було дозволено скористуватися. Деякі моменти українського буття нічим не відрізняються від поглядів москвичів.

 

Отже, процитую трохи розмову «справжнього живого католика» (так Ольгу представили в запису для радіо) і керівника Редакційної ради порталу «Правкнига.ру» Георгія Гупало.


– Почнемо з найпростішого і, мабуть, банального запитання: про що книжка?

– Про християнство. Не скажу, що вона про католицизм. Її написали двоє католиків, і писали ми про свій досвід. Але все-таки мені здається, що це книжка про християнство, про духовний шлях, який відбуває християнин, ідучи до Церкви, про те, що його там зустріне, які питання перед ним постануть. Мене здивувало, що були дуже хороші відгуки від людей, які називають себе атеїстами або агностиками. І тоді ми зрозуміли: ті проблеми, що ми їх порушували, ті рішення, що ми їх давали зі свого боку, цікаві будь-якій людині, не лише воцерковленій, не лише християнинові. По суті, Бог ставить перед нами одні й ті ж самі питання, незалежно від того, віримо ми в Нього чи ні.

– Ми звикли, що є церковний книжковий світ, і є мирський. Ці два світи і два ринки ніяк не перетинаються. Те, що популярне і розкуповується десятками тисяч примірників у церковних крамницях, геть не продається у світських книгарнях. А тепер ось ваша книжка. Чому раптом християнські книжки стали користуватися популярністю?

– Ми замислювалися над цим, я і о.Едуард. Нам здається, що вельми часто християнська література промовляє до читача незрозумілою йому мовою. Вона говорить правильні речі, але зрозумілі тільки воцерковленій людині, яка вже пройшла певний шлях, розмовляла з досвідченим духівником. Тоді людина починає розуміти термінологію, суть такої літератури. А якщо вона цього шляху не пройшла… Як на мене, з такими людьми варто розмовляти більш зрозумілою для них мовою – так, як ми розмовляємо на побутовому рівні, як би ми говорили при відвертій особистій зустрічі.

До речі, в процесі написання цієї книжки я відкрила для себе багато нового саме у християнському розумінні. Можливість обговорити складні питання просто і з гумором. Ми навіть анекдоти розповідали… А потім уже, коли людина вивчить на простому побутовому рівні такі речі (і при цьому вони не відштовхнуть її своєю складністю, напучуваннями), то вже зможе забратися до якихось серйозніших справ. Ми їх не заперечуємо – ані в православ’ї, ані в католицизмі. Але, гадаю, спершу людину потрібно підготувати. Ми маємо відчуття, що багато людей тягнуться до віри, але при цьому вони не знають, як до неї підступитися, і часто думають, що як вони стануть віруючими, ходитимуть до храму, то їхнє життя зміниться на гірше, на них будуть тиснути, перед ними поставлять багато нерозв’язних задач і правил… що зараз вони живуть добре, а житимуть погано.

– Я з Вами повністю згоден. Це проблема, яка стоїть зараз перед усіма, хто хоч би трохи в темі. Що видавати? Як розмовляти з сучасними людьми? Святі отці будуть актуальні ще сотні років, але це як антикваріат… Але ж коли людина тільки-но приходить до храму, їй потрібно сказати кілька простих слів. А в нас такої літератури немає, точніше – її вкрай мало. Чи мова, чи форма подачі підштовхнули вас до такої книжки?

– Гадаю, також щирість мала значення. Ми не побоялися поставити незручні питання. Нещодавно мені написав католицький священик із Мінська: він спеціально відрядив когось до Москви по десять примірників нашої книжки: «Я даватиму людям її читати, тому що часто мої парафіяни бояться про таке запитувати мене особисто. Нехай вони зрозуміють, що запитувати – можна, і що такі питання мучать не лише їх».

Обмежені обсягом книжки, ми вибирали найгостріші – на наш погляд – питання, зокрема: як виховувати дітей, якщо хтось із батьків воцерковлений, а дитина в певний момент відходить від Церкви, бо приятелі не сприяють тому, щоб вона жила церковним життям. Або: як поводитися, коли людина воцерковлена (тобто вже з певними обов’язками) зустрічається з кимось таким, хто абсолютно не розуміє, чому «до весілля – не можна».

Отак ми поступово йшли за питаннями, які цікавлять людей тут і тепер. У тому числі – розповідали і про власний досвід, якщо такий був, і про досвід нашого воцерковлення. За відгуками, саме це виявилося найцікавішим. Дехто казав, що навіть плакав.


– Дуже цікавою була оцінка з боку православних людей. Хочу процитувати: «Наше уявлення про католиків найчастіше базується на радянських фільмах і бородатих анекдотах, а католицькі храми більшість називає костьолами. Скористатися можливістю і зазирнути в паралельний світ віри було дуже цікаво». Ви радієте такому теплому прийому з боку православних?

– Ми страшенно хвилювалися з цього приводу. Все-таки наша книжка виходила російською мовою в православній країні… Ми чекали доволі байдужої реакції. І були щасливо здивовані. Ми не збиралися протиставляти католицизм православ’ю.

Можу навести приклад. Частенько на катехизу до католицького храму (а щоби стати католиком, потрібна річна підготовка) приходять люди, і на запитання: «Чому ви хочете стати католиком?» відповідають: «Мені не подобається православ’я». З досвіду відомо – така людина не затримається також і в Католицькій Церкві. Ставши католиком, вона побачить ті ж самі проблеми, які від неї наразі приховані. Зіткнеться з тим же самим і скаже – «О, ні». І, як я написала в одному з розділів книжки, – можна податися до протестантів, у них є різноманітні підходи. Але це те, що називається «назло мамі вуха відморожу»… З такої людини не вийшло православного, і католик із неї буде ніякий. Ми дуже хотіли показати саме спільність проблем і цілей. Перед християнством наших часів стоять одні й ті ж самі виклики. Якщо будемо сваритися, битися, звинувачувати одне одного, – нас з’їдять поодинці.

– Давайте повернемося до назви книжки.

– Ми хотіли назвати її «Тепле і холодне», бо книжка має двох авторів, і вони різні. Але видавництво вирішило, що це погана назва. Зрештою, було запропоновано «Польоти сонечка». Ми подумали – а чого би й ні? Сонечко – «божа корівка», вона Божа. Нам стали дарувати різні сонечка, і ми подумали: нехай це стане символом нашої творчої співдружності…


– Я так і знав, що Вам не все відомо. В англомовних країнах сонечко зветься ladybug або lady-beetle. Так ось, слово lady має на увазі Богородицю. Тож «Божа корівка» в англомовних католицьких країнах називається «комашкою Матері Божої».

– Це ж треба! Так приємно, що Ви мені це розповіли… Вийшло випадково, але як же гарно!

– Ну а ще про сонечок – вони дуже корисні комахи. Вони поїдають тлю, і якби цього не відбувалося, в багатьох місцевостях тля пожерла б сади, городи й ліси. Отож, винищувач тлі – теж дуже красивий образ. Ми часто обростаємо тлею, і наші стосунки з католиками, наші погляди, наші упередження вже «мохом поросли». Там розплодилося стільки тлі, яку тепер потрібно якомога швидше з’їсти, щоб ми побачили, як багато нас об’єднує. А об’єднує нас найголовніше – Христос.

– Безумовно.

– Якщо ми це зрозуміємо, то що нам завадить разом боротися зі злом? Дивіться: нинішній світ такий секулярний, такий антихристиянський. Більшість люду зараховують себе до православних, не знаючи навіть підстав християнства.

– У книжці ми говоримо також і про це. До храму часто приходять, вибачте на слові, як до якогось язичницького капища. В разі проблем треба «піти поставити свічку». Кому? Навіщо? Що людині дасть ця свічка? Запитайте – і вам не дадуть відповіді. На жаль, є таке язичництво, яке називає себе православ’ям, таке народне вірування, доволі дивне, яке дозволяє піти і до ворожки, і до храму свічку поставити, і ще щось таке зробити, і паску посвятити на Великдень. Людина приходить до церкви раз на рік. Ні, двічі – ще водичку на Хрещення взяти. І що вона потім з цією водичкою робить? Кропить щось і чекає якоїсь магії. Людина не Бога зустрічає – вона хоче бачити чаклуна, який вирішить її проблеми.

Людина може скільки завгодно називати себе християнином і не бути ним. Ми прекрасно бачимо, чим це завершилось в Америці і Західній Європі, де Церкву доводиться фактично підносити з руїн. Наприклад, у Квебеку, де живе о.Едуард, якщо священик з’являється у колоратці – підкреслюю, не в сутані, а в колоратці, – його одразу ж записують у консервативні мракобіси. Боюся, це результат не тільки поганої якості народу. Народ не може бути поганої якості… Це наслідок помилок Церкви. І зараз, коли я бачу, як Православна Церква, по суті, часто скоює ті ж самі помилки, що їх припускалася в деяких країнах Католицька Церква, то це може викликати внутрішній спротив.


– Не «може викликати», а вже викликає. Причому зараз і у нас, і у вас іде значний відтік віруючих.

– Так, у радянські роки інтелігенція дуже цікавилася Церквою, багато хто прийшов до Церкви саме в той час, навчив своїх дітей. Чому тепер такий відтік? Раніше все це було закрите, люди жили своїми уявленнями про Церкву, а тепер вони побачили лицемірство – таке ж саме у нас, як і у вас. У Росії Католицька Церква – вельми таємнича штука, але є католицькі країни, де вона настільки ж само відкрита для оцінювання, як і Православна – тут. Люди бачать невідповідність того, хто що говорить і як він чинить. І йдеться не лише про ієрархів, а й про пересічних віруючих. Ми, до речі, це обговорюємо з о.Едуардом – коли людина називає себе православним віруючим, а при цьому каже, що він націоналіст, сталініст і комуніст. І каже, що за віру православну вб’є кого завгодно. Хоч смійся, хоч плач. Хіба це не може викликати відторгнення?

 

 

Уривок із книжки «Політ сонечка»: з розділу «Батюшки й дівчата»

 

…Священики доглянуті, напрасовані, в них немає бороди, зате є манікюр. Крім того, вони ввічливі й доброзичливі. Догралися, отці мої! Може, в Європі це і прийнятне, а в Росії охайний і ввічливий мужчина – це ексклюзив. І лізуть дівчата на католицьких священиків, як миші на буфет із харчами…

…Ось вона приходить у храм, і в неї прокидаються глибокі почуття до такого ввічливого… Причому вона знає про таку деталь, як целібат. І якщо вона вважає, що у відповідь на її зізнання він скаже «Я також вас кохаю», то в неї погано з головою і її треба побоюватися. В нього немає варіантів відповіді, бо свій вибір він уже зробив. В принципі, він завжди має відповісти: «Я вірний Церкві». Вочевидь, саме ця вірність і примушує дівчат хвилюватися і докладати старань. А поясни мені, який сенс битися головою об зачинені двері?..

…Це така жіноча психологічна особливість: що менше жінку ми кохаємо… У звичайному житті дівчата зазвичай обережніші, якщо їм не по 15 років. Адже навіть повні дурепи знають, коли вони подобаються чоловікові, а коли ні. А священик – немовби якась «хмарина у штанях», яка не підпорядковується звичним чоловічо-жіночим законам…

…Не знаю. Видно, це таки особливість російського суспільства. Ввічливість і повага до жінки в ньому сприймаються як знаки уваги!

…Та й не повинна дівчина подавати себе, немов на тарілочці…

…Очевидно, вони думають: «Оскільки він в сутані, то він не знає, як це правило діє. Католицький священик – трохи ідіот». Дівчата, він не ідіот, і він знає! Священик, як і будь-який інший мужчина, не звертає уваги на ваші знаки не тому, що він такий тупий, а тому, що це – його «ні».

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: