На Вашу думку, що чекає Україну у найближчі кілька (5-10) років: розвиток і рух вперед чи деградація?
Що буде, залежить від того, що ми будемо робити. Як будемо чесно будувати, солідно, послідовно, згідно з Божою волею, то будемо мати розвиток і гарне майбутнє. Як будемо поводитись не гідно і не будемо працювати, будемо жити за негативними принципами, тоді прийдемо до упадку.
Чи можуть сьогодні українці, не намагаючись підлеститись до когось, самостійно розвиватися, будувати свою країну?
Я думаю, що це єдиний шлях. Ми не повинні вважати, що хтось нам щось дасть, бо кожна держава дбає про себе. Ми маємо розуміти, що наше майбутнє залежить тільки від нас. Варто сказати і про те, що є держави, яким не вигідно, аби Україна була самостійною і незалежною. Втім, всяка розбудова залежить лише від того, хто у ній зацікавлений – від народу.
Нас будуть шанувати, нас будуть цінувати, з нами схочуть говорити тільки, якщо ми покажемо нашу власну зрілість, нашу здібність будувати державу. Хочу підкреслити, що ми маємо всі потрібні елементи для того, аби розбудувати хорошу країну: прекрасну землю, гарний край, громадян, багато з яких працьовиті та відповідальні. Але мусимо щиро бажати розбудови держави не задля власних інтересів, а на благо суспільства.
Українці готові до цього будівництва?
Власне, у цьому і є наша слабкість. Ми маємо зрозуміти, що все залежить від нас і що тільки власними зусиллями можна збудувати країну. Наша ментальність ще не готова визнати того, що нам ніхто нічого не дасть. Не треба шукати нічого іншого, окрім блага усього народу.
Ви завжди кажете про те, що відкриті до спілкування з молоддю і що це приносить Вам велике задоволення та заспокоєння. А чи готова молодь говорити з Вами? Які Ваші спостереження?
Я не знаю, про це треба у них запитати. Я з ними завжди говорю, але не знаю чи вони мене слухають. Я дуже сподіваюся, що вони чують те, що я кажу, роблять висновки з цього і використовують мої поради у житті. Я би хотів, аби так було, але на жаль, я не в силах вирішувати за них.
Можу сказати єдине: мені дуже залежить вчасно передати їм те, що я можу. Щиро радий, що я в тому не єдиний. Хочу передати молодим людям найкращі здобутки нашого народу, аби вони правильно користувалися ними. Хочу, аби наша країна процвітала, аби вона розвивалася, аби була гідним місцем для життя достойних людей.
Що сьогодні може стати рушієм для молоді? Як не впасти у відчай від тотального безсилля?
Ви не є безсилі. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільними силами творити добро, жити чесно, жити творчо. Ви маєте велику силу. Це стосується як української молоді, так і молоді усього світу. Кожне нове покоління інше, воно будує щось нове. Головне, аби його не зіпсували. Важливо, якими ідеалами ви будете жити.
На жаль, сьогодні є такі люди, які намагаються молодь використати для своїх вузьких цілей: створюють різні забави, аби зробити молодь байдужою до головного. Але, то є дурна і короткозора політика – вона не гідна. Ми маємо перед молоддю ставити ідеали і заохочувати її до творчої праці.
Ви не є безсилі – ви можете зробити себе такими, коли нічого не будете робити. Але, якщо ви стараєтеся, працюєте, творите – ви живете. Головне, не думати про безсилля. Ви вже будуєте сьогодення, не думайте про свою самотність, нас багато і ми разом.
А українська молодь зіпсована?
Я вважаю, що сьогодні дуже багато гарних людей. Ті питання, які молодь мені задає під час різних зустрічей, свідчать про їхню високу свідомість і розуміння того, що відбувається у суспільстві. Але я розумію й те, що є люди, які навмисне намагаються цю свідомість зруйнувати, купити. Це є страшний злочин. Але, на щастя, є й ті люди, які намагаються цю молодь підбадьорити, підняти, пригадати їй найкращі високі ідеали.
Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо будемо думати лише про задоволення власних потреб.
Мені шкода нашої молоді ще й через те, що ми абсолютно мало для неї працюємо. Старше покоління має робити більше. Чому так багато молодих людей хочуть виїжджати з України закордон назавжди? Тому, що ми не створили для них відповідних сприятливих умов, аби творити і розвиватися тут. Це також можна назвати злочином.
Ми маємо відпускати молодь вчитися за кордон, але й маємо зробити так, аби ці молоді люди повернулися додому і застосовували свій досвід на благо держави.
Я би сказав, що ми маємо робити так, як робили японці. У XIX-XX століттях вони відправляли свою молодь для навчання і переймання досвіду за кордон. Вони вивчали різні сфери людського життя і тоді поверталися додому. Саме тому, Японія за відносно короткий час стала великою і потужною державою. Я не кажу, що це єдино вірний шлях. Для Японії це теж принесло чимало проблем, але їх можна було й оминути.
Тому, ми мусимо забезпечити нашій молоді можливість розвиватися у своїй державі і не блукати десь світом: Західною Європою, Америкою.
Якось Ви сказали, що «Церква має виховувати людей вільними, свободолюбними, моральними». Українська церква справляється з цим завданням?
Думаю, до певної міри – так. Але я не є цілком упевнений, що ми робимо усе, що повинні робити. Гадаю, що ми робимо замало. Якщо ще у містах щось робиться і є якісь результати, то по селах молодь, немовби, забута, занедбана, залишена напризволяще. Тут церква могла би зробити набагато більше.
У 20-их роках минулого століття церква дуже багато зусиль приклала для того, аби виховати свободолюбиве покоління, здорове покоління, покоління, яке навіть було готове покласти життя за свою державу, свій народ. Це величезний здобуток тогочасної церкви. Тому, я не думаю, що ми сьогодні так само інтенсивно працюємо. Хоча, не можна сказати, що ми бездіяльні. Ми працюємо над тим, аби виховати лідерів, які зможуть показати молоді приклад, заохочувати її до кращого і правильнішого життя. Духовенство має відіграти дуже інтенсивну роль у цьому процесі.
Як гадаєте, хто є слухачем Вашої аудіокниги «Суспільство і влада»?
Ця книжка для усіх, хто хоче її послухати. Я ніколи не думав писати для якоїсь однієї групи людей. Сподіваюся, що книжку прослухає якомога ширше коло читачів, яке не буде обмежуватися релігійними чи якимись іншими переконаннями. Буду щиро радіти, якщо хтось візьме з тієї книжки щось корисне для себе.
Розвиток інформаційних технологій в Україні, зокрема, інтернету, позитивно впливає на становлення молодої особистості? На Ваше переконання, від Всесвітньої мережі більше користі чи негативу?
Поговорім, для порівняння про язик. Ним можемо висловити свою любов до Господа, розповісти про свою пошану та любов до ближнього, але ним же ми можемо і наробити чимало клопотів. Те саме з інтернетом – це є засіб комунікації.
Ліна Костенко писала: «З душі у душу найкоротша відстань. Чому так часто транспорту нема?». Інтернет, то є спілкування, а воно має бути душевним. Силу поганого слова інтернет помножує у десятки і сотні разів.
Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я навіть не підозрював у дитинстві. Але вони не знають, що з цим усім робити.
Інформація має допомагати людині краще розуміти світ, бути мудрішою, вміти ширше дивитись на явища. Це дуже складний процес. Думаю, що батьки мають не лише контролювати те, скільки годин дитина проводить в інтернеті, а й те, що саме вона там читає, чи збагачується інтелектуально, чи росте духовно.
Як молоді не зловживати вседоступністю інформації і вседозволеністю інтернет-простору?
Це мають робити батьки. Саме вони формують світогляд дитини у перші 10-15 років життя. Вони мусять поставити собі питання: приносить воно шкоду чи розвиток?
Дитина з п’ятнадцяти-дванадцяти років має мислити критично. До того її ведуть за руку батьки, вони знають, що дитині потрібно, а що ні. У цей же час молода людина має сама розуміти чи з користю вона проводить час біля комп’ютера. Дитина має розуміти, який саме вплив на неї має та чи інша інформація. У цьому можуть допомогти тільки батьки, школа та духовенство.
З’явилися сайти, на яких можна зробити віртуальний візит до храму чи замовити богослужіння онлайн. Як Ви до цього ставитесь? Чи не є це богохульством?
Називати це богохульством досить за сильно. Це явище не є поняттям церкви.
Релігія – це не є знання про Бога. Релігія – це зустріч з Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в інтернеті чи, скажімо, чи можна замінити її спілкуванням по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з ним не має бути механічним, масовим. Це явище добре лише з тієї точки зору, що ми можемо подивитися літургію, яку правлять, скажімо, у Римі. Завжди добре почути хорошу проповідь, гарну музику, але якщо ти бачиш це тільки через монітор, воно не гріє твого серця.
То Ви проти цього?
Я, на загал, не є проти цього, але і не за. Воно просто не співпадає з головною метою. Порівняйте п’єсу переглянуту по телевізору з тою, яку ви відвідали у театрі – різниця колосальна.
Ми мусимо не забувати, що найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити. Особисто я, краще б зустрічав невелике коло чинних людей, ніж дивився на тисячі байдужих.
Росана Бісьмак, internetua.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
