Великий Піст – це, можна сказати, мій улюблений літургійний період в Церкві. Хресна Дорога, Гіркі жалі, сумні протяжні пісні про терпіння і муки нашого Спасителя, час на тишу, реколекції, дні зосередження, особливий настрій Літургії, – все те, без чого годі й уявити передпасхальне 40-дення. На кожному розі чи, точніше, на кожному католицькому розі, тільки й мови що про молитву, піст та милостиню, про навернення та покуту. Скільки разів би не переживала цей період, а все одно кожного разу все по іншому.
Чи то під впливом дорослішання чи то добрих проповідей, але цьогоріч на диво часто задумуюся над сенсом Великого Посту. Ну а що в ньому найважливіше? Звісно ж, молитва, а куди без неї? Та хіба решту року обходимося без молитви? Піст – то взагалі окреме питання, бо для більшості знайомих лайт-католиків піст полягає в утриманні від м’яса у п’ятниці та легкому голодуванні в Попільну Середу і Страсну П’ятницю (ніби й церковних заповідей вдалося дотриматися і не сильно настраждалися). А хто постить без жартів (хліб і вода), той вмудряється це робити і поза рамками Великого Посту. Що ж до милостині – то це тема-ріка, про це краще не починати, а краще чинити за порадою Святого Письма і пильнувати, щоб в таких справах ліва рука не знала, що чинить права. Багато років саме ці три речі стояли в центрі моїх уявлень про Великий Піст, все здавалося, що ось він, той найвідповідніший час, щоб почати жити в режимі молись – пости – давай милостиню. Ну хіба що додаючи до цього молитву Хресної дороги і мінорно-фіолетовий настрій.
На останній недільній проповіді священик вболівав, що в католиків західного обряду у Великому Пості не звучить «Алілуя» і розводився над глибоким сенсом, який вберегли християни східного обряду, в яких в цей же період «Алілуя» звучить ще частіше, ніж протягом року. Не знаю, чи справді так, тож прийняла почуте на віру, а тим часом думки побігли у вказаному напрямку. Чому проживаємо Великий Піст так, наче все ось-ось закінчиться? Чому так сильно зосереджуємося на аспектах Господньої Муки і власної ницості, слабкості, гріховності? Адже Він ось-ось воскресне! Всього 40 днів на те, щоб спробувати це зрозуміти і якось приготуватися, 40 днів на навернення, на зміну свого життя.
Великий Піст припадає на час, коли вся природа пробуджується до життя. Випадковість? Ми тут, бачте, покутуємо, а ця радісна весна нас відволікає, от біда. Сумніваюся, що Богові йдеться лише про те, щоб ми цілих 40 днів мучили себе покутами, докорами сумління і різними жалями. Навернення. Зміна, відродження, пробудження. Великий Піст – як час для чогось нового, період, на протязі якого маємо защепити в собі якесь добро, якусь зміну на краще. Занедбаний талант, закинуте хобі, запущене вивчення іноземних мов, нереалізовані плани саморозвитку, відкладені на колись? Ну от, якраз час все це навернути, виправити, покращити. Після Посту буде Великдень, буде Воскреслий Христос у новій небесній дійсності, ми будемо новими, так що тут головне вчасно навернутися.
Гарно слухати гарних проповідей. Гарно робити хороші постанови на Великий Піст. А щоб слово не розходилося з ділом – записалася в літургійну схолю, треба ж ті зміни колись починати.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
