Дорогі в Христі Брати і Сестри!
1. У вівторок закінчився карнавал. Стихли веселі забави, різнобарвні бали, гучні бенкети. Щоб повноцінно жити, такий час, як карнавал, теж нам потрібен. Він пригадує нам очевидну життєву правду, що для щасливого життя потрібна не лише щоденна праця, а й радість. Необхідним є також, можливо, призабуте сьогодні, вміння відпочивати. Отже, святкування є невід’ємною частиною нашого життя.
Закінчився карнавал – прийшла Попільна Середа. У цей день у храмах чуємо слова, котрі супроводжують жест посипання наших голів попелом: «Пам’ятай, що ти є порохом і в порох обернешся». Жест посипання голів попелом на знак жалоби й покути притаманний багатьом традиціям і культурам згаданим в Старому Завіті. Це відбувалося в Стародавньому Єгипті, Греції та інших державах. У Літургії Церкви початки цього звичаю віднаходимо в VІІІ столітті. Попільна Середа, як початок Великого Посту, увійшла в традицію Церкви лише в XVІ столітті. З того часу стало традицією посипати голови вірних попелом, виготовленим з вербних гілочок, посвячених у Вербну Неділю попереднього року.
«Пам’ятай, що ти є порохом і в порох обернешся» [пор. Бут 3,19]. Скільки ж значень у символі пороху, котрий говорить нам про звичайність, незначимість та скороминущість? У жмені пороху, котрий не має ні форми, ні вигляду, одна порошинка має в собі таку ж саму вартість, як і всі інші, що можуть бути віднесені вітром чи стоптані стопою людини. Розпочинаємо період Великого Посту, усвідомлюючи собі цю не зовсім просту правду – «ти є порохом», істотою «неустанно вмираючою», однозначно і невблаганно прямуючою до смерті, єдиною істотою, котра про цю неминучість знає.
Але не можемо думати про себе лише так, не беручи до уваги ще й «неземний сенс». Бог же не говорить нам, що ми є тільки порохом. Він скеровує наш погляд на велике світло, даючи надію на внутрішню зміну, котра може відбутися в людині, що постала з пороху. Адже над нами прозвучало чудове послання спасіння: «Слово сталося Тілом» – Бог став людиною, «пославши свого Сина в тілі, схожим на гріховне тіло» [Рим.8,3]. То чи ж – до певної мірb – сам Бог не посипав собі голови попелом, падаючи обличчям на землю, котра жадібно й злісно поглинала Його сльози і Його кров [пор. К. Рагнер, Малий церковний рік]? А, можливо, Він зробив це саме тому, щоб ми у поросі не змарнувалися, щоб ще раз повстали з пороху – але до нового життя в Христі.
2. Порох може перейняти нас тремтінням. І це добре, що в літургійному році є передбачено такий особливий день, в котрому серйозно замислюємося над нашим життям, день, в котрому чуємо запрошення до праці над собою, до того, щоб очима правди подивитися на своє нутро, до того, щоб оцінити свою щоденність і навести в ній лад.
Це запрошення видовжується на період сорокаденного посту. Називають його Великим, бо через навернення, слухання Слова Божого, через молитву ми готуємося до найбільшого християнського свята – Великодня. У цьому часі найчастіше будемо чути словj: навертайтеся. Катехизм Католицької Церкви пригадує нам, наскільки важливою справою є навернення серця, внутрішнє покаяння. Без нього зовнішні прояви покаяння залишаються даремними, а внутрішнє навернення штовхає до вираження цього стану видимими знаками, жестами і ділами покаяння [пор. ККЦ 1430].
Користуючись нагодою, хочу пригадати, що так як і увесь покутний період (Великий Піст), так і окремі покутні дні (кожна п’ятниця), зазначені в літургійному році, є для Церкви особливим часом покути. Ці періоди особливо сприятливі для духовних вправ, покаянних богослужінь, прощ на знак покаяння, добровільних умертвлень, таких, як піст і милостиня, братерський розподіл (діла милосердя і місіонерські діла) [пор. ККЦ 1438].
3. Піст дуже допомагає в праці над самим собою, в стараннях звільнитися з полону гріха, слабкості, поганих звичок. Піст має ще один важливий вимір – він відноситься до наших ближніх, особливо до найубогіших. Святий Августин так говорить: «Стриманість ваша нехай буде ситістю бідного». А в гімні Літургії Годин молимося такими словами: «Цей час проживімо в зосередженні; коротші хай будуть розмови; скромнішим хай буде харчування; більше чування над собою».
В цьому часі пам’ятаймо про ще одну невід’ємну практику Великого Посту, якою є милостиня. Особливої суті набирає милостиня у сьогоднішньому світі, коли велику увагу приділяємо матеріальному збагаченню, з якого дуже просто вчинити собі божка. Ісус виразно перестерігає тих, котрі вдосталь мають земних благ і використовують їх виключно для свого задоволення, а святий Апостол Іван в своєму листі написав: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в Ньому?» [1 Йн 3,17]. Милостиня вчить нас виходити назустріч потребам ближніх та ділитися з ними тим, що маємо завдяки Божій доброті.
Виконуючи вищевказані аскетичні практики, мусимо пам’ятати, щоб усе, що чинимо, приносило славу Богові, а не нам. Не можемо очікувати особистої користі чи похвали, виконуючи добрі діла, та не можемо допустити, щоб вони привертали до нас увагу інших. Чого варте ділення з іншими нашим достатком, коли серце з цього приводу переповнюється гордістю; тому не шукає похвали за свої вчинки той, хто знає, що «Бог бачить те, що таємне» і «віддасть йому».
4. Важко уявити собі Великий Піст без Хресної Дороги, формування якої пов’язане з початками служінням францисканців та домініканців. Це цінне для багатьох людей богослужіння виникло внаслідок глибокого прагнення переживати і вникати в найдраматичніші моменти з життя Ісуса та зближення драми Господньої любові в людській екзистенції.
Типовим для нашої Архідієцезії, гортаючи сторінки історії та традиції, теж стало страсне богослужіння Гіркі Жалі. Участь в Хресній Дорозі та Гірких Жалях створюють можливість хоч на хвильку призупинитися і замислитися над сенсом життя, терпіння і смерті. Роздумуючи над страстями Ісуса, знаємо, що і Він відчував страх перед тим, що на Нього чекало. Однак Він довірився Отцю і піддався Його волі. Можливо, й наше терпіння має сенс? Можливо, й мені потрібно сказати: Хай сповниться Твоя воля? Перехід від стації до стації в часі Хресної Дороги дозволяє уважно придивитися й нашій реальності, котра, як усім відомо, не складається з самих тільки радісних моментів. Хресна Дорога є часом, в котрому можемо увійти в глибини нашого серця, придивитися нашим терпінням, котрі не є від’ємною частиною нашого життя, карою за гріхи, чи чимось безнадійним, а досвідом, який може вчинити набагато більше добра, ніж миттєві хвилини щастя. Вірю, що кожен із нас, проходячи з Ісусом Хресною Дорогою та співаючи Гіркі Жалі, може зробити важливі й цінні для свого життя відкриття.
Усіх на цей особливий час Господньої благодаті в Ювілейному Році від щирого серця благословляю.
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Львівський Митрополит
Львів, 21 лютого 2012 року
фінансово.
Щиро дякуємо!
