Призначення о. Яна Слєповронського ректором Вищої духовної семінарії у м. Ворзель не стало несподіванкою, оскільки за плечима в о. Яна – десять років ректорства у городоцькій семінарії, яку довелось відроджувати «з нуля». Пізніше, під час настоятельства у м. Бар, що на Вінниччині, у нього з’явилось ще одне дітище – спільнота «Родина Емаус». Про свою місію в цій спільноті та плани на посаді ректора духовної семінарії о. Ян розповів часописові «CREDO».
– Призначення на посаду ректора для мене є насамперед покликанням. Таким само, як покликання до священства, а потім покликання виїхати в Україну, бути ректором у городоцькій семінарії. А коли у нас побували італійці зі спільноти «Родина Емаус», я відчув покликання започаткувати таку спільноту у своїй парафії, у м. Бар.
«Родина Емаус» опікується дітьми, позбавленими сім’ї. Не лише сиротам, а й тими, які мають сім’ю, але нікому там не потрібні. Також у сфері нашої уваги – молодь, зокрема, молоді дівчата, які збиваються з пуття, вагітніють, думають про аборти. Бачу свою місію в тому, щоб повертати цим людям сім’ю, любов. Тому я прийняв цю спільноту в барській парафії. Ми відремонтували будинок «Карітасу», і тепер там знаходиться Будинок матері та дитини, який називається «Родинна оаза імені блаженних Луї та Зелі Мартен». Розпочато будівництво ще одного будинку, в Копайгороді: це має бути «Оаза імені блаженного Йоана Павла ІІ».
Чи плануєте Ви тепер поєднувати ці дві справи – служіння спільноті «Родина Емаус» і ректорство у ворзельській семінарії?
– Звичайно! Така була моя умова. Коли єпископ подзвонив до мене з пропозицією стати ректором, я спершу відмовився; а як пропонували вдруге, то я сказав: розпочав тут справу й не можу її покинути. Кожні два тижні я на вихідні приїжджатиму в Бар та Копайгород і далі провадитиму формацію цієї спільноти. Тут у мене є група сімей, група молоді, продовжується робота в Будинку матері та дитини.
А на великопісні реколекції я запросив цю спільноту до Ворзеля. Тут бо прекрасні умови до проведення закритих реколекцій: є два окремі будинки для групи до 50 осіб.
Якою є ворзельська семінарія, чи має вона свої особливості?
– Ворзельська семінарія дуже цікава: у ній є відразу шість середовищ семінаристів. Назву спочатку кліриків із Києво-Житомирської, Луцької та Харківсько-Запорізької дієцезій. Ці три групи, разом 16 осіб, живуть у приміщенні семінарії. А окрім них є ще приїжджі студенти, які у нас навчаються, але духовну формацію проходять у своєму колі. Це семінаристи з руху «Неокатехуменальна Дорога» та зі згромаджень Місіонерів св. Вікентія де Поля і Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Отже, маємо дуже різнобарвну сім’ю.
Чи будете Ви проводити якісь реорганізації у ворзельській семінарії? Чи має вона якісь проблеми?
– Великих проблем немає. Треба тільки поповнити склад форматорів та викладачів, а також внести дрібні зміни у план навчання та денний розпорядок.
Я дуже радий, що у перерві між ректорством у Городку і тепер у Ворзелі набув досвід душпастирства тут, в Україні. Я мав справу з дітьми та молоддю з неблагополучних родин і бачу, якою великою є необхідність сімейного душпастирства. Тому хочу зробити семінарію насамперед родиною.
Свого часу Папа Йоан Павло ІІ в Апостольському повчанні «Pastores dabo vobis», присвяченому вихованню душпастирів, дає визначення семінарії як середовищу, в якому мають зростати майбутні священики. Якщо найкращим середовищем для зростання людини є сім’я, то, на мою думку, семінарія має бути сім’єю. Тому роль ректора я бачу як роль батька: не тільки вказувати семінаристам чи повчати їх, а й бути для них провідником.
Сім’я так само має бути у середовищі викладачів і форматорів. Між нами самими мають постати братерські стосунки, аби потім поширюватися на семінаристів. Таким є моє бачення семінарії.
Ви сказали, що певні проблеми у ворзельської семінарії є з викладачами. А яке загалом становище з викладацьким складом?
– Він налічує близько двадцятьох викладачів, але кожен з них має ще й інші численні обов’язки – у дієцезії або ордені чи чернечому згромаджені. Більша частина з них викладає в київському Інституті св. Томи Аквінського. Архиєпископ Петро Мальчук просив подбати про афіліацію семінарії до Люблінського Католицького Університету, що у Польщі, тому треба доповнити викладацький склад викладачами з науковими званнями.
Кожна сім’я має свою атмосферу, свій дух. Чи можете Ви порівняти атмосферу у цих двох «сім’ях» – у городоцькій семінарії, яку Ви очолювали впродовж десяти років, і ворзельській?
– Це важко порівняти, оскільки я вже більше десяти років тому полишив городоцьку семінарію, а у Ворзелі перебуваю лише кільканадцять днів. За часів мого ректорства в Городку було близько 70 кліриків, восьмеро або дев’ятеро постійних форматорів; це чимала родина. У Ворзелі – менша, тому взаємний контакт простіший. Тих і тих семінаристів об’єднує спільне бажання та зусилля іти шляхом покликання, а форматорів – товаришування їм на цьому шляху.
Бачу ворзельських семінаристів доволі зрілими людьми. Вони старші за віком, більшість із них уже закінчили світські інститути чи якісь студії, і тільки тоді прийшли до семінарії. Також вони зрілі духовно: багато моляться, адорують. Мають, наприклад, нічну адорацію і ще дві протягом тижня. Тут є спільноти, включені в різні рухи, і молитовна спільнота в семінарії, якою займається викладач-домініканець о. Януш Марія Анджеєвський. Отже, бачу у Ворзелі достатньо молитовну атмосферу та серйозність кліриків.
Дякую Богові за те, що багато вихованців городоцької семінарії продовжили навчання в університетах Італії та Польщі, здобули наукові звання і повернулися, щоб узяти відповідальність за місцеву Церкву, а також за виховання духовенства. На сьогодні зі старого складу форматорів городоцької семінарії залишилося, здається, тільки двоє. Натомість ректор, віце-ректор, духовний наставник, економічний директор, префект і численні викладачі – вихованці цієї ж семінарії. І це радує.
На завершення хочу сказати ще одне. Ми багато разів чули заклик до молитви і молимося про покликання до священства. Але чи дякуємо Богові за покликання? Бог же вислуховує наші молитви і виконує обіцянку, яку дав ще через пророків: «Pastores dabo vobis» (дам вам пастирів – Єр 3,15). Особисто дякую за барську парафію, з якої на сьогодні походять дев’ятеро кліриків. Дякую всім за молитовну й матеріальну підтримку, і надалі прошу: моліться за городоцьку та ворзельську семінарії, за форматорів, семінаристів і за мене. Дякую редакції CREDO. Хай Ісус – Найвищий Пастир вас усіх благословить!
Дякую за розмову!
Біографічна довідка
Отець Ян Слєповронські народився 1959 р. у місті Сєдльце, Мазовєцьке воєводство (Польща)
1985 р. – отримав рукоположення
1991 р. – приїхав в Україну, де як ректор відроджував семінарію в м. Городок, Хмельницька обл.
2001 р. – настоятель парафії св. Анни, м. Бар, Вінницька обл.
2010 – настоятель у смт. Копайгород, модератор спільноти «Родини Емаус»
фінансово.
Щиро дякуємо!
