На завершення цього навчального року – і як вступ до наступного, який стане «круглим», до 20-річчя існування Інституту св.Томи Аквінського – його директор о.Войцех Сурувка ОР розповів, яким він бачить Інститут сьогодні і в майбутньому.
– Отче, яке місце, на Вашу думку, посідає Інститут?
– Значне! (сміється) Цей рік в Інституті був для мене важливим, бо він був першим роком мого директорства. Спершу мені потрібно було оцінити, що таке цей Інститут і яке його місце – не тільки в Києві, а також в Україні загалом, у суспільстві і в Католицькій Церкві. Я дійшов висновку, що це місце є значним. Інститут становить собою майданчик для зустрічей людей різних віросповідань, різних культурних та інтелектуальних традицій. Найважливіший напрямок його роботи – давати освіту в рамках католицького богослов’я. Хоча повна назва Інституту включає слова «релігійних наук», проте ми тут даємо широку освіту, просто в інакших рамках, для розширення світогляду. Є заняття з гуманітарних наук тощо; і найперше, чого я хочу, це щоб освіта, яку ми надаємо, розвивалася саме в напрямку католицького, західного богослов’я. Це те, що ми можемо дати тутешнім людям, наша роль і покликання. Таким чином формується певна «добра конкуренція», оскільки підвищується рівень богослов’я, яке ми можемо надати.
А окрім цього головного напрямку діяльності Інституту, він є ще й науково-формаційним центром. Ми надаємо нашій Церкві – насамперед помісній Церкві Кижво-Житомирської дієцезії – людей, підготовлених у сферах катехизації, сімейних консультацій, євангелізації.
– Як це все тут «поміщається»?
– Маємо дві форми навчання – денну й заочну (катехети і сімейні консультанти). Заочники приїздять у Дім на Якіра, 13, раз на місяць, по два дні. Заняття ведуть як наші викладачі, так і запрошені; як київські, так і більш віддалені. Насамперед викладачами є самі брати-домініканці, які живуть у цьому Домі. Також приїздять викладачі з семінарій та університетів: наприклад, Києво-Могилянської Академії, університету Шевченка, приїздять львів’яни з УКУ.
Тож перший напрямок нашої роботи – богословська освіта; другий – допомога помісній Церкві через заочну освіту; а третій – це майданчик зустрічей для людей різних віросповідань і культурних уподобань.
– Наприклад, ці знамениті екуменічні зустрічі з бельгійськими бенедиктинцями?
– Успенські читання, на які приїздять монахи з Шеветоня, це наш проект, здійснюваний спільно з Центром св.Климента, а ще є власне Климентівські читання, у яких ми беремо участь (вони відбуваються в грудні). Відбуваються презентації книжок – як тих, що ми видаємо, так і не тільки. Наприклад, нещодавня презентація книжки «Біля джерел мислення і буття» А.Баумейстера, який є нашим викладачем і викладачем в університеті «Кижво-Могилянська Академія»: видання філософа про сучасну філософію. «Компендіум теології» св.Томи Аквінського – перший переклад Томи українською мовою. З відносно недавніх можу ще згадати презентацію книжки о.Юрія Аввакумова «Витоки унійного богослов’я». В цьому напрямку ми теж плануємо розвиватися. В нашому Інституті була зустріч Богословського клубу Максима Ісповідника. Зустрічалися молоді богослови, які мали змогу представити кожен свою конфесію. А до цього тут гостювали 15 студентів з Мюнстера, Німеччина – учасники семінару на тему «Церква в сучасному суспільстві». Семінар відбувався англійською мовою, кожен учасник готував свій реферат.
– Що Ви як домініканець можете сказати про розвиток сучасного богослов’я?
– Для розвитку богослов’я загалом дуже важливо думати не про сам по собі «розвиток», а про те, на яких основах він відбувається. Бо якщо, скажімо, ІІ Ватиканський Собор дещо змінив теологію, то це тому, що Отці Собору прагнули повернутися до витоків самого богослов’я: Біблії, Отців Церкви, Томи Аквінського, звичайно. До цього потрібно повертатися, якщо йдеться про реальний розвиток теології. З одного боку, потрібно дивитися на знаки часу – бачити, як міняється суспільство, – але, з іншого боку, потрібно постійно повертатися ad fontes, до джерел, не губити їх з очей. І, як на мене, одне з завдань Інституту – надати людям доступ до цих джерел, створити добру наукову бібліотеку, де всі охочі змогли б знайти і прочитати потрібне.
– Як «створити»? Вона ж давно є!
– Так, бібліотека Інституту існує давно, і вона досить-таки цікава; однак, на мій погляд, нам ще бракує західних Отців Церкви. В нашій бібліотеці багато, скажімо, Максима Ісповідника, а ми ж Інститут католицького богослов’я! У нас є не тільки те, що доступне російською мовою: є українська, англійська, французька, іспанська, італійська… Але потрібно більше Августина, Томи, схоластиків – ось напрямок для нашої подальшої роботи.
– Можливо, це завдання для когось із випускників. А куди вони взагалі йдуть після завершення навчання?
– Наш диплом ще не визнаний державою. Тобто всі, хто навчається в Інституті, роблять це задля власного розвитку. Після випуску вони можуть займатися всім, до чого покликані миряни в Церкві. Крім того, ми хочемо розширити свої пропозиції для Церкви: певно, за рік будемо відкривати нові заочні курси. Не тільки для катехитів і сімейних консультантів, а й також для християнських журналістів і курси соціальної доктрини Церкви. Я певен, що саме ці два напрямки дадуть змогу тим, хто отримав саме богословську освіту, побачити, як можна на практиці застосувати здобуті знання до конкретних проблем суспільства, у якому ми живемо. Тому що християнство покликане змінювати світ довкола нас. Цікаву думку висловив проф.Томас Бремер із Мюнстера щодо того, як сьогодні займатися богослов’ям. Він має задум зробити курс «Богослов’я з газети» – щотижня брати якусь тему, обговорювану в ЗМІ, й розглядати її з теологічної точки зору. Як на мене, для наших студентів це має бути дуже цікаво: показати, що богослов’я не відірване від сучасного життя. Що все те, про що ми читаємо у св.Августина, Томи та інших богословів, – служить створенню кращого світу.
– Кого Інститут випустив і кого чекає?
– Цього року десятеро завершили навчання і четверо захистили магістерські роботи. Нас небагато, але це сіль землі. Діяльність нинішніх богословських навчальних закладів – нашого, чи Інституту в Городку, чи у Львові – як на мене, націлена на молодих людей віком від 20 до 40 років, які вже мають освіту (або її набувають). Для них наша освіта є розширенням і поглибленням їхніх знань та світогляду. Ми б хотіли звертатися до зрілих християн, які беруть на себе відповідальність за довколишній світ і суспільство, в якому живемо. Тому що ми переконані, що Церква має що сказати не тільки «бабусям у костьолах» чи дітям на катехизації, але й політикам та бізнесменам.
Фото Вікторії Семенової
фінансово.
Щиро дякуємо!
