На хвилі цілої серії статей про те, «куди поділись чоловіки», і нового числа друкованого CREDO, деякі нібито випадкові житейські речі виглядають ну просто неймовірними. Або ж їх сприйняття стає інакшим…
Ну ось з якої б то радості, скажіть мені, якась нормальна людина та й питала мене про свої особисті справи, шо я вам тута, експерт??? Але подзвонила і спитала. А я поговорила, сіла і задумалась.
(Одразу зауважу, що інтимних подробиць не буде, так що «таємницю сповіді» збережено, і взагалі мова піде не про конкретну людину, а про ситуацію, що вималювалася. Тому одразу скеруйте свої думки на оцінювання ситуації, а не телефонного абонента або моєї персони. Пліз.)
So, подзвонив один чоловік, молодий причому (певно, я таки вже «старше покоління», упс), і попросив допомогти йому визначитися у стосунках з двома важливими для нього жінками. Чоловік нежонатий, жінки незаміжні, певна проблема формується немовби «сама собою». В який бік піти, бо стосунки дійшли до такої фази, коли вже не можна «просто так дружити», нікому нічого не обіцяючи? Завжди настає момент, коли люди мають щось вирішувати…
І проблема виявилася в тому, що немає реального вибору. Перша кандидатка – чудова, хазяйновита, затишна, мила, приймає мого абонента таким, як він є, нічого від нього не вимагає, і скидається на те, що це ідеальний варіант завжди прибраної хати, наварених борщів, напечених пирогів і доглянутих дітей. Друга – з гонором, з вимогами, з устремліннями, але клієнт не підліток і чудово розуміє, що «прикритих тилів» він у цьому варіанті не матиме. Щодо першої він відчуває не так прихильність, як настороженість, усвідомлюючи, що «тили» – це прекрасно, але тиха і покірна жінка перетворить його на хатнього тирана, не спротивиться його недобрим рисам (які він у собі знає), і цим цілком спроможна зіпсувати його і так нелегкий характер. Поза тим, її доведеться ціле життя «тягнути» на собі, та ще й разом із дітьми, яких вона догляне, звичайно, але в разі чого – ні роботу сама не знайде, ні важливого рішення не прийме. Натомість друга кандидатка – добрий стимул, перспектива, заохочення не киснути, брати нові горизонти, але при цьому твереза перспектива не розраховувати ні на затишний дім, ні на добрий борщ, ні навіть на добрий емоційний контакт. Суто «бойова подруга».
Після цієї розмови в мені залишилося питання, яке, власне, я й хочу тут поставити для роздумів. Питання, скероване головно до дівчат/жінок. Чи в нас (у вас) є усвідомлення, як сильно ми, жінки, впливаємо на чоловіків? До цієї розмови, цілком несподіваної, я, чесно кажучи, й гадки не мала, що чоловік може до такої міри реально усвідомлювати потребу жіночої співпраці задля того, щоби життя було вдале. Що ця потреба така очевидна!!! Що, змовчуючи свої певні образи, не противлячись тим чи тим дурним, на мій погляд, ситуаціям у молоді роки, я не робила для свого чоловіка і для своєї сім’ї геть нічого доброго! Що згадані у книжці Жо Круасан «Покликання жінки, або Священство серця» слова зі Святого Письма – «створимо помічницю проти нього» – настільки реально дієві. У цій книжці є розділ, де Жо звертає увагу на конструкцію фрази про створення жінки як дружини для Адама: «помічниця проти нього». Тобто насправді жінка створена помічницею. Але якщо щось іде не так, як має бути, то вона стає «помічницею проти», і її допоміжна роль перетворюється на шкідливу.
І ще питання до чоловіків, зокрема до віруючих: а ви спроможні провести подібний до прочитаного аналіз себе та своєї життєвої ситуації? У цій розмові був нюанс: по мою думку прийшла (ну, подзвонила) людина, яка до церкви не ходить і віруючою себе не вважає. Це просто чесний аналіз становища. Не наслідок молитви, медитації чи сповіді як таїнства. Вочевидь, це якась присутність Святого Духа – Духа Істини, який «наводить на всю правду»; але це, повторюю, не аналіз, проведений віруючою людиною, яка має чіткі орієнтири. Наскільки сучасні чоловіки спроможні оцінити свої сильні та слабкі сторони і зрозуміти, що їм потрібне – і чого їм хочеться? Бо «хочеться» опіки, пирогів, і щоб жінка була як служниця. Власне, мій співрозмовник упіймав себе на тому, що це – спокуса, і вельми сильна. Тому і вирішив спитати якогось знайомого християнина…
Ми потребуємо одні одних, жінки й чоловіки. Потребуємо як помічників для взаємного розвитку та доброго спільного життя. Як мінімум, висновок із цього один: про це потрібно говорити, обговорювати, формулювати, не замовчувати, сподіваючись, що «якось буде». Якщо раптом котрісь молоді-наречені оце читають, то візьміть до уваги як те, що чоловік і жінка потребують взаємної дієвої підтримки, так і те, що відповідь на питання «шо дєлать?», у разі чого, починається зі спокійної аналітичної розмови про ситуацію.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
