Питання: Як обирали Римських Пап після святого апостола Петра?
Відповідь: Обрання Римського єпископа в перші століття життя Церкви не відрізнялося від процесу обрання інших єпископів. Деякі правила церковних виборів можна знайти вже в 44 главі Першого послання до Коринтян Папи Климента, однак для того, щоб ознайомитися з прямими свідченнями обрання Пап, потрібно почекати до творів святого Кипріяна. У своїх Листах (44 – 55 – особливо в 55) – він пише про обрання святого Корнилія, що проходило в атмосфері особливого занепокоєння через проблеми з Новаціаном.
Це трапилося в березні 251 року. В обранні Корнилія – свідчить Кипріян, перераховуючи всі єрархічні рівні, – брали участь духовенство і народ, а присутні єпископи звели його в сан єпископа. Уже в ті часи новообраний єпископ Риму інформував єпископа Карфагену про своє обрання на Римський престол.
Починаючи з 4 століття, відповідно до практики обрання єпископів, що склалася після Нікейського собору, вибори Папи стали турботою насамперед духовенства, яке заручалося згодою народу і знаті. Кандидат повинен був пройти через всі єрархічні щаблі і, як правило, був архидияконом – цей титул був пов’язаний зі сферою адміністративного управління Римської Церкви. Зазвичай новий Папа обирався через три дні після смерті попереднього (хоча це правило супроводжувало безліч винятків, а найтриваліший період вакантної Папської катедри – 3 роки – передував обранню Григорія Х в 1271 році). Отже, три дні – на вибори нового Папи, а його висвячення відбувалося наступної неділі.
Від Юстиніана I до Костянтина IV, тобто до 685 року, новообраний Папа повинен був просити в імператора розпорядження (iusio або praeceptio) про своє висвячення, а також сплатити в імперську канцелярію досить значний податок. Крім того, він повинен був просити підтвердження і у екзарха Равенни.
Останнім, хто просив підтвердження свого обрання у екзарха, був Папа Григорій III в 731 році. Але у виняткових випадках можна було обійтися і без схвалення екзарха, як у випадку Пелагія.
Висвячення римського єпископа вже в 4 столітті стало прерогативою єпископа Остії, як свідчить святий Августин. Разом з єпископом Остії в свяченнях брали участь також єпископи Альбано і Порто.
Після обрання та висвячення новий Папа розсилав Патріархам і єпископам основних катедр синодальні послання, в яких повідомлялося про його обрання на Престол Святого Петра. Цей звичай засвідчений вже святим Кіпріаном в Карфагені.
Обрання Папи завжди було релігійною і політичною подією особливої важливості. Тому не варто дивуватися, що вже в стародавні часи його супроводжували бурхливі пристрасті і ниці політичні інтереси. Цивільна влада неодноразово вважала своїм обов’язком втрутитися заради збереження громадського порядку або нав’язуючи своїх кандидатів, і не завжди це відбувалося на користь Апостольського Престолу.
Німецькі імператори підпорядкували Папські вибори своїй владі, що призвело до появи антипапи в 11 і 12 столітті. Монархи Іспанії, Франції та Австрії втручалися у вибори Папи з 16 століття аж до конклаву Пія Х: їх підступною зброєю було вето, що накладається на обрання того чи іншого кандидата.
Римський Синод 769 року закриває шлях до Папства для всіх, хто не володіє титулом кардинала – пресвітера чи диякона, – в той час як обирали Папу все духовенство та особливо важливі персони. Constitutio Romana в 824 році повернула знаті і народу їх роль в обранні Папи. Але щоб уникнути зловживань на висвяченні новообраного повинні були бути присутніми легати імператора. Римський Синод 898 року знову підтвердив необхідність присутності цих легатів і обмежив коло виборців Папи до єпископів та духовенства Риму. Але вибори повинні були проходити в присутності Сенату і народу.
Щоб перешкодити тяжким зловживаннням, які мали місце на кожному обранні, Папа Нікколо II У 1059 обмежив коло виборців до кардиналів-єпископів, до яких приєдналися й інші кардинали, що мали священний сан. Решта ж духовенства і народ скликалися для того, щоб схвалити зроблений вибір. А сам кандидат повинен був належати до духовенства Римської єпархії, і тільки у випадках особливої потреби можна було вдаватися до кандидатів ззовні. Нікколо II передбачив також той випадок, коли з якихось причин вибори повинні були проходити за межами Риму.
Декрет, яким Папа Нікколо II надав вибори Папи Колегії Кардиналів, ознаменував собою новий період в історії Папства. Він розвивався аж до сучасного порядку обрання Римських Пап, що вимагає більшості голосів – дві третини – для дійсних виборів, виключаючи кардиналів у віці старше 80 років. Але в будь-якому випадку число кардиналів-виборців не повинно перевищувати 120.
На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан
Інші «складні питання»:
Навіщо сповідатися з гріхів священикові?
Багатство і розкіш Церкви
В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Від кого походять люди?
Вона – католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Два питання від мусульманина
Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Католицизм і англіканство
Про реінкарнацію
Протестанти і апостольське спадкоємство
Хто встановлює день нашої смерті?
Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Чи можна контактувати з померлими родичами?
Чи можна молитися за тварин?
Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Чи можна спати у хлопця?
Чи можна сповідатися у різних священиків?
Чи нормально для християнина боятися смерті?
Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?
Чи суперечить християнству психоаналіз Фройда?
Чому важко потрапити відразу в Рай?
Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство – ні?
Що значить – хула на Святого Духа не проститься?
Що означає відлучення від Церкви?
Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Які обов’язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?
фінансово.
Щиро дякуємо!
