У кожній офіційній події можна знайти щось, що дасть поживу душі й розумові. Скажімо, що таке урочистий початок навчального року? В київському Інституті св.Томи – це не тільки бажано-обов’язкова зустріч, вітальні слова, вручення дипломів випускникам і заліковок – першокурсникам.
Не маю наміру хвалити домініканський Інститут, тим більше що я не його студент ані викладач. Викладу кілька своїх заміток з відкриття, яке відбулося 8 вересня, в день свята Народження Пресвятої Богородиці Діви.
Домініканці – Орден… Проповідників Діви Марії
Свого часу, тобто кілька десятків років тому, я була просто парафіянкою своєї парафії, мені цілком вистачало Меси, спілкування з розумним священиком (кланяюся о.Ришарду Столярчику, нині настоятелю в Черній під Краковом) і молитви з кармелітською спільнотою. І я вважала, що крім Кармелю більше нічого не існує, ну там якісь окремі собі люди. А Марія, яка є сестрою кармелітів у їхньому розумінні духовності, – це «кармелітська» Матір Божа. І фраза з інтерв’ю когось із домініканців, яке мені потрапило на очі, що Пресвята Діва є Засновницею і Покровителькою цього ордену, викликала в мені справжні ревнощі.
Відтоді минуло трохи часу, я познайомилася з викладачами – тоді ще коледжу св.Томи, – посиділа не один місяць у монастирській бібліотеці, яка тоді вся вміщалася у великій кімнаті квартири, купленій під «тимчасовий монастир». У дисципліни, які викладалися в тому ще-коледжі, у розуміння Святого Письма і вміння його читати мене впровадив о.Януш Марія Анджеєвський. Він відзначався, зокрема, тим, що кожну (кожну!) свою проповідь закінчував якимось зверненням до Пресвятої Діви, а кожне або майже кожне теологічне питання, яке йому ставили, так чи інакше приводив до місця й ролі Богородиці у Церкві.
Коледж зростав, осів у постійному місці, на Боричевому Току, на Подолі. Зі студентами (які були і власне студентами, і пенсіонерами) чимало працював о.Гжегож Беднаж. На лекції, молитви, зустрічі збиралося чимало люду, і якось так ставалося, що будь-який офіційний захід перетворювався на дружнє спілкування. Чи то на тривалу, ледь не до півночі, адорацію зі співами, чи на «ковбаски», смажені просто на вогнищі позаду монастиря, чи на «Розарій прославлення», який якось так немовби сам по собі ставав чимось іншим, ніж звичне відмовляння «Радуйся, Маріє».
Коледж виріс до інституту, римський Папський університет св.Томи «прийняв його під крило», керівництво змінилося (і не раз), місце теж змінилося. Було гірше, було краще, було по-різному. Але ось – 20-річчя існування закладу, і знову марійне свято, знову зібрання студентів, викладачів і гостей, і знову, під покровом Засновниці та Опікунки ордену, офіційний захід перетворюється на щось «людське». Не нудне. Навіть якщо й непросте як для «невтаємничених мізків».
Інститут твердої їжі
Насамперед потрібно відзначити, що «кадри вирішують усе» – це таки правда. Ці «кадри» спроможні як зробити щось добре і потягти серця за собою, так і зіпсувати що завгодно. Отож, оновлений дух Інституту, його старання як богословського навчального закладу привернути людей до віри, специфічний товариський, «довірливий», дружній стиль уособлюється в директорі, о.Войцехові Сурувці. Який є не тільки братом в ордені та керівником цього закладу, а ще й цілком сучасним домініканцем, якщо так можна висловитися. Він провадить свій блог, докладає зусиль до «випливання на глибінь» самого Інституту, розуміє потребу мовленого і писаного свідчення віри.
Він, власне, у своєму блозі написав після урочистостей: «Цього року інаугураційну лекцію виголосив о.Ян Анджей Клочовський ОР. Він говорив про негативну антропологію. Слухаючи його слова, я старався поставити себе на місце наших 25 студентів-першокурсників. І думав: Боже, що вони з цього розуміють?»
Директор, здатний поставити себе на місце «першачка», – це, на мій погляд, велика надія як для тих само першачків, так і для Інституту загалом.
Бо в таких навчальних закладах, де у назві стоїть «вищий», уже пізно годувати студентів «молоком духовним», про яке писав св.Павло. Їм дають тверду їжу. Так, для багатьох могло залишитися незрозумілим те, як саме розглядав людину, віру, світ Мейстер Екхарт, на підставі праць якого, власне, професор Клочовський прочитав свою лекцію. І взагалі навіщо нам тут Екхарт, від якого нас відділяють століття, кілометри, а головне – величезна світоглядна й культурна різниця.
Однак такі інаугураційні лекції – це певною мірою виклик, а заодно і зазначення «висоти планки». Ти справді хочеш вивчати католицьке богослов’я? Ти всерйоз хочеш зрости за п’ять років навчання настільки, щоби свого часу, коли прийде черговий перший курс, сидіти в Аулі Магні, не ловлячи «білий шум» у своїй голові, а насолоджуючись тим, як викладач розбудовує та ілюструє думку? Ти реально готовий до того, що тут тебе «годуватимуть» латиною, грекою, італійською, польською, німецькою тощо, а потім – філософськими та богословськими текстами цими ж мовами? Не відступиш?
А приємно ж!
З нагоди урочистого відкриття навчального року було вручено дипломи та свідчення про всі складені іспити. Якщо хтось, ну, суто по-людському, думає, як оце виходити цілих п’ять років на вечірні заняття, як дати раду всім цим мовам… вимогам… де знайти додаткових п’ять-десять годин на добу… Ну то для таких може бути чималим заохоченням побачити, як вручають дипломи.
Наприклад, цього разу кожному випускникові особисто потискав руку і давав диплом о.Джозеф Аджюс, декан того самого Папського університету св.Томи, що в Римі. Де ще ви зможете так собі запросто поручкатися з деканом «Ангелікуму»? А після лекції, презентації та інших «офіційних розмов» – поспілкуватися з ним запросто під час фуршету? Ну, звісно, якщо знаєте мову. Бодай одну з тих, які потрібні для вільного спілкування з закордонним гостем. Одну з тих, які тут викладають, ага…
І щоб книжку вручили. Так, Інститут видає розумну літературу. І, як зазначив о.директор, найближчим часом виходять нові книжки. Певно, не тільки щоби вручати випускникам і першокурсникам… А трошки ще й щоб їх до такого діла долучати, між іншим. Бо, скажімо, в інститутському журналі «Колегія» друкуються не тільки такі домініканські зірки світового рівня, як професор Клочовський…
Я рада за цей Інститут і всіх, хто з ним знайомий. А хто ще ні, той нехай хоч фотографії подивиться… Бо наступного літа знову прийматимуть на перший курс!
фінансово.
Щиро дякуємо!
