У неділю, 21 жовтня, на площі Святого Петра перед ватиканською базилікою Папа Бенедикт ХVІ очолив Месу, під час якої зарахував до лику святих 7 мучеників та подвижників віри.
Святіший Отець проголосив святим о. Жака Бартью, ТІ, місіонера-мученика на Мадагаскарі. О. Жак народився 27 листопада 1838 року у Мулюжі, що у Франції. У віці 15 років вступив до малої семінарії, після закінчення якої перейшов до вищої духовної семінарії. 21 травня 1863 року прийняв священицьке рукоположення, і впродовж 9 років виконував служіння вікарія при одній із французьких парафій. У цей час о. Жак відчув поклик до богопосвяченного життя та до місійної діяльності, отож, у 1873 році він вступив до Єзуїтського Ордену. І вже у вересні 1875 року відплив на місію до Мадагаскару. У своєму служінні отець-місіонер посвячувався терплячим, навчаючи їх катехизму та уділяючи їм Святі Таїнства. Його убозтво, відірваність від матеріальних статків, ревність та готовність поспішити на допомогу вмираючим і потребуючим, а особливо його жива віра, з надзвичайною силою притягали місцевих людей. 8 червня 1896 року, під час нападу на місцевість, де французький місіонер здійснював своє священицьке служіння, бунтарів, які вимагаючи від нього зректись своєї віри, о. Жак закінчив своє життя мученицькою смертю, засвідчуючи перед Богом і людьми свою вірність та любов до Господа і непохитність у вірі.
Наступним канонізованим цього дня став мирянин-катехит Педро Калунґсод, народжений у Філіппінах 1655 року. Він був одним із тих хлопців, які разом із місіонерами, іспанськими єзуїтами, подався аж до Маріанських островів, щоб донести Добру Новину про Ісуса Христа місцевому населенню. Їхня місія принесла добрі плоди, оскільки багато людей увірувало в Ісуса та охрестилось, але один китайський цілитель, мешканець тих околиць, розніс чутку серед народу, що свячена вода, якою хрестили місіонери була отруєна і саме тому діти, які вже на час хрещення були хворими, незадовго після охрещення померли. Багато людей повірило у ці наклепи зловмисника та почали переслідувати місіонерів. Молодий Педро Калунґсод не захотів залишати місце своєї місійної праці та своїх друзів отців-єзуїтів, і за це поплатився життям, не ховаючись від ворожої стріли та шаблі. Тіла вбитих місіонерів, катехита Педро та отця-єзуїта Дієґо, вкинули в океан. 6 жовтня 1985 року Папа Йоан Павло ІІ беатифікував отця Дієґо, а 5 березня 2000 року – Педро Калунґсода.
Ще одним святим Католицької Церкви став італійський блаженний, вихователь молоді, отець Джованні-Баттіста П’ямарта, народжений 26 листопада 1841 року у місті Бреші. На християнське виховання якого великий вплив мала його побожна мама, яка перейшла до вічності, коли Джованні-Баттісті виповнилось лише дев’ять років. 23 грудня 1865 року у катедральному храмі Бреші він отримав священицькі рукоположення і в наступні 20 років активно душпастирював у різних парафіях своєї дієцезії. Під час свого відданого священицького служіння окрему увагу звертав на бідну молодь, саме тому, разом із монсеньйором П’єтро Капретті, 3 грудня 1886 року заснував заклад професійної підготовки для бідної молоді, де також дбали про загальнолюдське та християнське виховання молодих студентів. У 1900 році заснував чоловіче Згромадження Пресвятої Родини з Назарету, а у 1911 році став співзасновником жіночого Згромадження Покірних Слугинь Господніх. Через заснування типографії та видавництва «Queriniana», зробив великий вклад в утвердження католицької преси у Бреші. 25 квітня 1913 року Господь Бог покликав свого вірного сина по вічну нагороду. Підсумовуючи, можна сказати, що життя отця Джованні-Баттісти П’ямарти було цілковитим посвяченням Богові та людям, життям глибокої молитви та подвижництва.
Серед новопроголошених святих є також іспанська монахиня Марія Сальєс-і-Баранґерас, монаше ім’я якої Марія з Гори Кармель, засновниця Згромадження місіонерок-учительок, яка народилася 9 квітня 1848 року у Барселоні, Іспанія, у родині побожних батьків, які подбали про добре християнське виховання для своєї дочки. Вже в родинному колі Марія навчилась молитись і шукати у всьому волю Божу. Ще з ранніх років мала особливу набожність до Пречистої Діви Марії. Відчувши, що Господь кличе її до богопосвяченого життя і до праці у виховничій сфері, у 1870 році вступила до Згромадження сестер Домініканок, де посвятила 22 роки праці з дітьми, молоддю та робітницями. Після довгої молитви, у 1892 році залишила сестер Домініканок і разом з іншими сестрами заснувала 13 Домів Непорочної Діви Марії, трудячись у сфері виховання дітей та молоді. На сьогоднішній день Згромадження діє у 16-ох країнах світу та із ревністю продовжує ту місію, яку розпочала його засновниця. 25 липня 1911 року у Мадриді сестра Марія віддала свого духа у Божі руки. А 15 березня 1998 року Папа Йоан Павло ІІ проголосив її блаженною.
Сестра Маріанна Барбара Копе також цієї неділі була зарахована до лику святих Католицької Церкви. Вона народилась у німецькому місті Геппенгаймі, але проживала із своєю родиною у Нью-Йорку, США. У 1862 році розпочала богопосвячене життя, вступивши до Згромадження сестер Францисканок із Сіракузи і прийнявши ім’я Маріанна. Окрім праці в виховничій сфері, заснувала і адмініструвала дві лікарні. У 1877 році була обрана Генеральною Настоятелькою Згромадження і під час цього служіння позитивно відповіла на прохання короля Сандвічевих островів (сьогодні Гавайї), щоб вислати сестер-монахинь для праці серед його знедоленого народу. Спочатку вона планувала вислати для праці на ці острови шість своїх сестер-волонтерок, але стурбована ситуацією народу, що був заторкнутий жахливою недугою прокази, вирішила особисто податись на місію серед того народу. Ще на початку місії сестер-волонтерок серед знедолених, сестра Маріанна пообіцяла своїм співсестрам, що жодна з них не захворіє на цю недугу через працю серед хворих і так триває аж до тепер. 9 серпня 1918 року на півострові Калаупапа, де пропрацювала понад 30 років, упокоїлась у Бозі. 14 травня 2005 року була зарахована до блаженних Католицької Церкви.
Папа Бенедикт ХVІ канонізував також Катерину Текаквіту, північноамериканську мирянку-індіанку, роджену у родині племені ірокезів у 1656 році в регіоні Оссерненон, тепер штат Нью-Йорк. Залишившись сиротою, була віддана опіці свого дядька, що був ворожий християнській вірі. Проте, початкове виховання глибоко віруючої матері та Божа благодать не дозволили жодним ворожим силам пригасити у серці дівчини розпаленого вогника християнських цінностей. У 1867 році на своєму життєвому шляху Катерина зустріла трьох отців-місіонерів Єзуїтського Ордену, що мали неабиякий вплив на її подальше християнське життя. Після хрещення у 1676 році, Катерина, натхнена любов’ю до Ісуса, почала віддалятись від традиційних практик ірокезів та відмовилась від заміжжя із хлопцем, якого для неї обрали вожді. Це спричинило чимало труднощів для дівчини та викликало багато погроз з боку місцевого населення. Ця напружена ситуація змусила її переїхати до іншого віддаленого місця, до одного села, що розташоване на території теперішньої Канади, де прожила життя у любові до Бога та людей, даючи добрий приклад християнського подвижницького життя. 25 березня 1679 року, з благословення свого духовного провідника, склала Господу Богу довічний обіт чистоти. 17 квітня 1680 року, зі словами: «Ісусе, люблю Тебе», – віддала свого духа у Божі руки.
Останньою в списку канонізованих, але не менш важливою для християнського світу, є Анна Шеффер, німецька мирянка, народжена у 1882 році, яка засвідчила свою віру у бідності та тілесних стражданнях, що їх зазнала внаслідок драматичного нещасного випадку. Анна дуже прагнула бути сестрою-місіонеркою, однак, будучи прикованою до ліжка терпінь, з любові до Бога прийняла свою «місію страждання». Як вона сама засвідчила, найбільшою силою у її нелегкому житті був Євхаристійний Ісус, Який скріплював її у перенесенні важких фізичних терпінь. Покірно і без нарікань несла життях свій важкий хрест разом з Господом Ісусом, Який покликав її до Себе 5 жовтня 1925 року. У своєму житті Анна дала свідчення того, що навіть невиліковну фізичну недугу, яка спричиняє великі терпіння, з Божою допомогою, можна перенести, але для цього необхідно повністю ввіритись у руки Всемилостивого Бога.
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
