Вістка про видання повної версії Римського Месалу викликала деякі питання щодо згідності українського перекладу з латинською версією і зокрема щодо правильного передання біблійних цитат, які там вживаються.
Отож, спершу хотів би нагадати, що літургія – це передусім молитва Церкви, яка може опиратися на біблійні тексти, але не обов’язково їх дослівно відтворює. Згадаймо хоча б класичний адвентний антифон: Rorate, caeli, desuper et nubes pluant Iustum; aperiatur terra et germinet Salvatorem (Пролийтесь росою згори, небеса, і хмари хай дощем проллють Праведного, хай відкриється земля і видасть Спасителя), що є парафразою Іс 45,8, де замість Праведного зустрічаємо праведність, а замість Спасителя – визволення.
Ця свобода у використанні біблійних цитат в літургії засвідчена у багатьох місцях латинського Месалу. Ми згадаємо деякі з них, взяті з найбільш вживаних текстів.
На початку Чину Меси, в якості привітання зібрання головуючим, як здається на перший погляд, ми маємо дослівну цитату з 2 Кор 13,13: Gratia Domini nostri Iesu Christi et caritas Dei et communicatio Sancti Spiritus sit cum omnibus vobis (Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і спільність Святого Духа нехай буде з усіма вами). Просте порівняння цієї формули з грецьким оригіналом цього тексту виявить, що у латинській версії появилися деякі слова, відсутні у грецькому тексті, проте вони додають безпосередньості і краси літургійному привітанню латиною. Йдеться про "nostri" – нашого, та "sit" – нехай буде. Отож вже у латинському тексті ми зустрічаємо певне "корегування оригінального тексту".
Щодо українського перекладу цієї формули, то перекладачі бажали підкреслити тринітарний характер Павлового привітання. Не зайвим буде нагадати, що у грецькому оригіналі у звороті: «любов Бога» ми бачимо слово «Бог» з артиклем, що у святого Павла часто вказує на Бога Отця. Тому український текст додає: «любов Бога Отця». А щодо порядку названих Божих Осіб історія літургії знає парафрази Павлового привітання, які Бога Отця ставлять на першому місці, навіть приписуючи благодать Отцю, а любов – Христу. Перекладачі Месалу українською мовою трималися Павлового порядку .
Відносно ж звороту «communicatio Sancti Spiritus» можна мати не одну версію перекладу цього непростого тексту. Сопричастя? Єдність? Спільність? – це лише варіанти щодо перекладу грецької «койнонії», не кажучи вже про весь зворот загалом. Наприклад, щоби підкреслити «джерело» благодаті, любові і єдності, яке виражає тут грецький родовий відмінок, я би переклав цей зворот так: Благодать, що від Господа нашого Ісуса Христа; любов, що від Бога Отця; і єдність (спільність, сопричастя), що від Святого Духа, нехай будуть з усіма вами. Інші могли би запропонувати свої версії. З посеред усіх можливих була вибрана версія: «сопричастя у Святому Дусі». Можна над цим вибором дискутувати.
Ще один приклад вільного трактування біблійного тексту в літургії. Перед самим причастям священик разом з вірними промовляє «кореговані» слова сотника (пор. Мт 8,8): Domine, non sum dignus, ut intres sub tectum meum, sed tantum dic verbo et sanabitur anima mea (Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мій дах, але тільки промов слово, і буде зцілена душа моя). «Кореговані» у сенсі, що у проханні ми просимо не за слугу сотника, а за свою душу. Треба визнати, що український переклад, парафразуючи також першу частину: «під мій дах» замінюється на «до мене» (як зрештою зробили перекладачі на інші мови), практично позбавив цю відповідь народу виразного євангельського забарвлення. «Господи, я недостойний, щоб ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і буде зцілена душа моя» – ця формула вже не так виразно приводить на думку слова сотника, що виражають його віру і покору, яку Церква хоче наслідувати перед тим, як приступити до Причастя.
Проте треба відзначити і сильну сторону українського перекладу слів, які передують парафразованій відповіді сотника. Вдалося зберегти оригінальне пов’язання і паралелізм Йн 2,26 та Одкр 19,9, наявний у латинському тексті: Ecce Agnus Dei, ecce qui tollit peccata mundi. Beati qui ad cenam Agni vocati sunt. (Ось Агнець Божий, ось Той, хто усуває гріхи світу. Блаженні ті, які на трапезу Агнця покликані). Якщо ми подивимось на Одкр 19,9, то стане зрозуміло, що йдеться про весільну трапезу Агнця. Хоча латинський текст пропускає слово «nuptiarum» (весілля), яке є в оригінальному грецькому тексті, проте це не може затьмарити факту, що Церква визнає Євхаристію весільною Трапезою Агнця, який за свою Дружину – Церкву, віддав самого себе і дав їй споживати своє Тіло і Кров. Переклади іншими мовами демонструють, як легко втратити з очей цей паралелізм двох текстів і зв’язок з весіллям Агнця з книги Одкровення.
Інший приклад демонструє нам, що літургія вміє використовувати образи, які доволі далеко від конкретних біблійних текстів. Згадаймо епіклесис над дарами з Другої Євхаристійної Молитви: Haec ergo dona, quaesumus, Spiritus tui rore sanctifica, ut nobis Corpus et Sanguis fiant Domini nostri Iesu Christi (Отже, ці дари, просимо, освяти росою Твого Духа, щоб стали для нас Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа). Ця «роса Святого Духа» не є точним біблійним образом. Проте може якимось чином асоціюватись з біблійними образами роси (наприклад, руно Гедеона). У доступній мені літературі я не знайшов виразного пояснення цієї «появи роси» у Другій Євхаристійній Молитві, адже практично кожний знаний мені переклад цього тексту ігнорує цю «росу». Отже у цьому місці я можу лише припускати, чому укладена після Ватиканського Собору Друга Євхаристійна Молитва ввела в епіклесис над дарами «росу Святого Духа». На мою думку, це може бути алюзією на антифон «Rorate, caeli», що є парафразою Іс 45,8, про яку є вже згадував на початку цієї статті. Образи цього антифону добре пояснюють, що відбувається під час епіклесису. Небеса, хмари – це біблійні образи Божої присутності. Присутність Бога наче розливається росою Святого Духа на землю, тобто на хліб і вино – плоди землі, і ця «земля видає на світ Спасителя» – в Його прославленому Тілі і Крові. Буду вдячний, якщо хтось підтвердить або спростує це моє припущення.
Цими прикладами я хотів показати, що Церква доволі еластична у використанні біблійних текстів в літургії. Отже не варто відразу обурюватися на певні зміни і «неточності» в перекладах. Мій досвід такий, що кожен переклад більшою чи меншою мірою «зраджує» оригінальний текст. Як кажуть італійці: «Traduttore tradittore» (іт.: перекладач – зрадник). Відомо, що навіть такий класичний текст як Вульгата, латинська Біблія під редакцією святого Єроніма, потребувала у наш час «уточнень» Неовульгати.
Сам латинський Месал Павла VI дочекався аж третього поправленого видання (у 2002 році). А найновіше третє видання Месалу також вже дочекалося своєї поправленої версії (у 2007 році). Гадаю, що після якогось довшого часу використання актуальної версії українського Месалу, ми зможемо побачити його покращену версію. Не слід забувати, що Літургія є живим діалогом Бога, який сходить до свого народу, і люду, який разом з Христом шукає того, що вгорі. У цей діалог україномовні католики мають нагоду включитися за допомогою нових текстів перекладів літургійних книг. Це наші перші кроки. Наступні, сподіваюсь, будуть кращі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
