Благо невіруючих

Я знаю багатьох невіруючих, які роблять багато добра, а також багатьох католиків, які цього не роблять. Чи можна на такій підставі стверджувати, що моральність важливіша за віру?

Чому релігійність і моральність не збігаються, чому одне не підтримує та не зміцнює іншого? Та тому, що це не просто абстрактні поняття: вони завжди співвідносяться з конкретною людиною, її вибором, її поведінкою. Практикуючий католик, який не робить добра, просто непослідовний у своїй вірі.

Звернемося до короткого визначення моральності людських учинків. Катехізис Католицької Церкви вчить, що моральність залежить від трьох складових: об’єкта, наміру та обставин (див. ККЦ 1750).

Моральність людських учинків залежить:
– від обраного суб’єкта;
– від поставленої мети або наміру;
– від обставин учинку.

Об’єкт, наміри та обставини становлять «джерела», або складові елементи моральності людських учинків. Слід припустити, що всі ми – невіруючі та віруючі – прагнемо блага. До нього скерована наша воля, а розум оцінює об’єкт нашого вибору як такий, що збігається чи не збігається з істинним благом.

Віруюча людина у своїй оцінці виходить із таких об’єктивних критеріїв, як Біблія, заповіді, вчення Церкви та добре сумління. У невіруючої людини таких об’єктивних критеріїв немає, тому їй набагато простіше помилитися та обрати фальшиве благо. Не маючи критеріїв, незалежних від її власної волі, така людина спирається тільки на власне розуміння, яке неможливо вважати найбільш достовірним критерієм при визначенні того, що є благом.

Істотним елементом оцінки морального вчинку також є намір. Найважливіший його елемент – мета. Намір – це устремління волі до мети, для чого необхідно здійснити певні дії. Тому ми робимо добрі справи, сподіваючись, що вони будуть приємні Богові і в підсумку приведуть до зустрічі з Ним, тобто до спасіння. Невіруюча людина робить добрі справи, явно не співвідносячи їх із Богом, тому її намір дуже особистісний, суб’єктивний – аж до бажання дістати задоволення або похвалу від людей. Такі наміри не можуть принести їй повноту щастя. Звичайно, серед її намірів може виявитися прагнення діяти заради любові, а звідси вже недалеко до Бога, який, як ми знаємо, є Любов.

Не варто забувати і про обставини, за яких людина здійснює добрий учинок. Святий Ігнатій радить нам застосовувати при виборі блага правило magis – «більше, краще, досконаліше». Нас як віруючих не може задовольняти будь-яке благо, ми завжди маємо вибирати те, що найкраще наблизить нас до мети, що буде приємніше Богові й найповніше дозволить осягнути Його волю. Такого критерію невіруюча людина позбавлена: у кращому разі можна вважати, що вона керується любов’ю – адже цей критерій важливіший за інші.

Тому, не заперечуючи цінності блага, твореного руками як віруючих, так і людей нерелігійних, завжди потрібно звертати увагу на його співвіднесеність до Бога. Це має заохотити віруючих до того, щоб вони робили ще більше добро заради Господа. Також потрібно із вдячністю приймати благо з боку невіруючих, сподіваючись, що щирі учинки одного разу прокладуть їм шлях до Бога – джерела кожного добра.

Єжи Сермак SJ, Братство святой Биргитты