Археологія Хресної дороги (частина ІІІ)

Перша частина →

Друга частина →

Останні стояння Хресної дороги, звершуваної в Єрусалимі, розташовані на території базиліки Воскресіння Христового, яку зазвичай називають храмом Гробу Господнього.

Складно повірити, дивлячись на цю масивну будівлю, яка стоїть посеред жвавих торгових вуличок Старого міста, майже в його центрі, – що саме тут відбувалися події, описані Євангелістами. Відомо бо, що Голгота знаходилася поза міськими мурами, а поруч був сад! Але все ж таки не поспішаймо з висновками.

Сучасні стіни Старого міста постали відносно недавно, 1538 року, за османського султана Сулеймана Пишного. Вони не відповідають тим стінам, які оточували Єрусалим за часів Христа. Один із найяскравіших прикладів цього – гора Сіон. Вона, як і саме Місто Давида, опинилася за межею міських стін. Існує навіть легенда, що, дізнавшись про це, Сулейман звелів стратити архітекторів.

Так чи інакше, серед побудов сучасного нам Старого міста складно знайти археологічні свідчення, які б дозволили точно відновити лінію стін Єрусалима перших десятиліть І ст.н.е. Дискусії не вщухають понині.

Досить детально описує Єрусалимські стіни початку нашої ери історик Йосиф Флавій. За його словами, Єрусалим був оточений трьома стінами. «Третя стіна» постала за царя Агрипи на початку 40-х років, тому вона нас цікавить найменше. Найдавнішою була «перша стіна», яка захищала місто в часи Хасмонеїв. Її відновили та укріпили за часів Ірода. Місто зростало, і передмістя, що утворилося з його північного боку, оточили «другою стіною». Флавій описує її коротко: «Друга стіна починалася при воротях Генната, які ще належали першій стіні, охоплювала тільки північне передмістя і піднімалася до Антонії». Місце розташування фортеці Антонія нам уже відоме, а ось де були  ті ворота – сказати важко. Археологічні дослідження не можуть допомогти, оскільки стіна проходила територією нинішнього Єврейського кварталу, і щільність його забудови не дозволяє провадити там серйозні розкопки. Немає однозначної відповіді, коли саме її збудували. Імовірні, в кінці І ст.н.е. вона вже стояла. В будь-якому разі, на думку більшості сучасних дослідників, храм Гробу Господнього знаходився поза межею міських стін.

Певною мірою це підтверджує і спроба локалізації згадуваних воріт Генната. Як пише Д.Бахат у «Великому атласі з історії Єрусалима», «місце їхнього розташування досі не знане, але можна припустити, що вони стояли неподалік місця зустрічі «другої» стіни з «першою». З описів могили Ісуса Христа (Йн 19,41) слідує, що в цьому районі було багато садів (єврейською – «ган»), звідки, імовірно, і походить назва воріт».

Імовірно, саме цими ворітьми й було виведено Христа на Голготу. Традиція богослужіння Хресної Дороги пов’язує третє падіння під хрестом саме з виходом за межі міста. Дев’яте стояння знаходиться на території ефіопського монастиря, розташованого на даху храму Гробу Господнього. Аби туди потрапити, треба, звернувши з вулиці Віа Долороса, вийти на вузьку торгову вуличку Хан ель-Заїт. Серед сувенірних крамниць, солодощів, шаверм та іншого важливо не пропустити поворот праворуч: тут біля невеликої кондитерської «Залатімо» – невеликий смітник із харчовими відходами та сходи, які ведуть нагору.

Піднявшись ними і пройшовши провулком, ми потрапляємо на дах базиліки, де сьогодні розташовані коптські та ефіопські церковні приміщення. Тут зазвичай і зупиняються прочани, які звершують богослужіння Хресної дороги. Чому саме тут згадують третє падіння Христа? Звичайно, в цьому є чимала умовність. Але й не тільки.

Саме час озирнутися. Поруч із нами – Олександрівське подвір’я, яке перебуває у віданні Російської Православної Церкви За кордоном. Щоб туди потрапити, нам треба зійти зі згаданих сходів, пройти кілька кроків і повернути на вулицю Шук Даббага, яка веде просто до храму Гробу Господнього. Подвір’я включає в себе археологічний комплекс, храм Олександра Невського та приміщення Імператорського православного палестинського товариства. Цю ділянку купили в ефіопського духовенства ще 1859 року, а потім докупили пекарню, розташовану поруч. Ціна була чимала: вартість одної квадратної сажені сягала 86 рублів 53 копійок, тоді як за сажень землі, купленої під комплекс РПЦ поза стінами Старого міста, платили всього 2 рублі 52 копійки. Втім, ціна не відлякувала покупців. «На цьому місці стоять руїни столітніх склепінь, які відносяться, певно, до епохи римського володарства у Палестині та містять, без сумніву, прекрасні залишки давнини», – писав Борис Мансуров, чиновник з особливих доручень Морського міністерства Російської імперії.

Це місце стало зватися «російськими розкопками». Дослідники знайшли залишки масивної стіни, камені якої зі слідами характерного обтесування часів царя Ірода свідчили про те, що вік стіни – понад 2000 років.

Ліворуч від воріт в іродіанській стіні було знайдено невеликий конусовидний отвір. Згідно з припущеннями дослідників, коли наставала ніч, усі міські ворота зачинялися, а хто не встигав до заходу сонця – могли потрапити в Єрусалим саме через ці ворота.

Обороноздатності міста цей лаз не заважав, оскільки зсередини його захищати було не так важко. А отвір дістав назву «голчиного вушка», на пам’ять про євангельську притчу про верблюда і вушко голки (див. Мт 19,24).

Поруч із рештками будівель часів Ірода археологи знайшли один із прольотів великої арки часів імператора Адріана; імовірно, вона вела до храму Юпітера, збудованого на місці Голтоги і Гробу Господнього.

На початок 1888 року над «російськими розкопками» звели Олександрівське подвір’я з церквою, ризницею, музеєм та приміщенням над арками, кімнатами для паломників, кухнею і цистерною для води у підвалі.

Якщо ж узяти до уваги версію, базовану на свідченнях Йосифа Флавія про те, що «друга стіна» вже існувала за Хасмонеїв, то трактування будівель на «російських розкопках» виявиться недостовірним. Про це свідчать кам’яні блоки іродіанського часу. На думку багатьох сучасних дослідників, ця стіна виникла в період будівництва Елії Капітоліни – поселення, будованого римлянами на місці Єрусалима, знищеного після повстання. Відомо, що римляни використовували будівельний матеріал, узятий зі зруйнованих будинків Єрусалима, з Іродіанського храму також. Можливо, що стіна попервах оточувала теменос Адріанового храму, а потім будівничі Константина використали її матеріал для зведення храму Гробу Господнього.

Так чи інакше, за свідчення того, що Голгота перебувала поза міськими стінами, можна прийняти каменоломню, знайдену під фундаментом храму Гробу Господнього і в районі Мурістану (ринку обік храму). Підтвердженням цієї версії слугують і могили, розташовані безпосередньо біля печери, в якій було поховано Христа. Тепер ці могили опинилися в каплиці, що належить сирійцям-яковітам. Вигляд у неї жалюгідний. Після чергової пожежі її так і не привели до ладу. Неподалік вівтаря, що розвалюється, розташовані поховання, висічені у природній скелі у формі «кохім» (катакомб).

Християнська традиція пов’язує їх з іменами Йосифа з Ариматеї та Никодима, відомих нам із Євангелія. Так чи інакше, багато вчених вважають, що ці поховання відносяться до І ст.н.е. За єврейським кодексом Мішною, поховання мають бути розташовані не ближче ніж за 50 ліктів від міських стін. Відстань від цих могил до «російських розкопок» перевищує цю цифру.

Одним із найважливіших аргументів автентичності святинь у храмі Гробу Господнього є те, що він зведений на місці колишнього язичницького храму часів Елії Капітоліни. Святий Єронім пише: «З часів Адріана до правління Константина – період близько 180 років – місце, яке свідчило про Воскресіння, було зайняте скульптурою Юпітера, тоді як на скелі, де стояв хрест, стояла поставлена язичником мармурова статуя Венери, яка стала об’єктом поклоніння. Новий гонитель насправді вважав, що оскверненням наших святих місць вони можуть позбавити нас віри у страждання та воскресіння».

І справді, коли єпископ Єрусалимський Макарій отримав 325 року дозвіл на пошуки Гробу Господнього, то орієнтиром для розкопок, якими керувала імператриця Єлена, стали язичницькі святилища. Зрештою було відкрито печеру, в якій був похований Христос, і скелю Голготу. На цьому місці було вирішено збудувати величну базиліку Воскресіння Господнього, гідну найсвятішого для християн місця. Паломники, які відвідували цей храм, описують його як цілий комплекс будівель, що вміщував у себе всі святині, позначені подіями смерті й воскресіння Христа. Своїми розмірами базиліка нагадувала ціле місто, а красою затьмарювала інші храми. Щоправда, простояла вона недовго. 614 року перси захопили Єрусалим і зруйнували базиліку Воскресіння, як і всі інші єрусалимські храми.

Базиліка не раз перебудовувалася, страждала від землетрусів і пожеж. Зараз її зовнішній вигляд – своєрідне нагромадження будівель різних століть, крізь яке не одразу розрізниш обриси могили у саду і місця, яке в Євангеліях зветься Лобним. Однак якщо уважно придивитися, то риси місцевості, описаної євангелістами, досі помітні серед пізніших архітектурних нагромаджень.

Каплиця Розп’яття стоїть на скелі, на неї необхідно піднятися сходами із 28-ма сходинками. Навколо місця, званого Голготою, виразно помітні її фрагменти. Під скелею знаходиться так звана каплиця Адама.

«На тому місці, де його розіп’яли, був сад, і в саду нова гробниця, в якій ще нікого не клали», – читаємо в Євангелії від Йоана. Справді, каплиця Кувуклія (від грецького kubukleoyon), або Едікули (від лат. Aedicula) на місці поховання Христа розташована за кількадесят метрів від Голготи. Ще за будівництва першого храму Гробу Господнього частину скелі з печерою відділили від решти скелястого масиву та оформили архітектурно. Опісля її не раз перебудовували, а при землетрусах на початку ІХ ст. вона сильно постраждала (але добре збереглися її західна частина і поховальний камінь). 1009 року халіф аль-Хакім наказав зруйнувати храм Воскресіння Господнього. Бенедиктинський хроніст Радульф Глабер (ХІ ст.) пише, що підручні аль-Хакіма застосовували залізні молоти, але не змогли розламати гробницю. Хроніст Адемар Шабанський (ХІ ст.) наводить свідчення єпископа Рауля де Куе, який повернувся з паломництва 1010 року: «Коли вони впевнилися, що жодним способом не можуть зруйнувати гробницю дощенту, то спробували влаштувати велику пожежу, але святиня, як адамант, похитнулася, та залишилась неушкодженою». Одне слово, Кувуклію було відновлено, і потім її відновлювали ще не раз.

Кувуклія складається з двох частин: західної, де міститься Гріб Господній, та східної, де розташований т.зв. присінок Ангела. Що, по суті, повторює схему поховань тих часів. Гробниці складалися з двох гротів, з’єднаних між собою невеликим переходом. Перший грот призначався для тих, хто приходив оплакувати покійного, а в другому, на спеціальних полицях, лежало тіло померлого чи померлих: усе залежало від того, на скільки осіб був розрахований склеп. Вхід до гробу затуляв великий круглий камінь, схожий на млинове жорно, поставлений у спеціально видовбану борозну, щоб його можна було відкотити вбік.

Існує й інша версія наявності двох камер у похованні. Одна була місцем поховання, а друга виконувала функції склепу для тіла, коли воно позбувалося м’яких тканин. Кості складувано або в ніші, або у невеликі посудини (оссуарії).

Археологія в Єрусалимі часто вельми залежна від ідеологічних передумов. Складність датування і фрагментарність тих чи тих знахідок нерідко залишають чималий простір для фантазії. Це стосується і локалізації Гробу Господнього та Голготи. Існують різні припущення, нерідко продиктовані саме світоглядними засновками. Історична достовірність місць, пов’язаних зі смертю та воскресінням Христа, підтверджує домагання одних і спростовує припущення інших. І навпаки. Складно підійти зі стриманістю до подій, які перевернули хід світової історії.

Охочі можуть назвати не менше сімох місць, де могла розташовуватися Голгота. Однак святині храму Гробу Господнього мають максимальну ймовірність із них усіх бути свідками євангельських подій.

Михайло Фатєєв, Приход св.Екатерины Александрийской