Перша частина →
Третя частина →
Продовжуємо йти останнім земним шляхом нашого Господа.
На початку 1930-х років домініканець о.Луї-Гюго Вінсент разом із сестрою Марією Аліною з конгрегації Сестер Матері Божої Сіонської розпочали розкопки під будівлею монастиря Ecce Homo. Там вони знайшли прямокутні кам’яні плити бруківки, близько 2 м завдовжки і 1,5 м завширшки, що встеляли площу в майже 2 тис. кв. м. Частину плит відкрили також і на території розташованого поруч францисканського монастиря Бичування. Отець Луї датував ці плити початком І ст.н.е. і припустив, що вони становили частину внутрішнього двору фортеці Антонії та були, власне, євангельським Літостротоном.
Ця бруківка, яка добре збереглася, доступна зараз для оглядання туристів у крипті монастиря Ecce Homo. Вздовж неї видовбано водостоки для збору дощової води, які ведуть до розташованої нижче цистерни. У багатьох місцях вибито насічки, зроблені для того, щоби там коні не зісковзувалися.
І чим вам не Літостротон, тобто грецькою – «вимощене, бруковане місце»? На деяких плитах у північно-східному куті крипти збереглися глибоко видряпані малюнки, що слугували для ігор. На одній з плит зображено коло, поділене на сектори, поруч – невеликий квадрат і менше коло з грецькою літерою «в». Зазначається, що це розмітка для гри в «Царя», а згадана літера означає «василевс» (цар). Хто програв, той ставав «царем» і діставав від колег потиличники та інші «почесті». Втім, замість себе, як пишуть, можна було посадити «на трон» раба або… ув’язненого. Наскільки це відповідає дійсності – сказати важко; але ця історія, поєднана з цим малюнком, дуже вже нагадує події, описані в Євангелії.
На жаль, розкопки, проведені в 1970-х роках під керівництвом ще одного домініканця, о.П’єра Моріса Бенуа, та дослідження при реконструкції монастиря Ecce Homo у 1980-х показали, що ці плити датуються першою половиною ІІ століття, а отже, не є частиною Літостротону. Це фрагменти мощеного форуму римської Елії Капітоліни.
Зазнало змін також і датування кам’яної стіни, яка досьогодні видна на території францисканського монастиря Бичування близ церкви Засудження. Водосховища, які знаходяться під монастирем Ecce Homo і вважалися рештками басейну Струтіон, тепер також відносять до часів імператора Адріана.
Найімовірніше, фортеця Антонія, зведена на скелі, була вужчою, аніж її зображають на різних мапах. Як пише Йосиф Флавій, її межа проходила по рову, що відділяв фортелю від гори Бецети, розташованої з північного боку. Існує припущення, що на місці рову зараз і пролягає дорога, яка зветься Via Dolorosa. Ця дорога вибудувана, імовірно, за часів імператора Адріана.
Ідентифікувати розташування фортеці Антонія дозволяє скеляста маса об’ємом до 120 кв. м., яка височіє за кілька метрів вище від північно-західного кута майданчика Храмової гори. Частину цієї скелі видно всередині вірменської крамнички, розташованої на Via Dolorosa, навпроти францисканського монастиря. Хазяїн з гордістю вам її покаже – щоправда, тут-таки намагаючись всунути вам бодай щось зі своїх товарів.
Найімовірніше, фортеця Антонія розташовувалася на території, яку нині займає медресе Ель Омарійя. Саме тут розпочинається богослужіння Хресної дороги, яке щоп’ятниці звершують францисканці. Двері в мусульманську школу майже завжди зачинені, потрапити туди можна тільки з францисканцями. З широкого брукованого внутрішнього двору відкривається вид на Храмову гору. У дворі також можна побачити фрагменти згадуваної скелі. Через зрозумілі причини археологічні дослідження тут на сьогодні провести неможливо.
Чи саме тут відбувався суд Пілата – невідомо. Як уже було сказано, християни-паломники у своїх записках локалізовували Преторію в різних місцях. Але є два цікавих аргументи за фортецю Антонія. У Євангелії місце, де Христа було засуджено, назване Літостротоном, або Гавватою («бруковане місце» – див. Йн 19,13), місцем підвищеним. Чим не скеля, на якій стоїть фортеця Антонія?
У Римі, поруч із Латеранським собором, стоїть церква, в якій зберігаються Святі Сходи (Santa Scala), якими Христос піднімався на суд Пілата. Згідно з Традицією, їх привезла з Єрусалима свята Єлена. Як пише Микола Маккавейський у своїй «Археології історії страстей Господа Ісуса Христа», ці сходи було привезено саме з фортеці Антонія.
Втім, фортеця Антонія в будь-якому разі дорога серцю християнина. Згідно з книгою Діянь Апостолів (Діян 21-23), сюди привели апостола Павла, вирвавши його з рук обурених юдеїв, які вважали, що він безчестить Храм. На пам’ять про цю подію в каплиці Бичування, що у дворі францисканського монастиря навпроти медресе Ель омарійя, встановлено вівтар, присвячений апостолу Павлу.
Каплиця Бичування стоїть на тому місці, де, згідно з середньовічною традицією, Ісуса били римські солдати за наказом Пілата. Колись тут була каплиця, збудована за часів хрестоносців. Її фрагменти збереглися донині. Ще на початку XVII ст., за свідченнями очевидців, каплиця була ціла і зберігалася в доброму стані. Однак потім Мустафа Бей, син правителя Єрусалима, переробив її на стайню; потім тут влаштували магазин мануфактури. Ібрагім-паша 1838 року передав будівлю, яка стала непридатною, францисканцям, які роком пізніше реставрували її на пожертви баварського герцога Максиміліана. 1929 року її перебудував архітектор Антоніо Барлуцці. Ангел над входом у каплицю виготовлений за проектом Мастроянні. Три прекрасних вітражі з зображенням сцен Бичування, Вмивання рук і торжества Варавви, розташовані під арками, на яких тримається склепіння, виготовив Л.Пікчардіні за ескізами Д.Камбелотті. Саме ж склепіння прикрашене вражаючим мозаїчним зображенням тернового вінка. Дарохранительниця й світильник обік неї створені А.Міструцці.
Подорож віртуально реконструйованою фортецею Антонія зочеться закінчити біля грецького православного монастиря, поруч із церквою Ecce Homo. Під цим монастирем є кілька печер, що колись використовувалися як хлів, про що свідчать отвори у стінах. Від 1911 року тут показують кам’яну печеру Христа (колись там були ланцюги і диба). Однак жодного археологічного та історичного підтвердження ця традиція не має.
Чи безумовно важлива історична достовірність місць, обік яких ми проходимо? Як на мене, то ні. Богослужіння Хресної дороги мають перенести нас у дещо інакший вимір, де не так важлива автентичність каменів. А ось тверезе та неекзальтоване ставлення до святинь, які ми зустрічаємо при відвіданні святих місць, може однозначно допомогти.
Михайло Фатєєв, Приход св.Екатерины Александрийской
фінансово.
Щиро дякуємо!
