ІІ Всеукраїнський саміт професіоналів-християн відбувся у Києві 20-21квітня. Змінюй суспільство через переконання і професію – таким було гасло саміту, що проходив в Інституті філософії НАН України. Його робота розпочалася з виступу віце-ректора Українського католицького університету Мирослава Мариновича.
«Питання, яке я хочу поставити, є вічним, але не риторичним, – розпочав пан Мирослав. – Чому потрібен християнин сьогодні, коли довкола всі наввипередки рвуться до влади, женуться за найсучаснішими моделями авт, вправно жонглюють словами, які моєму поколінню вже важко навіть і вимовити: твіттери, айфон, вай-фай… Це питання майже ідентичне іншому: «Як жити далі?»
«Уже на самому початку дороги хай відійдуть убік ті, хто не готовий платити за успіх дорогою ціною, – продовжив він. – Чи не найбільшим моїм потрясінням за останні роки було відкриття, що так багато молодих не розуміють значення особистої жертви і не готові за неї здобутися… Згадайте отой прекрасний момент із гіббсонівського фільму «Страсті», коли Ісус, несучи на собі хреста, з мукою каже Своїй Матері: «Ось нове творю все…» (Од «21:5). Так збудований цей світ, що без жертви ви не створите щось нове. …Хай відійдуть убік також ті, хто не спроможний здобутися на солідарність, хто воліє не любити, щоб не обманутися; не довіритися, щоб не розчаруватись. Живіть у своїй «хатці скраю», але не здивуйтеся, коли рано чи пізно зло дістане вас і там. Бо зло, яке не зустрічає опору, проникає в кожну шпаринку… Отож я запрошую в дорогу тих, хто розуміє: бути солідарним – це не бідніти, а збагачуватися… Моральним може бути лише той народ, члени якого солідарно підтримують один одного… Почнімо з маленького – хай оця громада буде маленьким євангельським гірчичним зерном. Візьміться за руки і присягніться: «Господи, я знаю, що брак солідарності та любові до ближнього перетворює мій народ з великої молекули на місиво недовірливих атомів. Присягаюсь Тобі, що від мене ніколи не вийде кривда іншій людині, що я ніколи не встромлю ножа тому, хто довірливо обернувся до мене спиною».
Далі у виступі віце-ректора УКУ йшлося про щеплення від суперництва і ретроспектива в нашу історію – давню і новітню: князівські міжусобиці, козацьке протиборство, гуляйпільська отаманщина, бандерівсько-мельниківське протистояння, міжцерковні чвари, помаранчева ворожнеча…
«Так звані дикі племена навчилися виводити агресію ритуальними танцями, – вів далі Мирослав Маринович. – Може, й нашим політикам і громадським діячам перед кожною справою танцювати бойового гопака? Якою буде відповідь Вашого покоління на цю загальнонаціональну проблему? …Чи може на все це знайти правильну відповідь християнин? Я переконаний, що так. Бо ви, християни, а тому покликані преображати світ довкола себе».
За матеріалами: acp.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
