Аналітика

Гаррі Поттер: Магія в нашому житті або як стати чарівником?

15 Липня 2013, 16:36 6259
Гаррі Поттер

«Магія і чари не займають головного місця в книжках Ролінґ. Це лише літературний прийом, що переконує нас у реальності духовного світу.» Релігійно-символічному трактуванню романів про Гаррі Поттера присвячено доповідь католицького священика Едуарда Шатова.

Книжки про Гаррі Поттера, семитомне видання, присвячене пригодам маленького чарівника та його друзів, стали прикладом не лише величезного фінансового успіху, але й зробили те, чого не змогли зробити ні шкільні вчителі, ні морально-виховні бесіди. Книжки про Гаррі спонукали мільйони дітей та дорослих знову узяти до рук книжку і почати читати.

Розмову про роман почну з його недоліків. Їх у книжки декілька – саме вони зробили обговорення твору Дж. Ролінґ проблематичним.

Перше – це те, що книжку написала жінка, котра не є священиком ні протестантським, ні, певна річ, католицьким або православним. Це «дещо» зачепило людей з різних християнських конфесій, відповідальних за духовні цінності та їх поширення. Після цього у книжці про Гаррі Поттера почали шукати і сліди New Age, і синкретизм, й інші негативні речі.

Друге. Книжку було створено жінкою, що знаходилася у складній фінансовій і духовній ситуації. В таких умовах вона почала створювати цю книжку, і цей стан наклав свій відбиток на оповідь про чарівний світ добрих та злих чаклунів. Ролінґ писала свою книжку сім років, але створила її за дві з половиною години їзди у потязі. Цілісне уявлення, про що буде роман, з’явилося у неї протягом поїздки з Лондона в Единбург. Тому усі назви, що з’являються у книжці, носять серйозне змістовне навантаження і є дуже важливими для розуміння твору.

Тепер про контекст, у рамках якого ця книжка з’явилася, і чому її створили. Дж. Ролінґ мешкає в Единбурзі, столиці Шотландії, котра, як ми знаємо, є частиною Об’єднаного Королівства. Враховуючи те, що дія роману відбувається, більшою мірою, у школі чарів Гоґвортс, необхідно зрозуміти, як у цих умовах діти виховуються, і як вони ходять до школи.

Незважаючи на те, що офіційною церквою у Великобританії є Англіканська Церква, головою якої на даний момент є королева, починаючи з кінця ХІХ ст. і до нашого часу найуспішнішою моделлю освіти у Великобританії є модель католицької освіти. У католицьку школу хочуть записатися усі, починаючи від протестантів і закінчуючи атеїстами та мусульманами. Вони навіть на служби приходять, щоб їх помітив настоятель і дав довідку, необхідну для вступу в католицьку школу, бо без такої рекомендації потрапити тути неможливо.

З того моменту як у середині ХІХ ст. у Британії було відновлено католицьку ієрархію, Католицька Церква у Об’єднаному Королівстві мала на меті виховання дітей, перш за все – католиків, що мали б стати кращими членами англійського суспільства. Для цього було вироблено освітню систему, що мала б дати ідеальні результати – чого вона і досягла.

У створенні даної системи безпосередню участь брало одне з бенедиктинських абатств, що знаходиться у Йоркширі. Це місце називається Амплфорт (Ampleforth). Згідно історії, це місце заснували монахи, яких було вигнано з Вестмінстерського абатства після відділення Англіканської Церкви. Абатством опікувалася одна дама, що у 1802 році подарувала йому монастирське приміщення. Її звали леді Ферфакс. Ми про неї ще поговоримо.

Приблизно за рік після заснування, у 1803 р., при абатстві було відкрито школу. В основу цієї школи було закладено дуже цікавий принцип. По-перше, школа зсередини поділялася на «гуртожитки» (Houses) – тобто, всі учні знаходилися в одному приміщенні, але належали до різних класів – «гуртожитків», за кожним з яких слідкував монах-бенедиктинець, що знаходився при вихованцях цілодобово.

На чолі школи стояв абат монастиря, при якому був виконавчий директор, що займався справами школи, у якій духовність, богослужіння і навчальний процес були безпосередньо пов’язані. Принципом навчальної системи було – «вчитися, щоб навчитися вчитися». Тобто, вчитися не для того аби здобути певну кількість інформації, а щоб сприймати оточуючу дійсність у всій повноті.

Цей принцип, на жаль, протягом останніх 20 років перестає діяти не лише у державних школах Великобританії і приватних школах Церкви Англії, але й в католицьких навчальних закладах. Тепер дітей більше навчають лише тому, як скласти іспити – це якраз відображено у п’ятій книзі роману «Гаррі Поттер і Орден Фенікса», де юних чаклунів навчають схемам, як скласти іспити на СОВ. Через ці зміни в освіті намітився розрив між тими, хто навчався у старій школі і обрав цінності духовні та релігійні, і тими, кого навчили складати іспити і хто став жити лише у світі матеріальних цінностей.

Як мені здається, Ролінґ поставила перед собою завдання написати книжку, яка б нагадала і дітям, і дорослим, що у культурі не можна втрачати. Чи пов’язано це з духовністю, чи релігійністю? Коріння тут може бути різне, але думаю, для самої письменниці релігійне коріння є дуже важливе. Для Ролінґ стало зрозуміло, що при втраті певних цінностей людина перестає буди людиною, а перетворюється у дуже посередню істоту, названу чудовим словом «маґл». Це слово означає людину, що живе виключно матеріальним, рахує кількість подарунків, не зважає на природу, постійно намагається комусь нашкодити. Ролінґ мусила вирішити, кого протиставити цьому – і маґлові було протиставлено людину мудру, чарівника свого життя. Тут в англійській мові трапилася певна змістовна зміна – англійською слово «wizard» ніколи не означало того, хто займається чаклунством. Це, перш за все, той, хто має життєву мудрість. Слова «wizard» і «wisdom» мають один і той же корінь. Через мовні колізії герої роману про Гаррі Поттера перетворилися на чаклунів, що, в принципі, не зовсім точно.

Тепер звернемося до роману. Як ви пам’ятаєте, щоб потрапити у чарівний світ Гаррі Поттера, потрібно сісти на потяг, що вирушає з вокзалу Кінґс-Крос і поїхати на північ. В реальності потяг з цього вокзалу йде через Йоркшир на Единбург. І саме у цьому потязі Ролінґ вирішила створити книжку про Гаррі Поттера. Причому в одному з інтерв’ю вона заявила, що від початку знала і початок, і кінець книжки. Тому сім років ми очікували на те, що вона знала з самого початку.

Школа при абатстві Амплфорт, яку обрала Ролінґ, у романі названо Гоґвортсом. У англійській мові таке слово означає траву, що росте на скелястій, кам’янистій землі. Її паросткам потрібно дуже багато зусиль, щоб пробитися до сонця. Нічого особливого вона собою не являє – звичайний бур’ян. Але саме у нього є сили вистояти на ґрунті, несприятливому для його розвитку. Символічно, що назва трави з таким прагненням до життя стала ім’ям школи, у якій навчаються ті, що прагнуть мудрості.

У книжці чітко пророблено герб і гасло цієї школи. Девіз звучить дуже просто: «Draco dormiens nunquam titillandus» – «Не будіть дракона, що спить». Це означає, що зі злом жартувати не варто. Часто дракон – це символ зла, іноді – добра, але це завжди символ сили, що може стати некерованою. Драконів будити не треба, треба навчитися бути людьми. Проводячи тут паралелі з абатством Амплфорт, слід зауважити, що завданням католицької освіти є виховати у людині того, хто може спілкуватися з усіма, хто не має зарозумілості й гордині стосовно інших.

Мені кілька раз доводилося бути у Амплфорті. Діти, що там навчаються, спілкуються з дорослими дуже спокійно, на рівних. Якось під час богослужіння до мене підійшов хлопчик і сказав: «А я Вас знаю». Я відповів: «А я Вас – ні». Тоді він відповів: «Ну як, Ви не можете мене згадати? Пам’ятаєте, коли Ви ходили молитися до Вестмінстерського абатства, я був у хорі і співав навпроти Вас?» У цих дітей немає сором’язливості, але є дуже спокійне і добре ставлення до людей.

Спілкуючись з монахами цього абатства, ви розумієте, що всіх героїв роману списано з реальних людей. Наприклад, за персонажем професора Снейпа стоїть людина на ім’я Джон. Пам’ятаю, як під час годин відпочинку цей монах відпускав вкрай саркастичні коментарі стосовно оточуючих. Прямо як у книжці:

  • А ось це, Поттер, ви знаєте?
  • Ні.
  • А це знаєте?
  • Ні.
  • Ну що ж, Поттере, одного імені і того, що ви вижили, не достатньо щоб стати добрим учнем.

До образів, що стоять за героями книжки, ми повернемося трохи пізніше.

Кожна книжка певним чином впливає на свідомість людини. Причому часто у книжці є посилання не лише за здоровий глузд і людські почуття, а й на Отців Церкви, правда найчастіше вони є дуже розмитими. Хочу одразу вказати, що магія і чари в принципі не займають головного місця у цій книжці. Це літературний прийом авторки, покликаний переконати нас у реальності невидимого світу. Але чомусь більшість тих, хто читає книжку про Гаррі Поттера, концентрується на чарівних паличках, заклинаннях, маніпуляціях свідомістю… Як пам’ятаєте, в книжці є лише один той, хто маніпулює свідомістю і намагається проникнути у чужу свідомість. Це Волдеморт – чорний чаклун, чиє ім’я вимовляти не можна.

Для Гаррі Поттера було обрано дуже цікаве ім’я. В Англії найпопулярніші імена – це Гаррі і Джон. Гаррі Поттер – один серед багатьох Гаррі. Звичайний хлопчик. Головного героя названо найбуденнішим іменем. «Поттер» – означає гончар. Символіка глини і те, що з неї ліплять, пов’язує нас з біблійною оповіддю. Той, Хто ліпить творіння і має над ними владу – це Бог. Гончар – це маленький творець, у якому закладено божественну іскру і котрий не боїться творити. Життєвий шлях Поттера – це опис того, як він творив своє життя.

У Поттера були батьки, що, загинули, рятуючи його своєю любов’ю. Кожного з нас колись було врятовано батьківською любов’ю. Нагадуванням про це для Поттера є його шрам, котрий і для нас, і для нього є загадкою, що змушує замислитись: хороша людина Гаррі чи ні? Належить він до злих чаклунів чи до добрих? Тут описано те, що певною мірою відбувається з кожним із нас. На кожному є шрам, що тягне нас до чогось незрозуміло злого. Причому ми не завжди усвідомлюємо, навіщо ми все це робимо. Як казав святий апостол Павло: «Доброго, котрого хочу, не вчиняю, а лихе, котрого не хочу, вчиняю.» (Рим 7, 19). Чому? Це велика таємниця.

Гаррі виявляється чужим у родині своїх родичів-маґлів. В домі його дядька ми постійно бачимо протистояння – Гаррі, що намагається відповідати добром на добро, і його двоюрідний брат Дадлі, що постійно намагається зробити йому зле просто для задоволення. Це ознака сучасної масової культури – чинити погане просто для задоволення, заради сміху.

Гаррі має друге ім’я. Повністю його ім’я звучить так: Гаррі Джеймс Поттер. Цим засобом Ролінґ дуже чітко показує, що присутність сім’ї  в житті кожного з нас є дуже важливою. Ім’я батька Гаррі – Джеймса Поттера – не є втраченим. Це дуже важливий момент, оскільки без свого коріння ми перестаємо бути тими, ким ми є. Завдяки зв’язку з батьками та їх любові, Гаррі пізніше зможе подолати перешкоди, що стоять на його шляху.

Якщо говорити про прототип Поттера, то це – простий хлопчик, записаний до школи абатства Амплфорт. Всі діти в цій школі дуже прості. Є, звичайно, діти з дуже благородних сімей, а є дуже прості. Школа при абатстві стала однією з перших змішаних шкіл для хлопчиків і дівчаток. Але живуть вони у різних приміщеннях. І є той, хто слідкує за порядком, щоб ніхто ні до кого не ходив.

До речі, саме таким сторожем є портрет пані, що охороняє прохід до гуртожитку Грифіндора. Тут Ролінґ віддала шану леді Ферфакс, котра, як ми вже казали, подарувала монахам будинок абатства. За описом, що зберігся, вона була трохи повна – як ви пам’ятаєте, щоб пройти до гуртожитку Грифіндора, треба пройти крізь портрет «Fat Lady» (Гладкої Пані).

Тепер поговоримо про директора школи – професора Дамблдора. Походження його імені пов’язане з староанглійським словом «джміль». Джміль облітає усе та слідкує за всім, є присутнім там, де на нього ніхто не чекає. Якщо пам’ятаєте, у книзі Дамблдор завжди з’являється несподівано, знає абсолютно все про всіх, при цьому використовуючи це знання для загального блага. Таким має бути директор школи. Він повинен знати все – іноді втрутитись, іноді – ні, допомагати в певних ситуаціях. Повинен, мов джміль, все облетіти і все побачити.

У Дамблдора дуже довге ім’я – Албус Персіваль Вулфрік Браян Дамблдор. Персіваль – це, звісно, Персіваль (Парсіфаль) із лицарів круглого столу. Шляхетність душі має бути невідокремлюваною частиною того, хто відповідає за освіту та виховання.

Вульфрік – це найцікавіше ім’я. Англо-саксонською мовою  це той, хто керує вовками. Щоб вижити у суспільстві вовків, потрібен той, хто ними керуватиме. Це той, хто здатний приборкати сили зла, або, щонайменше, гніву.

І останнє ім’я. Браян. Воно має відношення до британської ментальності. Є такий серіал – «Життя Браяна». Його головний герой – хлопчик на ім’я Браян, який у жартівливій формі розповідає про видатні історичні постаті. Браян дуже веселий, безпосередній, ніколи не розчаровується в житті. Тут підкреслено, що почуття гумору має бути завжди. Навіть в духовності. Адже без неї не буває ані освіти, ані виховання, ані релігійності.

Дамблдор має прекрасного птаха. Це фенікс. Фенікс – образ Христа у трактаті Амвросія Медіоланського про Пасху. Фенікс був символом Христа протягом століть, чим активно користувалися святі отці. Фенікс – символ перемоги над смертю.

Дамблдор, виправдовуючи значення свого прізвища, за усім спостерігає і допомагає Поттерові зробити вибір між добром та злом, чудово усвідомлюючи добру природу Гаррі. Для Дамблдора немає жодних сумнівів, він розуміє, що відбулося з Поттером, і чому його постійно тягне до зла.

Прототипом Дамблдора є, як не дивно, колишній архиєпископ Вестмінстерський Безіл Х’ю, що був абатом Амплфорту і мав великий вплив на англійське суспільство.

Тепер про того, хто є протилежністю Дамблдора. Це Волдеморт. Як казала сама Ролінґ, в цьому імені не потрібно вимовляти останнє «т», тобто вимовляється воно на французький манер. Це певне знущання над англійським менталітетом, бо в Англії заведено вставляти у мову декілька французьких висловів щоб здатися дуже вихованим та розумним.

Саме тому Ролінґ дала цьому чаклунові ім’я, котре можна інтерпретувати з трьох точок зору. Це залежить від того, як пишуться французькі слова, котрі, як ви знаєте, можуть вимовлятися однаково, але писатися – по-різному.

Так ось. «Vol de mort» – це політ смерті. Якщо говорити трохи з акцентом, як це роблять англійці, то «vœu de mort» – це бажання смерті. І як пояснювала сама Ролінґ – це ще й «біг від смерті». Волдеморт – людина, що має певні духовні знання, певну культуру, коло знайомих, але він використовує маніпуляцію свідомістю і керується жадобою до влади. При цьому всі, хто думають, що він їх помилує, бо вони його друзі, врешті-решт гинуть. Темний чаклун панічно боїться смерті, тому його цікавлять три речі – оповідь про них проходить крізь усі сім книжок. Перша – це філософський камінь. Тут постає проблема з перекладом, бо в оригіналі це – «philosopher's stone», а в американському варіанті – «sorcerers' stone», камінь чаклунів або чарівний камінь, що несе зовсім інше змістовне навантаження.

У Середньовіччя філософський камінь був реальністю в менталітеті людей. При кожному дворі було заведено мати астролога чи алхіміка, що мали працювати над створенням філософського каменя аби продовжити життя свого монарха. Наявність астролога чи алхіміка говорила не про залучення надприродніх сил, а про здобуття мудрості без загравання зі злими силами. Тому філософський камінь був тією річчю, яка перетворювала будь-який метал у золото, а отже мала б забезпечити загальне матеріальне благополуччя. Бо хороший монарх – це той, хто може нагодувати своїх підлеглих.

Інша річ, що цікавить Волдеморта – це плащ-невидимка. Коли ми спілкуємося з людьми, нам часом хочеться, щоб нас не дуже бачили. Тут все залежить від того, чи хочемо ми ними непомітно маніпулювати, чи просто хочемо зникнути і запобігти неприємностей. Чи зробити все добре, чи подібно Волдемортові, маніпулювати людьми за допомогою плаща.

Для виконання свого задуму, йому потрібна ще знаменита чарівна паличка, на яку всі полюють, і яка знаходиться у Дамблдора. Ця паличка дає особливу силу, але вона має одну страшну властивість. Одержати її силу можна у тому випадку, якщо вб’єш її попереднього володаря. Життєвий принцип «пройти по головам інших до своєї слави» може бути мирською мудрістю, але з духовної точки зору він є неприйнятним.

Історія цих речей описується у «Казках барда Бідла» – восьмій книжці, що є прощанням Ролінґ з читачами. Пізніше ми поговоримо про них і про те, чому Волдеморт їх ніколи не здобуде.

Є двоє персонажів, що стали друзями Поттера. Перший – це Рон Візлі, наївний простий хлопчина з села, з дуже середньої родини. Великим чаклунам не личить спілкуватися з простолюдинами, прямо говорить Драко Малфой, твердячи, що Поттер має сам обирати тих, хто буде його друзями. Рон дуже простий, але дуже чесний, довірливий і добрий хлопець, котрий здатен на все, щоб допомогти Поттерові, часом по дурості роблячи щось не так. Але їхня дружба переживе усе.

Найрозумніша дівчинка – Герміона Ґрейнджер. Тут показано психологію дівчинки-відмінниці у прекрасній школі. Ця дівчинка знає все. На будь-яке питання вона має готову відповідь, що дратує усіх до неможливості. Але якщо дати якостям Герміони розкритися з іншого боку, допомогти їй влитися у дружбу, то вони зіграють позитивну роль.

Професор Снейп. Його амплуа – те, що ми бачимо, є дуже оманливим. Ніколи не потрібно виносити швидких суджень, розкладаючи людей по коробочках і наклеюючи на них ярлики, що б нам не здавалося. Ті, хто читали шосту книжку «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц» розуміє після прочитання, що Дамблдор – хороша людина, а Снейп – злодій. Він вбиває директора Гоґвортсу, щоб здобути паличку і віддати своєму панові, Темному Лордові. Ми зітхаємо – нарешті ми дізналися, хто є хто.

При прочитанні сьомої книжки нам доводиться усвідомити, що ми помилилися. Що все було по-іншому і задумувалося інакше. Але сказати про деякі речі часом не можна – задля порятунку істини.

Інший персонаж – це втілення світськості, пихи і зарозумілості. Драко Малфой. Ім’я Драко ймовірно походить від Дракули, а «male foi» французькою означає – «погана віра». Він виражає собою те коло осіб, що вважає, що диплом, «корочка», коледж, до якого ви ходили – це найголовніше у освіті.

Тепер з приводу магії. Для Ролінґ магія – це те, як ми живемо своїм життям. У «Казках барда Бідла» авторка напише, що часто «маґли» – тобто, немудрі, не чарівники, читаючи казки про Попелюшку, Білосніжку та ін., де є добрі та злі чаклуни, гадають, що за допомогою магії можна покращити життя і вирішити усі свої проблеми. Ролінґ вважає, що восьму книжку написано для тих, хто має мудрість чарівника. І тут слід зауважити, що розуміння життя аніскільки не полегшує життя. Вибір між добром і злом треба робити самотужки – без чарівних паличок, без плаща-невидимки, без філософського каменя – а просто людськими зусиллями.

Кілька прикладів. У першій книжці герої потрапляють у «пастку диявола» – так називається хижа рослина. Тут  дуже добре описано тип психології молодої людини. Коли трапляються проблеми, молодь часто намагається вирішити їх кулаками. Ось і Поттер, а разом з ним і Рон Візлі починають битися з рослиною, яка їх впіймала. Герміона кричить їм – чим більше ви битиметеся, тим сильніше вона вас затягне. Треба розслабитися – і ви пройдете крізь цю траву. Спершу Гаррі не вірить, але далі збирається з духом – і звільнюється від пут. А Рон не вірить і б’ється далі. Він простий хлопець, і не дуже довіряє дівчинці. А Гаррі – хлопцю, своєму другові – він вірить, чинить так, як він, і таким чином звільняється.

Якщо подумати з духовної точки зору, то коли у нас є гріх чи спокуса, то чим більше ми на цьому концентруємося – тим більше воно нас затягує. Щоб вийти з нього, треба змінити свій погляд. Спершу внутрішньо зібратися, а потім вийти з ситуації, щоб звернути увагу на щось інше. Дуже часто ми зі своєю гріховністю чинимо так: косимо газон, а не висмикуємо коріння.

Другий момент з книжки «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану». Все починається з того, що Сіріус Блек втікає з в’язниці. Там усе охороняють дементори, що розривають ваше сумління на шматки – тим дужче, чим більшою є ваша вина. І ви божеволієте. Всі герої книжки роблять висновок, що Блеку вдається втекти, бо він другий за величиною темний чаклун після Волдеморта. Але насправді він утікає, бо він не винен. Його совість чиста, а тому дементори не владні над ним. У третій книжці показується, що істина завжди вийде на поверхню, яким би маленьким, у даному випадку, щуром вона не була. А невинний ніколи не постраждає.

У шостій книжці Снейп і Дамблдор розігрують шекспірівський театр на очах у всіх. Для чого? Щоб переконати злого чаклуна, що цю паличку захоплено звичайним методом. Але Волдеморт не розрахував одного: якщо паличку передають мирним шляхом або жертвують собою, вона втрачає свою силу. Після цього спектаклю Снейп втрачає репутацію у наших очах до самого кінця роману. Злий, негідник, зрадник. Але саме він має пожертвувати репутацією, а Дамблдор – життям задля перемоги добра.

І ще одне. Ролінґ детально проробила у своєму романі тему первородного гріха, присутності зла у нашому житті, про яке ми не знаємо, звідки воно береться. У сьомій книжці стає ясно, чому шрам на чолі Поттера так болить. Так вийшло, що коли Темний Лорд його вбивав, його сутність розлетілася на шматки, і один з цих уламків випадково потрапив у Гаррі. Поттер не несе за це відповідальності, але ця частина зла у ньому присутня. І дух Волдеморта постійно намагається на неї впливати. Вихід з ситуації один – самопожертва. Дамблдор це знає, але сказати Поттерові не може, бо якщо Гаррі дізнається спосіб визволення, ефекту не буде досягнуто. Якщо Дамблдор йому взагалі нічого не казатиме, Поттер не жертвуватиме собою і піде на зло. Тільки якщо Поттер пожертвує собою свідомо і добровільно, добро переможе, а він – виживе. Це – символ Христа. Лише таким шляхом первородний гріх може бути подолано. Смерть Гаррі – це самопожертва без знання  того, що буде далі. Є просто надія, що нічого не буде втрачено.

Тема ставлення людини до смерті підіймається і у «Казках барда Бідла». В останній з казок описується історія про втечу від смерті. Ті, хто цікавиться духовністю, визначили таку втечу як «комплекс Фауста» – прагнення вічної молодості. У цій казці троє братів зустрічаються зі смертю. Вона дає їм подарунки, які, як вони вважають, дадуть їм можливість втекти від неї. Старший отримує паличку, що дає можливість перемагати будь-якого противника – через неї його в результаті вбивають уві сні, і він втрапляє до обіймів смерті.

Середульший дістає камінь, що несподівано для нього самого воскрешає його загиблу кохану. Але воскресіння виявляється неповним – дівчина належить світові мертвих, і її перебування в нашому світі – лише видимість. Її холодність врешті-решт доводить середульшого брата до божевілля, він скоює самогубство і також потрапляє до рук смерті.

Третій брат отримує в подарунок плащ-невидимку, що дозволяє йому ховатися від смерті щоразу як вона опиняється поряд. Проживши повноцінне життя і збагнувши, що він уже втомився від земного буття, він знімає плаща і добровільно, зі спокійним серцем зустрічає смерть не як ворога, а як давнього друга.

Тут мова йде про мету нашого життя або про те, як говорить давнє бенедиктинське прислів’я – «все мистецтво життя – це навчитися помирати». Тобто треба не втікати від смерті, а готуватися до зустрічі з нею. Тоді моменти життя будуть наповненими, а істина буде не збором інформації про інших або себе, щоб скласти іспит або щось комусь довести. Жити тоді доведеться для того, щоб співчувати і співпереживати усьому, що діється навкруги.

І в цій книжці, процитую ще раз професора Дамблдора, є прекрасний вислів: «Істина – річ прекрасна, але дуже небезпечна, тому поводитися з нею слід дуже обережно». Саме це відчуття виховується у читачеві оповіддю про пригоди Гаррі Поттера, щоб зі стану дитячої незрілості виховати почуття дружби, вірності, розуміння, розкаяння, навернення, і, нарешті, самопожертви.

о. Едуард Шатов АА, Росія, bogoslov.ru

Переклад: Ольга Герасименко,  Антон Герасименко / CREDO

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
11278грн
67817грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

Гаррі Поттер

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: