Наближаємося до Міжнародної всецерковної прощі до Патріаршого Cобору Воскресіння Христового в Києві з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі-України, під час якої Патріарх Святослав разом з Синодом Єпископів нашої Церкви, при всенародних моліннях, освятять престіл храму.
Час освячення є символічним, бо саме тоді до Києва прибудуть паломники з усього світу, серед яких будуть наші владики, що зберуться на Синоді Єпископів. Очікують гостей із Східних Католицьких Церков Європи і Глав Єпископських Конференцій Римо-Католицької Церкви із різних країн.
Дуже важливо взяти участь у цьому торжестві нашого народу і Церкви на берегах Дніпра, особисто відчути Божу славу, яку пророкував апостол Андрій, заново пережити таїнство Володимирового Хрещення та застановитися над свідченням мучеників та ісповідників нашої Церкви.
Важливо також об’єднатися в роздумах та молитві щодо символізму концепції і оздоблення Собору. Знаю, що у мистецьких колах відбуваються певні дискусії щодо цього питання. Дозвольте поділитися кількома думками щодо викінчення нашого головного Собору.
Відразу зазначу, що мова не йде про просте «прикрашання», «декорацію» цього монументального храму. Оздоблений Собор має соборно проголошувати правду про Бога і людину — авторитетно (не авторитарно), широко, об’ємно, прекрасно, вражаюче.
Собор має промовляти, комунікувати. А для цього треба чітко знати що висловлюється, до кого і як. За простою схемою комунікації, яку використовують в медіа: повідомлення, аудиторія, канал.
«Що?», наше повідомлення, є визначене Переданням, тобто живим вченням, самим життям Церкви. Воно вже визначене, але і постійно визначається: вчення і життя Церкви розвивається, набирає нових акцентів, нової повноти і одночасно корегує відсталі, незрозумілі чи помилкові артикуляції. Тому Другий Ватиканський Собор, історія мучеництва та ісповідництва українського християнства, екуменічний імператив, сучасна глобальна свідомість щодо різноманітності світових культур повинні обумовлювати лексику, стиль, мистецьку мову нового Собору.
«До кого? Кому?» наче зрозуміло, але при глибшій застанові далеко не так просто. Будь-який маркетолог, пропонуючи новий продукт, спочатку вивчає аудиторію. Задумаймося в молитві над станом сьогоднішньої людини, сьогоднішнього вірного. Хто є нашим вірним сьогодні? Хто ходить до церкви? Що його болить, турбує? Хто є сучасним мешканцем багатомільйонного Києва? Кого Церква прагне навернути, привернути цим Собором?
«Як?» комунікувати Передання, життя Церкви сучасній людині, людям ХXI та наступних століть? На яке сприйняття сучасна людина спроможна, до якого сприйняття її можна підняти? Що сучасна людина «бачить», «чує», «відчуває», як допомогти її бачити, чути, відчувати, тобто «жити» з Церквою і в Церкві? Століттями храми, їх архітектура, іконографія і літургічне дійство, що в них відбувалося формували, міняли людську свідомість, її надихали. Так повинно бути з нашим Собором.
Як сам Христос, так і Собор Його Воскресіння повинен промовляти до всіх. Його обійми повинні бути відкриті для всіх. Це глибоке символічне твердження має дуже практичний вимір.
В першу чергу він повинен бути доступним для всіх фізично: немовлят з батьками, родин, дітей, молоді, дорослих, літніх, неповносправних, сліпих, глухих. Пандуси, поручні, підвищення для крилосів, перекладачі для глухо-німих не повинні бути додатками на вибір. Вони є суттєвими частинами проповіді про Бога (і Його Церкву), який простягає свою руку до усіх потребуючих, про що зараз нам постійно і яскраво нагадує Папа Франциск.
Дуже важливо, щоб оздоблення і омеблювання храму не блокувало зоревих ліній для великої частини вірних, треба подбати про належне освітлення та акустику. Добра акустика і добре освітлення навіть в посередньому храмі дають велике натхнення і глибоке пережиття. Коли світло і акустика не працюють, настрій у храмі придавлений і пережиття вірних приглушені.
Крім комунікації через зір, слух, нюх, наш Собор має промовляти і через дотик. Згадаймо, як в Соборі св. Петра в Римі усі підходять, щоб доторкнутися стопи Апостола. Варто звернути увагу на потребу сучасної людини в інтерактиві.
Найкращі музеї сьогодні вміють яскраво промовляти до духовної уяви людини. Наш Собор має бути місцем особливо ефективної комунікації Передання. Не біймося думати творчо, радикально, поринаючи до кореня питання про комунікацію. Пам’ятаймо, що практично усі виразні вияви комунікації (включно з друком), які стали традиційними, спочатку викликали нерозуміння, критику, відкинення. Фабула нашого спасіння, новітня історія нашої Церкви вимагає від нас творчого подвигу, який завжди є непростим та інколи болісним, а не просто виконанням будівельної програми.
Внутрішнє викінчення Собору Воскресіння повинно максимально сприяти молитві як особистій, так і спільнотній, літургійній практиці – Євхаристії, добовому колу богослужінь, велелюдним молінням, процесіям.
Храм повинен бути глибоко містагогійним та євангелізаційним. Він повинен «промовляти» і «бути зрозумілим». Собор має «ілюструвати, віддзеркалювати» Таїнство Боголюдського буття і Таїнства Церкви. Наприклад, особа, яка входить в храм має бачити чітке запрошення до (чи нагадування про) Хрещення. Храм має бути «соборним», «київським», «воскреслим». Ці топоси-теми повинні бути у центрі молитви та дискусії творців Собору.
Наша Церква, її сучасне і недавно минуле, є доказом того, що у наші дні Господь діє в історії. Він перемагає. У ранньому християнстві, наприклад в храмах в Равенні, Хрест був парадоксальним, таїнственним знаком перемоги, а інші символи (як агнець) звертали увагу на основне, піднімали духовний зір вірних (і ще невірних) до основного. Так і в нашому храмі прості символи можуть бути особливо промовистими для сучасних людей, які перевантажені образами і змістами.
Слід шукати сучасної мови і берегтися помилок сакральної архітектури і мистецтва, які траплялися протягом останніх десятиліть, коли невдалі спроби модерності і пост-модерності часто пов’язані з абстрактними (не літургічними) «ідеями» (наприклад «світло», «спокій», «природа» і т. д.), які відірвані від історичної драми спасіння. Храм повинен схиляти не до індивідуалізму, а плекати, формувати соборність осіб. Богословський персоналізм і еклезіологія сопричастя осіб створених на образ і подобу Божу мали би характеризувати досвід молільника у нашому Соборі.
Згадаймо пострадянські собори в Москві, Єревані, Тбілісі. Це величні проекти, проте багатьом сучасним людям ця велич незрозуміла. В таких соборах для декого важко молитися – вони не створені для індивідуалістичної людини початку ХХІ століття. Коли там відбуваються Богослужіння, ці Собори наповнюються духом, але більшість часу, коли немає служб, а є багато відвідувачів, вони нагадують музеї. Там ходять заблукані люди, шукають серед усієї величі і блиску кутка для себе, для молитви. Як так зробити, щоб велику традицію наблизити до конкретної малої людини. Наш Собор повинен бути водночас і величним, і промовляти до душі кожної окремої особи, яка втомившись від бетону, багатоповерхівок і шуму Лівого берега, заходитиме до нього у пошуках тиші, молитви, Бога і себе.
Ціль мистецького проекту полягає не лише у результаті, а в процесі, який має бути максимально спільнототворчим і прозорим. Собор повинен творитися у соборності, у спілкування з Божим народом. Щоб члени нашої Церкви могли назвати архітектора, іконописця Собору та пояснити архітектурну, мистецьку концепцію, відчувати собор своїм, щоб він складався з цеглинок, частинок душі кожного вірного. Собор має бути на століття, символом віри для сучасників, гордістю для нащадків, свідченням Божої слави, що засяяла над Дніпром.
Молімося за творців нашого Собору, архітекторів, іконописців, жертводавців, духовенство і монашество, вірних і всіх киян, які протягом останніх років оживляють наш Собор, в який остаточно сам Господь вдихає життя, робить своїм домом. Бо якщо не Він будує дім, то даремно трудяться будівничі. Даремні мистецькі дискусії та фандрейзингові кампанії, даремні зусилля, якщо в їх центрі не стоїть Христос, храм Воскресіння Якого ми через кілька днів урочисто посвятимо.
єпископ Борис Ґудзяк, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
