Культура — це не страшно, зате страшно потрібно.
У світі багато чого коїться, але давайте про вічне. Про культуру. Наприклад, я вважаю християнство, зокрема в його римо-католицькому вигляді, релігією дуже культурних людей. Не у сенсі «де тут сємочки плювать», а в розумінні культури як частини цивілізації. (Втім, сємочки теж. На моє тверде переконання, якщо я не докину обгортку до смітниці, то маю підійти, підібрати і вкинути, куди годиться. Інакше мені як католичці соромно перед Богом, який усе бачить. Мне сверху видно всё, ты так и знай.)
Так ось. Католицизм для мене дуже сильно пов’язаний з феноменом культури, причому міської. Звідки взялося саме визначення «погани» щодо язичників? Не тому, що вони «погані», така гра слів у латині та греці неможлива. Poganos — це селяни. Звісно, завжди можна, побожно звівши очі, говорити про «народ-богоносець», якісь там поза-ієрархічні, поза-учительські «сенси віри, які наш народ зберігає інтуїтивно», і щось таке. «Інтуїтивно» наш народ уміє приносити до хрещення дитину, в якої шпилька до спіднього пришпилена, «проти зглазу», і ручка червоною ниткою перев’язана, «від порчі». Такого рівня «народна віра» і є, власне, язичництвом, навіть якщо охрещеним.
Католицька віра (не говорю за інші гілки християнства, оскільки туди не належу й не розуміюся на них) пов’язана з міською культурою, з великою участю розуму в її опануванні та житті нею. Те, що у ХХ-ХХІ століттях папи намагаються пояснити і довести, я знаю, бо до цього дійшла сама, і ніколи не протиставляла розум та віру, ну хіба що в ранньому радянському дитинстві. Але в ті часи Ватикан був офіційно проголошений союзником Гітлера, і ніхто не дивувався такому представленню Церкви. А ще Церква, як усім-усім було відомо, це пережиток минулого, вона темна, сіє темряву, сама неосвічена і збирає у себе тільки неосвічених. Обскурантизм і що там далі за списком. Темне Середньовіччя, інквізиція і «спалений Галілео Галілей» (ТМ).
При цьому радянська пропаганда принципово ігнорувала те, скільки відкриттів зроблено віруючими і навіть священиками безпосередньо, і скільки галузей людського знання як такого зобов’язані своїм виникненням людям віруючим і католицькій Європі зокрема. Ігнорувався чималий шматок об’єктивної реальності.
Але це було тоді, сьогодні ми вже знаємо, що телескоп, окуляри і навіть пожежна служба винайдені священиками Святої Римської Католицької Церкви. І що Церква дала світові безліч творів культури в її художньо-естетичному аспекті: живопис, музика, архітектура. І що чимало мислителів були людьми геніального рівня саме тому, що їхнє мислення базувалося на підході, пропонованому Церквою для осмислення світу…
Ну ось, через цей короткий нарис повертаємося до сьогодення. І до того, що Католицька Церква — принаймні Римо-Католицька і принаймні у моєму особистому сприйнятті — це Церква високої культури. Причому Церква, яка сьогодні опинилася перед дуже цікавим завданням: навернути до Христа людей, які про Нього вже давно знають. (Просто меблі за фен-шуєм розставляють, а так нічого.) І не знаю як на селі, а в містах цього навернення потребують інтелектуали. Ті, хто сильний своїми мізками, справді сильний, кого можна поважати за здійснювані інтелектуальні зусилля, і хто нерідко провадить за собою тисячі. Тим більше, що такі люди, пересичені «вірою в науковий атеїзм» і розчаровані місцевими варіантами християнства, нерідко шукають чогось справжнього — у Церкві Римській. А вона, хоч як крути, залишається стовпом і світочем для розумних людей зі століття у століття. Бо має таку базу. Такі накопичення людської культури в собі.
Що залишається сьогоднішній Церкві перед лицем такої потреби? «Двір язичників» — ініціатива Папи Бенедикта, в Україні досі не реалізована. Немає інтелектуалів, які б не боялися вийти на відкритий диспут із розумними світськими? Немає бажання виходити на це поле? Сил, звісно,теж бракує, бо 20 років незалежності Церква хапливо будується та відбудовується. Але колись же настане момент підвести голову від безконечних будов (або, наприклад, Реновабіс перестане виділяти гроші), щоб роззирнутися довкола і спитати себе, а чи достатньо віруючих у наших відбудованих храмах. І чи не стало нецікаво тим, хто хотів прийти послухати розумне слово.
Бо нецікаво буває. (Навіть Папа Франциск це каже, так що я не крайня.) Більше того, буває неприємно. Коли, наприклад, з амвону чуєш про «французького генерала де Гауля», або читаєш у добре виданому, гарно збитому католицькому журналі про «поета Артура Рембаулда». Або чорним по білому — звідки взявся знак хреста? А ото ж Господь Ісус, сказано в Євангелії, взяв хліб, благословив і поламав його. А як же ще Він міг благословити хліб, як не знаком хреста? (Читала на власні очі, стаття підписана священиком.)
Справа не в тому, щоб «не придиратися» і «слухати/читати серцем». Нормальна людина читає очима, а не серцем, обробляє інформацію мозком, а решта — псевдопобожні відмовки і перевішування дохлих собак. Католик як явище — це культурне явище, у багатьох розуміннях, і виставляти себе на посміх малоосвіченістю, на моє тверде переконання, це псувати справу євангелізації. А Богові, Церкві й Папі залежить на ній, а не на тому, щоб ми «читали серцем», ніяково обминаючи те, що нам не пасує.
Я не найосвіченіша людина ані в Церкві, ані в Україні. Я представник типового «середнього класу» мислення: у глибинах не плаваю. Але якщо вже мені ріже око і вухо описання «дванадцятьох дітей, які у процесії несуть дари до вівтаря, представляючи собою дванадцять континентів нашої планети», то якою має бути реакція людини з-поза Церкви???
Регіт буде реакцією на таку «євангелізацію», я певна. Цілком заслужений регіт — і відкинення Вселенської Церкви як авторитету.
А принаймні я цього не хочу.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
