Папа Франциск написав у своєму напоумленні (Апостольській адгортації) про пильну потребу реформи Церкви та змін у самому папстві. «У цій віднові не треба боятися ревізії звичаїв Церкви», вона не може бути «замкнена у плутанині нав’язливих ідей і процедур», ствердив Святіший Отець.
У проголошеній у вівторок 26 листопада у Ватикані адгортації «Evangelii gaudium», яка становить собою підсумок минулорічного Синоду єпископів про нову євангелізацію, Папа Франциск представив своє бачення Церкви, яке він проголошує від моменту свого обрання на конклаві.
Він підкреслює, що треба «відшукати першопочаткову свіжість Євангелія», знаходячи «нові шляхи» та «креативні методи» його проголошення. Не можна «ув’язнювати Ісуса в нудних схемах», застерігає Папа.
На його думку, обов’язковим є «душпастирське та місійне навернення, яке не може залишити справи такими, як вони є».
Папа Франциск вказав на пильну потребу структурної реформи Церкви, аби вона стала більш місійна, а також на потребу «навернення папства», аби воно «було більш вірне значенню, якого йому хотів надати Ісус Христос» та відповідало викликам нової євангелізації.
Папа висловив переконаність, що єпископати можуть допомогти реалізації постулату більшої колегіальності.
Серед пріоритетів Папа Франциск назвав «здорову децентралізацію» Церкви і додав, що в цьому контексті зміни мають зазнати навички, які не пов’язані з Євангелієм безпосередньо, а «закорінені в історії».
Наступний постулат Папи — це «Церкви з відчиненими дверима», аби люди, які «перебувають у пошуках», не стикалися з «холодом».
«Також і двері таїнств не повинні зачинятися з абиякого приводу», заявляє Папа. На його думку, Євхаристія не є «нагородою для досконалих», бо вона є «великодушними ліками і поживою для слабких».
Папа повторив, що воліє Церкву «поранену і забруднену», яка виходить на вулиці, ніж Церкву «заклопотану своєю центральною роллю, яка замикається в плутанині нав’язливих ідей і процедур».
Франциск закликав усіх охрещених до того, щоби з життєрадісністю та динамізмом несли іншим любов Ісуса. Ця «постійна місія», на думку Папи, керована на те, щоби подолати в нинішньому світі велику загрозу, якою є «впадання в індивідуалістичний сум».
У папському документі також є чимало практичних порад для духовенства. Проповіді, сказав Папа, мають бути короткі й «позитивні», вони не повинні нагадувати реферат або лекцію. В них потрібно використовувати слова, які «розпалюють серця». Папа закликав у проповідях уникати «голого моралізаторства та індоктринації».
Серед викликів нашого часу Папа вказав «принципово несправедливу» економічну систему, в якій домінує «закон сильного» та «культура відкинення».
«Виключені з неї люди не використовуються, до них ставляться як до сміття», написав Папа.
«Ми живемо у новій, небаченій тиранії, інколи віртуальній» тиранії ринку, «шанованого як бог», написав Папа. Він підкреслив, що там керують фінансові спекуляції, «розгалужена корупція» та «егоїстичні податкові обмани».
У своєму напучуванні Святіший Отець також засудив напади на релігійну свободу та переслідування християн. Він «смиренно попросив» ісламські країни гарантувати християнам релігійну свободу.
Підкреслив і те, що родина переживає «глибоку культурну кризу». Згадуючи про внесок подружжя у суспільство, Папа наголосив, що «постмодерністський і глобалізований індивідуалізм сприяє такому стилю життя, який перекручує сімейні зв’язки».
Найбеззахиснішими і найневиннішими є ненароджені діти, «яким нині хочуть відмовити у людській гідності».
Стосовно абортів Папа Франциск застеріг, що не слід очікувати, ніби Церква змінить свою позицію в цьому питанні: «Не є вираженням прогресу вважати, що розв’язуєш проблему, винищуючи людське життя», написав він.
Папа нагадав слова блаж. Йоана Павла ІІ про те, що Церква не може перебувати на узбіччі боротьби за справедливість.
«Для Церкви орієнтування на благо бідних є більше теологічною категорією, ніж соціологічною», — зазначив Франциск. Він повторив свої пам’ятні слова з перших днів понтифікату: «Тому я прошу про Церкву вбогу і для вбогих. Вони можуть нас багато чого навчити».
«Доти, доки не будуть радикальним чином вирішені проблеми вбогості, не будуть вирішені проблеми світу» — така оцінка Папи.
На його думку, «політика, так сильно осуджувана, є однією з найцінніших форм милосердя».
«Я молюся до Господа, аби обдарував нас більшим числом політиків, які насправді матимуть у серці життя бідних», — визнав Франциск в Апостольському повчанні, яке можна визнати його першим великим маніфестом.
Одразу після представлення папського повчання з’явилися коментарі. «Адгортація стовідсотково берголіанська», «Євангелізаційна програма понтифікату», «Папа децентралізує Церкву» — ось деякі з коментарів до повчання «Evangelii gaudium».
Маттео Матцуцці зі щоденного видання «Il Foglio» пише, що це «більше ніж енцикліка». Достатньо її швидко перегорнути, щоб упевнитися: «цього разу вона вийшла з-під руки Берґольйо».
Її текст «густий, довгий і сильний», викладає папську «програму управління», про що він сам згадує, кажучи: «Підкреслюю, що те, що я маю намір висловити, має програмне значення і важливі наслідки». Йому йдеться про душпастирське та місійне навернення, «яке не може залишити справи у такому стані, як вони є». Його мета — перевести Церкву в стан постійної місії.
У 288 пунктах, із яких складається цей документ, уміщено компендіум перших місяців нинішнього понтифікату: вбогі, місія, периферії, навернення, але також і «набагато більше», пише Матцуцці.
Також і Луїс Баділья на порталі «Il Sismografo» звертає увагу, що ми фактично маємо справу з «енциклікою» Папи Франциска, оприлюдненою як Апостольське повчання.
Він зауважує, що в аналізі найстрашніших проблем людства — від голоду по відкинення людей, визнаних непродуктивними, від переслідування християн по торгівлю людьми та уніфікацію культури, яка нищить багатство різноманітності — Святіший Отець виражає сильну надію на перемогу добра. Визнає, що глибоко вірить у «первісну свіжість Євангелія», і переконаний, що євангелізація є і повинна бути плодом «віднови і креативності», також і церковних структур, які мають бути місійними.
Пильна справа для Франциска — знайти нові способи включення мирян у процес ухвалення рішень у Церкві. Досі миряни з нього виключалися з огляду на «надмірний клерикалізм». А щоб визнати існування церковних звичаїв, які пов’язані з історією, а не з Євангелієм безпосередньо, — треба мати відвагу, зазначає Баділья.
Він підкреслює слова Папи, що Церква повинна мати «відчинені двері» та невичерпну здатність «приймати і бути милосердною». Баділья вказує, що своє вчення Папа завершує закликом до Церкви, аби йшла сміливо, за потреби — проти течії, не боячись критикувати несправедливі економічні системи, які оминають найслабкіших, також і ненароджених дітей.
Своєю чергою, Росіо ланчо Гарсіа з агенції Zenit стверджує, що в повчанні «Evangelii gaudium» Папа Франциск виклав «євангелізаційну програму свого понтифікату», наявну вже в перших словах адгортації: «Радість Євангелія сповнює серце і все життя тих, хто зустрічається з Ісусом». Ця програма, викладена майже у трьохстах пунктах, представляє папську мрію «про місійний вибір, здатний перемінити все, аби звичаї, стиль, розклад занять, мова та всі церковні структури стали відповідним каналом більше для євангелізування нинішнього світу, аніж для збереження статус-кво». Тому Папа хоче, аби всі охрещені перебували «у постійному стані місії».
Обіцянку децентралізувати Церкву та надати більші права Конференціям єпископату вбачає у повчанні Андреа Торньєллі на порталі «Vatican Insider». Він нагадує, що вже блаж. Йоан Павло ІІ у своїй енцикліці «Ut unum sint» (1995) попросив про допомогу в знайденні «такої форми здійснення примату, яка, щонайменше не відкидаючи суттєвих елементів цієї місії, була би відкрита на нову ситуацію». Папа Франциск стверджує, що «ми небагато посунулися в цьому напрямку», і що «папство і центральні структури Вселенської Церкви мають вслуховуватися в заклик до навернення». Торньєллі посилається на ІІ Ватиканський Собор, який ствердив, що єпископські конференції можуть зробити плідний внесок у «конкретне здійснення відчуття колегіальності». Однак «це побажання не втілилось уповні, оскільки ще не набув достатньо виразної форми статут Конференцій єпископатів, який трактував би їх як суб’єкти з конкретною компетентністю, разом із певним автентичним доктринальним авторитетом». Це необхідне тому, що «надмірна централізація, замість допомагати, ускладнює життя Церкви та її місійний динамізм».
Торньєллі зауважує, що така реформа церковних структур нині обговорюється групою з вісьмох кардиналів, яку скликав Папа. Але вже надзвичайне зібрання Синоду єпископів 1985 року просило поглибити юридичний і теологічний статус єпископських конференцій, із особливим взяттям до уваги їхнього доктринального авторитету. Нині він стосується, згідно з Кодексом канонічного права, публікації катехизмів і видань Святого Письма місцевими мовами (попередньо затверджених Апостольським Престолом». Натомість 1998 року в листі motu proprio «Apostolos suos» блаж. Йоан Павло ІІ нагадував, що конференції єпископату не є «колегіальним суб’єктом влади у Церкві».
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
