Немає нічого поганого у бутті «ненапруженим» католиком. Хіба Господь Ісус сказав: по тому пізнають вас, що будете ходити задерев’янілі, нудні і смертельно серйозні? Я про таку науку ніколи не чув. Зате точно написано: «За плодами пізнаєте їх».
В обговореннях виступу сестри Крістіни на програмі «Voice of Italy» з’явилася стаття о. Каміля Мельничука "Katolicyzm epoki like & share". Він провів критичний аналіз різних практик нової євангелізації, але його висновки мені видаються помилковими.
У своїй статті о. Мельничук переймається фактом, що нам у Церкві бракує діалогу. Він стверджує, що ми повинні більше дискутувати на теми методів нової євангелізації, а не окопуватися на одній чи другій позиції і кричати, що тільки наша думка — єдино правильна. Я також бачу дефіцит діалогу всередині Церкви, і тому приймаю запрошення до дискусії про способи євангелізування, і відповім на кілька думок, які виклав о. Каміль.
«Коли якась зірка скаже, що вірить у Бога, то одразу всі ’католицькі’ часописи і портали передруковують ці слова, стаття дістає тисячі лайків і поширень на Фейсбуку… Дещо пізніше цей селебріті візьме участь у фотосесії оголеної натури або зробить щось інше, що розходиться з вірою, і ті, хто раніше був ентузіастом, тихенько задкують або на силу захищають ’авторитет’».
У Польщі цю тему проробляли з нагоди фотосесії роздягненої Агнєшки Радванської та виключення її з числа послів акції «Не соромлюся Ісуса». Проблему становить не така чи така поведінка відомих людей. Нас не повинно спокушати те, що хтось публічно каже, ніби вірить у Бога, а потім робить якусь дурницю чи щось не до кінця згідне з ученням Церкви. Це, зрештою, нормальна справа. Кожен з нас, віруючих, припускається помилок. Чи означає це, що всі ми повинні припинити давати свідчення? Ну бо як це хтось, хто є таким страшним грішником, може говорити, що він католик? Потреба ділитися відомостями позитивними, радісними є чимось природним; а такою є інформація, що якийсь «селебріті» публічно говорить про віру. Істинною проблемою є те, що існує якесь штучне, нереальне бачення, згідно з яким про віру можуть говорити виключно святі й бездоганні люди. Спустіться на землю — таких не існує!
«Ми побачили сестру, яка ’вільна’, ’класна’, живе як людина, а не відмовляє нудні молитви у монастирі. Сестра стала немовби контрастом для Церкви, яка постійно замало сучасна, актуальна і ’розслаблена’. Створено перекручений образ Церкви і чернечого покликання. Чи це когось привабить? Може, до ’розкутої’ Церкви, але чи до Католицької Церкви, яка не хоче бути для приємностей і розваг (дякувати Богові)? За ближчого ознайомлення Церква не є ’милою’, бо пропонує щось інакше, ніж світ».
Немає нічого поганого в бутті «ненапруженим» католиком. Хіба Господь Ісус сказав: по тому пізнають вас, що будете ходити задерев’янілі, нудні і смертельно серйозні? Я про таку науку ніколи не чув. Зате точно написане: «За плодами пізнаєте їх». Ну то погляньмо на плоди. Четверо відомих душпастирів — Адам Шустак ОР, о. Пьотр Павлюкевич, о. Яцек Стричек і о. Артур Маліновскі. Всі вони «розслаблені», «ненапружені». У плодах їхньої діяльності, мабуть, я нікого не мушу переконувати. Запитайте людей, чиї життя змінилися після того, як вони з ними зустрілися. Отець Мельничук має рацію, кажучи, що Церква пропонує щось інакше, ніж світ; але ця відмінність стосується переміни наших сердець і джерела радості, а не того, чи ми класні та усміхнені. У Католицькій Церкві є місце для людей радісних і сумних, для веселунів і серйозних.
«Покликання священика/ченця/черниці/брата в ордені полягає не в реалізації себе, а в освяченні себе і провадженні до Бога інших (залежно від покликання».
Так, погоджуюся; але щоби когось привести до Бога, ми потребуємо двох речей. Перша — це живий зв’язок із Ним. Друга — це вихід до людини, яка сама до нас не прийде. Аби когось заразити вірою, треба його спершу зустріти, послухати. Без виходження до людей ми не матимемо кого провадити. Вочевидь є різні харизми, і в євангелізації ми повинні їх завжди брати до уваги. Одні моляться, інші провадять формацію, ще інші проголошують. Не має значення, якими є наша харизма або стан. Завжди нашим обов’язком є відважне виходження «з Церкви» у пошуках людини, яка Бога ще не пізнала або з якогось приводу від Церкви віддалилася.
«Якщо для когось виконанням покликання є євангелізаційне шоу на стадіоні, але вже дбання про літургійні шати чи чистоту в храмі сприймається як прикрий додаток, то, може, він просто небагато розуміє в чернечій/орденській духовності».
У нас у Кракові є такий єпископ. Гжегож Рись називається. 2012 року він організував у Кракові євангелізацію на стадіоні «Краковії». Я ніколи не чув і не бачив, щоби він мав якісь проблеми із дбанням про літургійні шати. А якщо серйозно, то давайте не узагальнювати. Одне другого не виключає. Важливо не зосереджуватися нав’язливо на якомусь з елементів. Ми потребуємо зарівно як гучних євангелізаційних акцій, так і тихого шукання Бога у щоденних обов’язках.
" Одне другого не виключає. Важливо не зосереджуватися нав’язливо на якомусь з елементів. Ми потребуємо зарівно як гучних євангелізаційних акцій, так і тихого шукання Бога у щоденних обов’язках.
«Світ має свої ’авторитети’, ми не мусимо знижуватися до рівня світу. Розгорнімо Святе Письмо і житія святих: там маємо постаті, які набагато більше заслуговують на ’лайки’ і поширення».
Це я також гаряче раджу. Розгорнімо Святе Письмо і подивімося на життя святих. Побачимо тоді, що чимало людей Церкви, і насамперед Господь Бог, повністю заперечують своїми діяннями ствердження, що ми «не мусимо знижуватися до рівня світу». Якби було інакше, ми би все програли, бо Ісус ніколи не прийшов би у світ.
На щастя, Бог — інакший.
Пьотр Жилка, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
