Коронка до П'яти Ран Христа — молитва, що збереглася понині.
Характерна для Середньовічної побожності тенденція глибокого психологічного і суб’єктивного проникнення у таємницю Страстей Господніх знайшла вираження також і в розвиткові індивідуалізації релігійного життя.
Простіше кажучи, постають спеціальні молебні, мета яких — ушанувати певні окремі тайни спасіння. Зокрема, стає популярним молебень до П’яти Ран Христових. Серед інших видів побожності слід назвати молебні до Серця Ісуса, Святої Крові, Святого Обличчя, до Скорбот Марії.
Дуже живою була побожність до Матері Божої Скорботної, яка оплакує Сина. У ХІІ столітті в теологічній літературі формується поняття співстраждання Марії (compassio Mariae). Починаючи з наступного століття, поширюється культ Матері Божої Скорботної, який набирає форми молебню «Марійних жалів». Ці жалібні нарікання Марії біля підніжжя хреста, скарги Матері, якій доводилося дивитися на болісні страждання і смерть Сина, стали улюбленою темою середньовічних поетів. Найстарший текст польських «Жалів» походить із другої половини XV століття.
У середині ХІІІ століття на території Німеччини прижився звичай оточувати пошаною окремі болісні переживання Марії. Кількість цих «болів» варіювалася між 5, 7, 9 і 15; остаточно закріпилося сім. Із початком XV століття культ скорбот Марії проник і в літургію; заслуга цього поширення належить орденові сервітів.
Живий культ Матері Божої Скорботної у Середньовіччі став причиною того, що аж два стояння Хресної Дороги мають марійну тему.
Заглиблюючись у перебіг земного життя Спасителя, сприйнятий архіреалістично, і особливо в Його болісну дорогу на Голготу, люди Середньовіччя старалися видобути та уповні пережити кожну, найдрібнішу подробицю. Вони охоче зверталися до неканонічних текстів, які містили набагато більше зворушливих біографічних подробиць, аніж усі чотири Євангелія, або ж переходили до уяви, плоду індивідуальних побожних фантазій. Цей процес відзначаємо, коли йдеться про впровадження у цикл стоянь Хресної Дороги зустрічі з Веронікою. Побожності, сповненій гарячої ревності, видавалося неможливим, щоби жінка не піддалася прагненню витерти залите потом і кров’ю обличчя Засудженого.
Молебень до Святого Обличчя сягає ХІ століття, відсилаючи нас до образу, що зберігся у Римі. Початкова легенда про образ Христа не мала жодного зв’язку з Хресною Дорогою. Допіру близько 1300 року оповідання про жінку, яка подала Христові хустку, щоб обтер обличчя, отримуючи взамін за свій учинок любові відбиток Його справжнього обличчя (vera icon), потрапляє до Хресної Дороги.
Християнське Середньовіччя було повністю переконане, що володіє справжнім відбитком Обличчя Христового, і це знайшло своє відображення навіть у поезії Данте. Тому, на думку деяких дослідників, народ персоніфікував вираз «vera icon», створивши «Вероніку». Сьогоднішні критики, однак, відкидають це тлумачення, посилаючись на стародавній переказ, уміщений в «Актах Пилата», де жінку, що подала Христові хустку, звати Берніка.
Наприкінці XIV століття культ Пресвятого Обличчя дістається навіть месальної літургії. З інших молебнів, дуже живих у цей період, які мали зв’язок із Хресною Дорогою, слід ще назвати культ Святого Хреста і Гробу Господнього. Перший набирає нової величі за часів Хрестових походів. Межа ХІІ/ХІІІ століть була в цьому розумінні найбільш показовою. До переможного Дерева світу, знаку спасіння, життя і спасіння звертаються очі людей Ушанування реліквій Хреста відображається у приватній молитві, поезії, проповідях, побожних практиках і літургії. Хрест оповитий легендами, на його честь постають храми. Це явище охопило всю Європу.
З періодом Хрестових походів пов’язане також оживлення молебнів до Гробу Господнього. Ця побожність була особливо сильна у лицарів Гробу Господнього. Поставали спеціальні каплиці, освячені в це ім’я.
Про численні форми місцевих видів пасійної побожності за Середньовіччя говорять нам приклади, що збереглися і донині: церковних співів, поезії, образотворчного мистецтва, скульптури тощо. Зокрема іконографія виконувала у Середньовіччі дуже важливу релігійно-дидактичну функцію, стаючи не раз «літературою простолюду». Про цю його функцію говорив уже синод в Аррасі 1025 року, де було сказано: хто «не вміє читати, оглядає на полотнах те, чого не зміг пізнати завдяки письму». Цій само меті були призначені мініатюри в рукописах XIV i XV століть, як і церковні розписи та розгорнуті триптихи і квадриптихи з уміщеними на них темами з життя Христа і Марії. Відкривання і закривання крил розписаного вівтаря було немовби сторінками великої книги, яка вчила людей про Божі істини. Наприклад, у Кракові багату пасійну програму представляють поліптихи у Маріацькому костелі, у домініканців і в августинців.
У представленні окремих епізодів із болісної Хресної Дороги Спасителя чи у пасійних циклах найчастіше повторювалися такі сцени: приречення Христа на смерть; покладення хреста; падіння під хрестом; зустріч із Симеоном та Веронікою; жінки єрусалимські; зняття шат із Христа; Христос на хресті; солдати, які стережуть гріб, а до гробу приходять побожні жінки; потім представлення фактів про прославлення Христа. Тільки деякі з пасійних епізодів відбігають від викладеного у Євангеліях.
Опрацьовано за виданням: Droga krzyżowa, ks. Jerzy Kopec CP