Любов, надії і розчарування

Переважна частина закоханих не знає, що таке любов. Вони плутають любов із закоханістю, з почуттями, нерідко також із пожаданням і статевим співжиттям. У цій ситуації завчасне й поспішне декларування любові — тільки прояв мислення, яке бажає кращого.

З отцем Мареком Дзєвєцкім розмовляє Марта Яцукевич.

— Отче, поговорімо про зв’язки жінка-чоловік. Як можна пояснити його чи її зізнання і запевнення, сказані вже на початку знайомства, що це любов. Часто вже за кілька місяців з’ясовується, що той зв’язок не мав багато спільного з любов’ю…

— Варто зазначити, що такі обіцянки можуть бути щирими, а водночас неправдивими. Закохана людина — некритична не тільки стосовно того, ким захоплюється, але й щодо себе самої. Щиро вірить у те, що вона розуміє, в чому полягає істинна любов, і що вона спроможна любити назавжди. Такі переконання та обіцянки то прояв туги і прагнень підлітків і тих, хто входить у доросле життя. Молоді люди за будь-яку ціну прагнуть знайти свою «другу половинку». І за будь-яку ціну хочуть повірити в те, що й вони самі вже настільки зрілі, аж годяться для ролі подружжя і батьків.

— Доросле життя — це також відповідальність за іншу людину. Зріла любов це також любов вимоглива…

— Бог прекрасно розуміє людину, коли на початку історії стверджує, що недобре чоловікові бути самому, і що найповнішим подоланням цієї самотності буде щасливе подружжя і надійна сім’я. Звідси оте перше доручення, що його Бог скеровує до Адама і Єви: будьте плідні та множтеся! Покликання до подружжя та сім’ї відповідає прагненням і маренням людей цієї землі. Однак воно має одну «ваду»: після первородного гріха його важко здійснити. Багато молодих людей не доростають до вірної, чистої, жертовної та мудрої любові, на якій базується подружжя. Бо ж така любов вимагає зрілості, свободи від зла і гріха, зв’язку з Богом, ставлення собі самому сильних вимог.

Переважна частина закоханих не знає, що таке любов. Вони плутають любов із закоханістю, прагненням, тілесним задоволенням від сексуального співжиття. У таких ситуаціях поспішна мова про любов становить прояв магічного мислення, яке видає бажане за реальне. У свою здатність любити вірять навіть ті, хто поводиться у спосіб, що віддаляє їх від їхніх власних прагнень, натхнень та ідеалів, а через це й від шансів на справжню любов. Тоді залишається тільки проголошувати великі декларації. Хто насправді зріло любить, той не поспішає з деклараціями на цю тему.

— Чому в людські стосунки вкрадається нещирість, маніпулювання іншою людиною, обман?

— Це важливе питання, оскільки нещирість, маніпулювання, обмани винятково гостро болять саме у стосунках чоловік-жінка, у контексті закоханості та приготування до спільного життя разом як подружжя і батьки. Недавно одна з молодих жінок розповідала мені про своє драматичне страждання, коли виявилося, що її наречений тихцем зустрічався з іншою дівчиною. Коли йдеться про мотиви обману, то вони випливають із помилкового способу поведінки цієї людини. Обманює той, хто має що приховувати. Обманює той, хто переступає Божу заповідь і грішить. Не маніпулює і не бреше той, у кого чисте сумління, хто любить, живе і діє відповідно до сповідуваних цінностей і моральних норм. Обман ніколи не буває випадковим. Бути правдомовними можуть тільки ті, кого вистачає на чесність у поведінці.

— За деякий час після розлуки нам знову бракує тієї людини, попри те, що ми зазнали від неї страждання. Знову хочемо до неї писати, зустрічатися з нею. Віримо, що, може, цього разу то вже буде добре… Як пояснити таку поведінку?

— Це звичайний наслідок закоханості. А закоханість — це стан граничного захвату іншою особою, який можна порівняти зі станом захвату маленької дитини своїми батьками. Навіть якщо ця інша людина болісно розчарує нас, то зазвичай вона не перестає бути нам емоційно близькою. В закоханих ще додається момент звикання одне до одного та зворушливі спогади про романтичні зустрічі, прогулянки і знаки ніжності. Інколи до цього ще додається переконання — помилкове! — у тому, що нашим обов’язком є рятувати іншу людину, причому навіть тоді, коли то вона сама нас розчарувала, і не раз. Обманщик розраховує на те, що «об’єкт» дасть себе ошукати, а той, кого обманюють, сподівається, що можна вірити обіцянкам виправитися, які складає той, хто обманув і розчарував.

— Інколи другий, третій, десятий шанс, даний тому, хто обманув, нічого не міняє. Коли, на Вашу думку, настає той правильний момент, щоб сказати собі «Баста!»?

— У таких важливих справах шанс можна давати тільки раз. Бо ж тут ідеться про питання: чи це та людина, якій я можу розсудливим чином довірити свою земну долю, а також долю моїх майбутніх дітей, яким будуть потрібні щасливі батьки, аби вони могли почуватися коханими і безпечними?

Учневі початкової школи, який не виконав домашнього завдання чи порушив правила, можна давати кілька шансів, бо його особистість лише формується. Натомість ми тут говоримо про будування справ із тим, хто має бути для нас надійною опорою і вірним другом, у добрій і злій долі. Тут вимоги мають бути найвищими.

— Очевидно тільки, що невідомо, наскільки ці зміни будуть справжніми…

— Кандидат у подружжя — закоханий і захоплений своєю близькою людиною — мріє про велику любов, яка поєднає їх назавжди. У цій ситуації він має якнайбільш сприятливі умови для того, щоби з власної волі працювати над своїм характером. Якщо навіть у цій фазі він розчаровує, не коригує своїх можливих помилок одразу ж, результативно і з власної ініціативи; якщо злиться і дратується, коли йому дорікають, — то не сподівайтеся на серйозні виправлення. Навіть якщо бачимо, що він цілком щиро обіцяє виправитися і щось змінює на краще, то, зрештою, немає певності, чи він насправді змінює себе, а чи підправляє свою поведінку, аби «все пасувало».

— І ми знову зважуємося дати наступний шанс, завдяки чому самі дозволяємо себе зранити…

— Хто розчарував людину, в яку закохався, і не скористався першим же шансом, аби змінитися, — той, можливо, колись матиме шанс довести свою любов комусь іншому, але вже не тій людині, яку розчарував. Хто дає сумнівному кандидатові на чоловіка чи жінку так звані «наступні шанси», той легковажить власною долею і починає заплутуватися. Величезна кількість подружжів, які переживають серйозну кризу, зізнаються в розмовах зі мною: вони уклали подружжя попри те, що та інша людина не була в усьому щира, що інколи обманювала у важливій справі, маніпулювала, ранила. Хто дає «наступні шанси», той дозволяє собою маніпулювати. Зазвичай це закінчується згодою на шлюб із кимсь, хто не доріс до любові й подружжя. Сподівання, що цей хтось зміниться після шлюбу, найчастіше становить прояв наївності.

— Певно, кожна людина хоче бути щасливою. Чому декому ніби аж приємність справляє завдавати болю іншій людині?

— Ранить тільки той, хто нещасливий. Людина, яка любить і почувається коханою, перед лицем важких ситуацій може бути сумна, розчарована чи роздратована. Однак вона ніколи не прагнутиме свідомо й цілеспрямовано когось скривдити, з бажанням довести до страждань і втрати радості життя. Варто зазначити, що чимало людей ранять навіть самих себе, а не тільки тих, хто їм обіцяв велику любов. Зазвичай вони чинять так тому, що раніше їх самих хтось інший поранив. Найменше розчаровують ті, хто найближчий до Бога, а найсильніше ранять людину ті, хто від Бога віддаляється. У віддаленості від Бога людина неспроможна доростати до любові, вірності й відповідальності. Без приязні з Богом ми можемо шукати любові тільки навпомацки, тобто методом спроб і помилок, а це найбільш невдалий метод. Фахівцем із щастя й тривалої радості є тільки Бог.

За матеріалами: deon.pl