За 365 днів він оббіг земну кулю. Їв тільки хліб, пив молоко і воду. Використав 15 пар взуття. І ноги спухали, і кровотечі були… Але він біг далі — з молитвою на вустах.
У парафії св. Брата Альберта на гданському Примор’ї (Польща) 22 лютого відбулася зустріч із Петром Курилою, мандрівником, марафонцем і ультрамарафонцем.
Петро народився у маленькому селі під Августовом. Ще дитиною бігав польовими дорогами та лісом — «просто так, для здоров’я». Але тільки після 30‑го дня народження, почувши по телевізору про Варшавський марафон, вирішив «бігати всерйоз».
За вісім років він уже пробіг понад 50 марафонів і супермарафонів. 2010 року сказав: «стоп».
— Минуло чимало часу, перш ніж я зрозумів, що плачу за це надто високу ціну. Я хотів присвятити більше часу сім’ї, — зізнався марафонець. І, «поклавши руку на серце», сказав дружині, що пробіжить ще один, останній марафон… довкола світу.
— На щастя, жінка знає, що біг — це моя пристрасть. Вона завжди мене підтримувала і підтримує надалі. Того дня я дістав згоду, — каже Петро, усміхаючись.
Свій найдовший марафон він назвав «Бігом заради миру». Хотів звернути увагу на постійні збройні конфлікти у світі.
Розпочав приготування. Шукав спонсорів, комплектував спорядження і… вчився веслувати. «Я так подумав, що інколи, аби дати ногам відпочити, сяду в каяк і пропливу трохи», — пояснив бігун. Каяк він тягнув за собою на спеціальному триколісному возику. Мирний пробіг ледь не зірвався на самому початку. «На Снярдвах [відоме у Польщі велике озеро. — Прим. пер.] мене захопила гроза, я ледве вибрався на протилежний берег». Рятувальники зустріли його словами: «Ми тебе з вежі бачили, що добре справляєшся, отож не заважали».
З каяком же незабаром довелося розстатися. Це було в Іспанії, де Петро планував пропливти 80 км по ріці Таг. Виявилося, що на мапі, яку мав із собою, були позначені великі загати, але ніхто не прописав водоспадів. «Настав момент, коли я впав в один із них. Я тонув, задихався. Зрештою, однак, мені вдалося видертися і дістатися на поверхню».
Петро втратив там телефон і більшість речей. Те, що залишилося, вміщалося в маленький наплічник. Зрештою, він дістався Португалії, звідки мав вилетіти до США. Був брудний, оброслий, без спорядження і грошей. Виглядав як волоцюга. Але був живий.
«Я поглянув у люстро й подумав: а ти сильний. Попри стільки труднощів, завдяки власній рішучості й відвазі дістався так далеко», — згадує бігун. Потім знайшов у кишеньці картку, яку дала йому жінка, перш ніж він вирушив із дому. То була молитва до Матері Божої Остробрамської. На звороті іконки було написано: «Хто цей образочок носить, той не потоне». — «Я згадав, Кому завдячую своїм уже двократним порятунком, і усвідомив, що я тільки маленька слабка людина».
З 19 доларами в кишені він приземлився у Нью-Йорку. Звідти бігом вирушив на захід і, пробігши через 13 штатів, дістався Сан-Франциско. Далі літаком долетів до Владивостока. Пробіг Сибір, частину Казахстану, решту Росії, потім ще Литву і Латвію, аби через 365 днів повернутися до свого Августова.
Супермарафонець зустрічався з різними людськими реакціями. Одні спускали на нього собак і ставились як до волоцюги. Інші ділилися з ним їжею, грошима, брали на нічліг. Найбільше допомоги йому надали росіяни. «Росія була країною, де я щохвилини зустрічав людську допомогу. Часто страшенно бідні люди ділилися зі мною тим, що мали», — зазначив бігун.
Він не припиняв бігу ні в дощ, ні в спеку, ні в мороз. Інколи від утоми перед очима ставало чорно. Але якось давав собі раду. До спухлих суглобів і стіп улітку прикладав кропиву, а взимку — шматки льоду. Але найбільше допомагала молитва.
— Я прокидався о 5.30 із молитвою на вустах, а потім зразу біг. І насправді то я молився весь час. Крок за кроком. Не переставав. Найчастіше молився Розарій у намірі миру у світі.
За свій марафон Петро Курила отримав Колосса-2011, найпрестижнішу в Польщі нагороду в категорії «Досягнення року». Потім за кілька місяців стартував каяком із Гданська по Віслі вгору, з гаслом «Завжди проти течії». Цим заходом прагнув звернути увагу на проблеми неповносправних осіб.
Але назовсім він бігу не покинув. Нині готується до марафону «Долина смерті» у Каліфорнії. Що на це жінка? «Вона сама сказала, що я маю подумати про наступний виклик. Вона знає, що біг — це моя велика пристрасть… і звільнила мене від обітниці», — усміхається Петро Курила.
Ян Глєбовіч, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
