«Сколько слухов наши уши поражает, сколько сплетен разъедает словно моль», — ці слова з пісні Володимира Висоцького, що завжди були актуальними, сьогодні як ніколи влучно характеризують ситуацію на інформативному полі нашої країни.
Чутки ходять самі різні, люди їх повторюють, передають іншим, і в міру передавання їх від одних вух до інших, до них додаються все нові і нові подробиці. Так було завжди, але події нашого сьогодення, передусім – війна на Сході, терористичні акти, переміни у владних структурах, економічні негаразди тощо – породженню і розповсюдженню чуток дуже сприяють. Тим більше, що в умовах ведення бойових дій не кожна інформація може оприлюднюватись.
Десятиріччя радянської влади, коли люди читали в газетах, чули по радіо, дивились на екранах телевізорів одне, а в реальному повсякденному житті бачили зовсім інше, привчили не довіряти «офіціозу». Пам’ятаю, ще 17-річним хлопцем я саме з чуток, що роками кружляли по Союзу, вперше дізнався про події, що про них не писала радянська преса: про загибель лінійного корабля «Новоросійськ» у 1955 році, про розстріл мирної демонстрації робітників в Новочеркаську на початку 60-х, про спробу повстання на радянському військовому кораблі в 1975-му. Прочитав я про перше, про друге і про третє вже набагато пізніше, в часи так званої «перебудови». Я, мабуть, не один з мого покоління, хто може сказати щось подібне про себе. Отже, нічого дивного, що люди звикли довіряти чуткам більше, ніж ЗМІ. І це добре знають ті, хто хоче, маніпулюючи свідомістю людей, досягнути власних цілей – не завжди шляхетних і майже завжди своє корисних і підступних. І чутки – не менш дієвий спосіб такого маніпулювання, ніж телебачення, Інтернет та преса.
Повернімось думками в кінець 1980-х років, в часи «перебудови». Тоді, шукаючи вихід з глибокого провалля, в якому опинилась радянська економіка СРСР, радянське керівництво дозволило, наряду з державною, широко розвиватись новій формі власності – кооперативній. Кооперативні підприємства розростались як гриби після дощу. Але невдовзі дехто з партійних керівників збагнув – кооперативна власність починає поступово витягувати з під диктатури КПРС її економічний фундамент. І почали вживати заходів, щоб всіляко дискредитувати кооперативи. І тоді по містах і селах почали розповідати про кооперативну шашличну, де відвідувачів частували стравами з … собачого м’яса. Був такий випадок насправді чи ні? Важко сказати. Але мені цю розповідь довелось почути від кількох людей в різних містах від Ужгорода до Запоріжжя. У усі хто розповідав казали, що це було в їхньому місті.
Технологія створення чуток дуже проста. Іноді не потрібно навіть щось вигадувати. Досить часто достатньо сказати про один окремий випадок, а чутка про нього вже сама розноситься «по умам», при цьому цей поодинокий негативний випадок стає, так би мовити, загальним. Один переселенець з Донбасу по-хамськи поставився до людей, які прийняли його у своє мешкання – і про усіх переселенців з Донбасу говорять як про нахабних хамів. Хтось з медичних працівників продав «наліво» ліки, закуплені для шпиталю волонтерам – а люди вже говорять не про один такий випадок, а про те, що це «роблять лікарі», плямуючи добре ім’я усіх представників цієї професії. Когось зарахували до навчального закладу через хабар – а у широкого загалу складається думка, що хабарі беруть усі керівники навчальних закладів. Псевдоволонтерська організація обдурила людей, які давали їй пожертвування (про виявлення такої організації у Кривому Розі розповідало телебачення) – і дехто вже радить своїм друзям: «Не піддавайтесь на прохання про пожертвування. Вони все одно за призначенням не підуть». А з тих, хто почують таку пораду, хоча б один обов’язково передасть її далі. А там ще далі, і ще і ще до безкінечності. А звідки ця чутка пішла, де її джерело – людей це зазвичай не цікавить.
А в нинішній час чутки «по умам» розносять не тільки «беззубые старухи» зі згаданої пісні В. Висоцького. Сучасна техніка відкрила цього нові можливості, і чутки зі ще більшою швидкістю ніж від вуха до вуха просуваються в соцмережах. Більше того – як зазначила політолог Олександра Решмеділова в ефірі Еспресоtv, повідомлення з соцмереж повторюються вже не тільки на вулицях чи в громадському транспорті, але й … поважними телеканалами, які, на жаль, не завжди затрудняють себе тим, щоб цю інформацію перевірити. І чи не завдяки соцмережам зі зміною порядку нарахування житлових субсидій реанімувалась чутка, яка гуляла по містах, коли тільки субсидії вперше було запроваджено. Про те, що хто їх отримуватиме, втратить право вільно розпоряджатись своїм житлом: продати, подарувати чи обміняти.
У народі кажуть: «Диму без вогню не буває». Це правда. Але правда і те, що далеко не завжди і не кожний може відрізнити дим від вогню. Якщо повернутись до одного з наведених на початку прикладів, то прочитане мною про бунт на радянському кораблі мало співпадало з тим, що я почув дванадцятьма-тринадцятьма роками раніше. Знаючи, що повністю приховати цю подію не вдасться, КДБ пустила чутку зі своїм поясненням причин повстання моряків, щоб приховати дійсну причину. Подібні «технології» можуть використовуватись і напевно використовуються і тепер.
Звичайно, кожна людина вільна і саме може обирати, кому більше вірити. Так само вільно вона може вирішувати, ділитись їй почутим з іншими чи ні. Тільки перед тим, як передати щось негативне, почуте про когось, слід, на мою думку, пам’ятати, що, вірячи в те і повторюючи те, чому не маєш доказів, тим більше – без доказів звинувачуючи, можна легко вчинити гріх проти Восьмої заповіді. Адже згідно Катехизму Католицької Церкви, «провиняється нерозважливим судженням той, «хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього» (ККЦ 2477).
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
