За доби Контрреформації провідну роль у житті Церкви почали відігравати єзуїти. Відтоді виникло неписане правило: хочеш зрозуміти, що робиться в Церкві, – слідкуй за подіями в Товаристві Ісуса.
Уперше в дієвості цього методу мені вдалося пересвідчитися на власному досвіді, коли в серпні 2013 р., як грім серед ясного неба, пролунала звістка: мовляв, єзуїти призупиняють діяльність Інституту св. Томи в Москві та відмовляються від його державної акредитації. Це означало лише одне: у Москві коїться щось таке, що робить неможливим існування досі чинного формату діяльності католиків у православному середовищі. Подальші події 2013-2015 рр., також і в Україні, засвідчили, що отці-єзуїти заздалегідь спрогнозували «епоху закручування гайок» та, упереджуючи події, переключилися на суто католицький формат освіти.
Приблизно такі само думки супроводжують новину, яка наприкінці квітня надійшла з Рима. Генерал Товариства Ісуса ухвалив рішення відправити у відставку всю верхівку Папського східного (орієнтального) інституту: ректора, його заступника та деканів двох факультетів – терміново й навіть не діждавшись закінчення навчального року.
Папський східний інститут був заснований 1917 р. папою Бенедиктом XV для вивчення догматичних, літургійних, канонічних питань і духовності традицій помісних Православних Церков, давніх Церков Сходу і Східних Католицьких Церков. Від 1922 р. папа Пій ХІ доручив опіку над ПСІ Товариству Ісуса. Протягом десятиліть єзуїти готували для Католицької Церкви фахівців у сфері східної християнської духовності. А з 1960‑х рр. двері ПСІ були широко відчинені для навчання та стажування кліриків помісних Православних Церков, також і Російської Православної Церкви. Випускником ПСІ є, зокрема, і Вселенський Патріарх Варфоломій I.
Однак останнім часом, як зауважує італійський ватиканіст Сандро Маджістер, у діяльності ПСІ намітилися кризові явища. Одним із кричущих унаочнень кризи можна вважати перехід 2014 р. одного з професорів ПСІ, о. Константина Симона ТІ, до Московського патріархату. У контексті подій останніх двох років особливої пікантності ситуації надають ті факти, що о. Симон походить з угорсько-української родини, 34 роки був католицьким священиком, у 2007-2011 рр. обіймав посаду віце-ректора ПСІ, був радником Папської ради сприяння єдності християн.
Крім того, як зауважує С. Маджістер, у ПСІ майже не залишилося власних фахівців, і в ньому тепер викладають професори з інших університетів. Такого роду недоліки у викладанні, зрозуміло, ідуть на шкоду студентам. Цитуючи проф. літургіки Стефано Паренті, італійський ватиканіст натякає на ще одну важливу причину кризи в ПСІ: «На відміну від сьогодення, наприкінці 1980‑х рр. Папський східний інститут був місцем передового досвіду у вивченні східних літургій, зокрема, візантійської». Якщо основа східної духовності – Літургія – була занедбана в навчальному процесі ПСІ, лишається лише припускати, чим саме займалося керівництво ПСІ протягом щонайменше двадцяти років.
Як інформує італійська преса, тимчасово виконувати обов’язки ректора доручено Саміру Халіль Саміру, єгипетському священикові-єзуїту й автору дослідження про іслам. Дехто пророкує, що це лише прелюдія, яка може завершитися тимчасовим закриттям ПСІ – задля його радикальної реструктуризації. І, схоже, основні вектори реформування вже намічено.
Олексій Браславець
«Католицький Вісник» № 10/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
