ПИТАННЯ: Навіщо збираються Синоди Єпископів і яка їхня історія?
ВІДПОВІДЬ: Синод Єпископів — постійний орган, що його 15 вересня 1965 р. заснував блаженний Папа Павло VI у відповідь на побажання Отців ІІ Ватиканського Собору. Завдання Синоду — підтримувати справжній дух Собору.
Слово «Синод» («збори») походить із грецької мови, і його первісне значення — «спільний шлях». Це відображає саму суть Синоду як інструменту єпископської колегіальності, як казав святий Йоан Павло II.
Синод — це простір зустрічі єпископів одного з одним, зі Святішим Отцем і навколо нього, місце для обміну досвідом та інформацією заради спільного пошуку універсальних пастирських рішень. Таким чином, Синодові можна дати таке визначення: це асамблея представників католицького єпископату, чиє завдання — допомогти Папі порадами в управлінні Вселенською Церквою.
Вже в період підготовки до ІІ Ватиканського Собору визріла ідея єпископського органу, який би надавав допомогу Папі. 1959 року нунцій Сільвіо Одді запропонував створити «консультативний орган». «Звідусіль чуються скарги, — сказав він, — на те, що у Церкви, крім Конгрегацій, немає постійного консультативного органу, свого роду “малого собору”, який би включав представників усієї Церкви, збираючись періодично, нехай навіть тільки раз на рік, для обговорення найгостріших проблем і для того, щоб запропонувати нові напрямки в церковній “політиці”. Одним словом, орган, який би поширювався на всю Церкву, подібно до того, як єпископські конференції збирають всю ієрархію або її частину в межах однієї країни чи (…) охоплюють своєю діяльністю благо всього континенту».
Архиєпископ Утрехта кардинал Альфрінк того ж 1959 року писав: «Собор ясно проголошує, що управління Вселенською Церквою — це право Колегії єпископів, на чолі яких стоїть Верховний понтифік. Звідси випливає, що турбота про добре здоров’я Вселенської Церкви — це, з одного боку, справа кожного окремого єпископа, а з іншого — всі єпископи можуть брати участь в управлінні Вселенською Церквою. Це можна здійснити не тільки скликанням Вселенського Собору, а й установою нових органів. Можливо, постійні наради досвідчених єпископів, обраних з усієї Церкви, могли б узяти на себе законодавчу функцію в єднанні зі Святішим Отцем і кардиналами Курії, а римські Конгрегації зберегли б тільки консультативні та виконавчі повноваження».
Однак саме Павло VI надав імпульсу цим ідеям. 1963 року він не раз повертався у своїх висловлюваннях до ідеї співпраці єпископату з Наступником святого Петра та спільної відповідальності за управління Вселенською Церквою.
У вересні 1965 року, наприкінці промови на відкритті останнього етапу ІІ Ватиканського Собору, блаженний Павло VI провістив Синод Єпископів, пояснивши, що він збиратиметься «з прелатів, призначених переважно Єпископськими Конференціями з нашого схвалення». Цей Синод скликатиметься Папою «відповідно до потреб Церкви» і коли Папа вважатиме це за необхідне. «Така співпраця єпископату, — сказав Павло VI, — буде надзвичайно корисною для Апостольського Престолу та для всієї Церкви, і особливо для повсякденної роботи Римської Курії».
15 вересня 1965 року, на початку 128‑ї загальної конгрегації Собору, його генеральний секретар монс. Перікл Фелічі оголосив про вихід Motu proprio «Apostolica sollicitudo», яким було офіційно засновано Синод єпископів.
За матеріалами: Католицький оглядач
Список запитань і відповідей — тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
