Якщо ви зайдете до книгарні у відділ духовної літератури і попросите продати вам Біблію, ви напевне виявите, що подані видання відрізнятимуться одне від одного. Йдеться не про колір обгортки, шрифт абои наявність коментарів, а про більш істотні моменти: в деяких виданнях у Старому Завіті буде на цілих одинадцять книг більше, ніж в інших. Друга і третя книга Езри, Книга Товита, Книга Мудрості Соломона, Книга Мудрості Ісуса, сина Сираха, Лист Єремії, Книга пророка Варуха і три книги Макавейских будуть наявні в одних (католицьких і багатьох православних) виданнях і відсутні в інших.
При цьому католик скаже вам, що ви тримаєте в руках повну Біблію, богонатхненне Писання; православний, швидше за все, назве ці одинадцять книг «неканонічними» і скаже, що вони корисні, але не мають такого важливого значення, як «канонічні»; а протестант або назве їх апокрифами, або просто невдоволенно насупиться. В чому ж справа? Чому в питанні про богонатхнення деяких книг Святого Письма виникають такі сильні розбіжності? Аби зрозуміти це, треба звернутися до історії.
Як відомо, спочатку не існувало списку богонатхненних книг як такого. Однією з важливих віх у формуванні канону стала поява Септуагінти, «перекладу сімдесяти двох старців» — найстарішого із відомих нам перекладів Старого Завіту грецькою. Сталося це в Александрії, приблизно у третьому столітті до Р. Х. Достеменно відомо, що Септуагінта була прийнята і використовувалась багатьма юдейськими громадами того часу як священний текст, попри те, що багато інших (послідовників рабиністичної традиції) відкидали її. Підставою для відкидання було те, що в Септуагінту додано книги, списки яких єврейською були або втрачені, або відсутні зовсім. Серед Отців Церкви та ранньохристиянських авторів існували різні погляди щодо богонатхненності окремих книг Старого Завіту. Втім, Церква, промовляючи устами Соборів, прийняла канон Старого Завіту в тому вигляді, в якому ми маємо його зараз.
Можна достатньо виразно стверджувати, що і Христос, і апостоли признавали Септуагінту (в Новому Завіті близько 350 цитат із неї). Септуагінта була Святим Письмом перших християн. Канон же Святого Письма, у його сьогоднішньому вигляді, остаточно був затвердженний Церквою на Тридентському Соборі в тому вигляді, в якому він зараз представлений у сучасних виданнях Біблії в Католицькій Церкві. Тоді Сикст Сієнський, католицький ученим-біблістом, і запровадив термін «дейтероканонічні» для визначення книг, які певний час давали підставу для суперечок, але врешті‑решт були затверджені як канонічні. Зрозуміло, що цей термін нічого не говорить нам про ступінь богонатхненності тої чи іншої книги, а лише вказує на час визнання її канонічною.
Припустимо, у вас є скринька з дорогоцінностями, яку ви дістали у спадок. Серед яскравих і блискучих камінців, кожний з яких коштує чимало грошей, лежить декілька миршавих. Ви показуєте їх своїм друзям, і деякі з них кажуть вам, що ці камінці потрапили до скриньки випадково. Але ось серед ваших знайомих з’являється ювелір, який, поглянувши на камені, каже, що вони дорогоцінні і мають не меншу цінність, ніж інші. Невже після цього ви будете вважати їх менш цінними лише тому, що дізналися про їхню справжню цінність пізніше? Так само християнин повинен ставитися до дейтероканонічних книг з не меншою повагою та побожністю, ніж до першоканонічних.
За матеріалами: Gaudete.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
