Коли у 1960‑х роках Жан Ваньє вперше зіткнувся із розумово неповносправними людьми у державному шпиталі у Франції, він дійшов висновку: це «найбільш переслідувані люди на землі».
Жан Ваньє, канадський філософ і суспільний діяч, заснував «Ковчег» — міжнародну мережу зі 147 спільнот, що допомагає неповносправним у 35 країнах світу.
Перша спільнота почала діяти, коли він запросив Рафаеля Сімі та Філіпа Со покинути свою тогочасну роботу і почати жити з ним у будинку в Трослі‑Брей. У цьому розташованому неподалік Парижа містечку будинок «Ковчегу» існує по сьогодні.
Також Ваньє заснував разом із Марі‑Елен Матьє спільноту «Віра і Світло» — мережу груп підтримки, що існують у 82 країнах. Їхня мета — популяризація солідарності між повносправними та неповносправними людьми.
Він здобув ступінь доктора філософії у Католицькому інституті в Парижі, де захистив наукову роботу на тему «Поняття щастя в Аристотеля» і став автором уже понад 30 книжок.
Цьогоріч Жан Ваньє став лауреатом Темплтонівської премії за духовне послання свого життя (вручена 18 травня 2015 р.). Премію, що становить 1,7 млн доларів, переможець хоче віддати на потреби «Ковчегу».
Це інтерв’ю підготував Шон Селайя SJ. Питання французькою ставила Ізабель Омон.
Пропонуємо повну версію розмови з Жаном Ваньє, що вийшла на шпальтах «America Magazine».
— 15 березня ми довідалися, що ви отримали Темплтонівську премію‑2015. Чому ви хочете передати 1,7 мільйона доларів на лікування людей із розумовими вадами?
‑‑ Але ж все дуже просто: я виграв цю нагороду завдяки їм. Мене нагородили, бо «Ковчег» та «Віра і Світло» поширилися по цілому світі, а неповносправні змінили інших людей. Цілком очевидно, що я завдячую цією нагородою саме їм, отже, вона має до них повернутися. Таким чином я зможу діяти й надалі: змінювати серця людей і вести їх до Ісуса.
— Що можуть дати суспільству особи з розумовим вадами?
— Вони мають велике серце, але маленькі голови. Вони не є тими людьми, які хочуть знати більше, пізнавати речі. Усе, що вони хочуть знати, це відповідь на питання: «Ти мене любиш?» Можливо, це саме те, що і ми всі хочемо знати: «Ти мене любиш?» Можливо, це і є основою християнського послання: Ісус нас полюбив, і в цьому — джерело радості.
Ось що насправді показують нам неповносправні. Тільки це важливе — показати нам, наскільки міцно Ісус нас любить.
— Чим є любов?
— Любов показує іншому: «Ти — прекрасний і маєш свою цінність». Це і є секрет любові.
Не йдеться про те, щоб робити щось для інших, — у цьому можемо знаходити й свою славу. Секрет любові у тому, щоб показати іншим, що саме вони «цінні» та «прекрасні».
— Ви багато говорили про «тиранію нормальності» та про «релігію успіху». Що Ви мали тоді на увазі?
— Ми живемо у культурі успіху та здобування, у культурі влади і знань. Коли ми зосереджуємося на знаннях, які мусимо здобути, коли зосереджуємося на нашому індивідуальному успіху, тоді ми дуже часто покидаємо тих, що слабші.
Однак Євангеліє показує нам щось абсолютно нове: місія Христа — проголошувати Добру Новину убогим.
— Чим є Добра Новина?
— У ній не йдеться лише про те, що «Бог тебе любить», але також і про те, що «я тебе люблю». Послання Ісуса мало на меті показати бідним, наскільки вони насправді цінні. Ми, натомість, живемо у суспільствах, що відсувають їх убік.
— Перед тим, як створити «Ковчег», Ви були професором філософії у Коледжі св. Михаїла у Торонто. Ви поміняли зручну академічну кар’єру на життя із людьми з розумовими вадами. Що схилило Вас до цього?
— Я вважаю, що все доволі просто. Я відчував, що Ісус цього від мене хоче. Я відчував, що мене притягує таємниця цих людей, особливо тоді, коли бачив, як вони розбиті та знищені. Ми всі пам’ятаємо сотні закритих установ у Сполучених Штатах, куди їх поміщали. Дякувати Богові, що там були такі люди, як Вольф Вольфенсбергер та інші. Їхньою місією було відкривати ці заклади. Саме вони допомогли нам побачити, що жінки й чоловіки із розумовими вадами — прекрасні.
Маємо також пам’ятати про те, що сказав св. Павло: «Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне» (1 Koр 1, 27). Бог вибрав тих, ким найбільше гордують. А якщо Він їх вибрав, то це означає, що Ісус хотів, аби і я був разом із ними.
— Яка філософія «Ковчегу»?
— Вона дуже проста: важливо показати, що люди, які були відсунені та принижені, насправді дуже цінні. Саме це ми й робимо за посередництвом життя у спільноті: показуємо одне одному: «Ти — цінний!»
У спільному проживанні з неповносправними прекрасним є не лише те, що вони змінюються, відкриваючи, що їх люблять. Ми також змінюємося. У цьому і полягає секрет філософії «Ковчегу»: ми всі змінюємося завдяки взаємодопомозі. Ми стаємо більш людяними, більш схожими на Ісуса Христа.
— Яку роль у «Ковчезі» відіграє католицизм?
— Перше зерно «Ковчегу» було засіяне на ґрунті Католицької Церкви. Однак дуже швидко це стало справою екуменічною та міжрелігійною. Ми приймали людей, які належали до різних конфесій та релігій. «Ковчег» завжди використовував ритуал омивання ніг як універсальний символ того, чим є провідництво у служінні: єдність і спільнота попри різниці.
До того ж, «католицька» означає «універсальна». Ісус вчить нас універсальної любові. Віра, релігія чи культура найбільше виражаються через те, як міцно дозволяють нам пов’язати себе з Богом любові та співчуття, котрий дає нам мудрість пізнати відмінних від нас людей як повноцінних осіб.
Кожна особа — хоч би якою була її культура, релігія, цінності, можливості та обмеження — цінна і важлива для Бога.
— Хто ті люди, з яких ви берете приклад у своїй католицькій вірі?
— Справжнім зразком є Христос, якого нам показує Євангеліє. Бачимо, як Він жив, як розповідав притчі. Візьмімо, до прикладу, Притчу про доброго самарянина, де Христос каже: «Йди і ти чини подібно». Отже, Він каже нам співчувати. Ісус — неймовірний приклад! Він навчає нас любити одне одного так, як Він нас полюбив. Достатньо лише дивитися на Ісуса крізь сенс Євангелія, аби побачити, до якого життя ми покликані.
— Чого Ви навчилися від життя із особами з розумовими вадами?
— Я навчився того, що послання Ісуса — це насправді питання про покірність. Незвичною рисою в Ісусі є те, що Він був із Богом, те, що Він був Богом, але зійшов і став людиною. Більше того: не лише став людиною, а й прийняв своє відкинення і розп’яття. Неймовірно, як ці малі люди вчать нас зростати у покорі! Саме вона є інструментом спілкування з людьми, яких принизили. Це прекрасний шлях, щоб вчитися жити Євангелієм.
— Як Ви молитеся?
— Дивне запитання. Відповідь на питання: «Як молишся?» залежатиме від відповіді на питання: «Якими є твої відносини з Ісусом?» Адже молитва і є відносини.
Це розмова віч‑на‑віч. Йоан, улюблений учень, пригорнувся до Його грудей. Отже, молитва — це перебування з Ним, відпочинок з Ісусом. Дуже важливо залишатися з Ним наодинці, знаходити час на те, щоб Його вислухати.
Послухай слів із книги Одкровення: «Я стою біля дверей і стукаю. Якщо хтось почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду в його дім і сяду з ним їсти, а він зі Мною» (Одкр 3, 20).
Отож, у певному сенсі, молитва є слуханням Ісуса, прийняттям Його запрошення, або радше запрошенням Його до наших сердець, щоби ми могли стати Його друзями. Молитва, отже, полягає в тому, щоби стати другом Ісуса.
— Назва спільноти «Ковчег» походить від ковчегу Ноя. Котрий із фрагментів книги Буття Ваш улюблений?
— Думаю, у мене щодня інший улюблений фрагмент. Не знаю, чи я би зміг знайти один такий найбільш улюблений. Серце Євангелія — послання Ісуса: «Перебувайте у Моїй любові» (Йн 15, 9). Тому я не можу сказати, що маю якийсь улюблений фрагмент у Святому Письмі, бо кожний із них улюблений.
Звісно, є дні, коли деякі тексти западають у моє серце глибше; є дні, коли менше. Може, одним із таких фрагментів власне і є той, що зосереджує в собі всі інші та закликає тривати у любові Ісуса.
— Де у своєму житті Ви знайшли Ісуса Христа?
— Він у моєму серці. Є такий надзвичайний фрагмент у Євангелії від св. Йоана: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і полюбить його Мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йн 14, 23).
Отже, віднайти Ісуса у власному серці — це справжній дар. Той зв’язок і присутність повинні мати щоденну поживу через знаходження Ісуса у Божому Слові, у Євхаристії та у Церкві, а також через відкриття того, що Ісус живе у мені, а я в Ньому.
— Яке Ваше найбільше прагнення на сьогодні?
— Бути вірним Ісусові, жити тим, що найважливіше, — тобто тривати в Його любові. Я потребую Його допомоги навіть у тому, щоб бути вірним і слідувати цим шляхом. З огляду на те, що я стаю дедалі вразливішим — це особливо правдиве.
Мені уже 87 років, і завтра я стану ще старшим. Потім ще… Мені потрібна Його допомога, щоб жити тим, до чого я був покликаний у Духові Ісуса. Мені потрібна Його допомога, щоб я був тим, ким Він хоче, щоб я був. Щодня.
— Що би Ви хотіли, щоб люди прийняли як послання «Ковчегу»?
— Я маю надію, що люди справді відкриють для себе, що неповносправні — прекрасні. Не йдеться про те, щоби для них щось робили; йдеться про справжню дружбу, про те, щоб інші люди стали їхніми друзями.
Можливо, це і є серцем євангельського переказу: стати приятелем Ісуса. Серце послання «Ковчегу» — це стати другом неповносправних людей. Коли хтось стає нашим другом — нас це змінює. Ми відкриваємося і бачимо, що кожна особа — цінна.
— Якби Ви могли щось передати Папі Франциску, якусь одну річ, що б це було?
— «Дякую!»
— Які Ваші надії на майбутнє?
— Моїм майбутнім є повільне зростання у слабкості. Це час відкривання того, що у серці цієї слабкості є присутність Бога. Крім того, зростання у слабкості пов’язане також зі ще більшою слабкістю. Нею є спочинок в обіймах Бога, коли ми помремо.
— Думка на завершення?
— Нехай Бог нам усім благословляє!
фінансово.
Щиро дякуємо!
