Наближається Адвент. Час тихої і глибокої задуми над Втіленням Божого Слова, час коли особливо думається про добро, милосердя і гарні вчинки. Час, який надихає перейти від слів до вчинків. Щороку у Львові проводять Різдвяний благодійний ярмарок для потреб хворих дітей.
У творчій майстерні Митрополичої базиліки Успіння Пресвятої Діви Марії у м. Львові молодь згуртовано працює над втіленням мрій та потреб невиліковно хворих діток, долучаючись своїми вміннями і талантами до збору коштів. Координатором та творчою музою, ідейним натхненником цієї майстерні є Марія Макогін, молода художниця і дизайнер, випускниця Львівської Національної Академії Мистецтв.
Ми відчуваємо себе частиною чогось справді важливого і дуже потрібного, — каже пані Марія. Вона розповіла CREDO про ідею та втілення такого благодійного Різдвяного ярмарку.
— Як народилася ідея створити таку творчу майстерню?
— Вперше така ідея прийшла до нас 4 роки тому. Але треба зізнатись, що тоді наша мета була доволі прозаїчна – нам були потрібні гроші на зимові канікули. Нам хотілося поїхати в гори на лижі, але на такий відпочинок нам бракувало коштів. От тоді з’явилась така думка, щоб заробити ці гроші своїми руками. Вже не згадаю, яким чином ми прийшли саме до виготовлення різдвяних декорів, але це була така ніби репетиція – тоді ми зробили своїми руками багато святкових листівок, декоративних свічок, свічників, ще якісь цікаві речі і продавали їх при вході до катедри. Тоді це мав бути такий одноразовий захід. Ми й гадки не мали, що буде продовження.
— Вдалося зібрали тоді на поїздку?
— Тоді не вдалося. Тобто, якийсь там вклад ми все ж зробили, але решту вже нам оплатили доброчинці. Зате сам процес був захопливим: ми збиралися разом і декілька днів спільно працювали, і це було цікаво, весело, дуже настроєво. Ідея проводити такі ярмарки щороку народилася якось спонтанно, мабуть, під впливом тої фантастичної атмосфери.
— Я так розумію, ідею щорічного проведення таки вдалося втілити?
— Протягом року, після нашої першої спроби, з’явився на світ фонд «Даймо Надію», головна мета якого — допомога важкохворим діткам, організація домашнього госпісу і підтримка батьків хворих дітей. Як відомо, ліки, апаратура, візочки та інші необхідні підопічним речі вимагають немалих коштів на придбання і наша молодь вирішила підтримати фонд у перевірений спосіб. Від того часу ми щороку активно готуємося до ярмарку, але змінилася наша мотивація і змінився теж формат. Сьогодні це вже не наш особистий й одноосібний міні-ярмарок, а щорічна участь у великому Різдвяному благочинному ярмарку, головними організаторами якого є дружини дипломатів львівських дипломатичних представництв та консульств. І саме ці дітки надихнули їх на створення такого масштабного проекту, до участі в якому запросили і нас.
— Яким чином вам вдається щоразу залучати таку кількість охочих попрацювати заради доброї справи?
— Та якось нічого особливого робити не доводилось. Спочатку це була лише наша парафіяльна молодь, яка сама це придумала і сама, відповідно, втілювала задум. Але з кожним роком коло розширюється і тепер приходять вже друзі друзів і їхні знайомі, бо хочуть зробити щось корисне, а бувало і так, що приходили люди, які щось про нас чули від наших спільних друзів, і приносили свої вже готові вироби – листівки, декори чи інші речі і передавали нам для ярмарку. Цього року бажаючих допомагати маємо так багато, що мені доводиться роздавати роботу додому, бо навіть немає де сісти. Але є така основна група: декілька людей, які становлять, якщо можна так сказати, основний склад нашої творчої команди, на яких завжди можна покластися і які з року в рік є тою рушійною силою, завдяки якій ми маємо результат. Словом, ще жодного разу не доводилося когось впрошувати чи переконувати.
Останні два роки ми почали залучати діток, які приходять до нашої парафії на літні чи осінні денні табори. Вони із задоволенням щось вирізають, клеять, фарбують, малюють картини і роблять різні цікаві аплікації, які ми потім долучаємо до нашого ярмаркового краму. Ми розповідаємо їм, що так вони допомагають хворим діткам, які могли би бути їхніми однокласниками чи друзями з сусідства, але не можуть, бо важка хвороба не дозволяє їм рухатися, бігати, бавитись чи ходити до школи, а всі ці малюнки та аплікації дають їм надію на те, що їхнє життя стане трішечки кращим.
А цього року до нас долучилась молодь із руху «Світло-Життя», з ними дуже цікаво працювати, бо вони дуже ініціативні, вмотивовані, хочуть допомагати і присвячувати себе, вкладають душу у те, що роблять і нас надихають, запалюють.
— Всі ці рукодільні справи стереотипно належать до типово дівочих. А хлопців ви якось задіюєте, вони вам допомагають?
— Хлопці у нас задіяні нарівні з дівчатами. Може в плані ідей вони найактивнішими не є, але зате вони ідеальні виконавці. Є така робота, де просто необхідна міцна рука і добре око: щось відміряти, відрізати, випиляти, спаяти — і наші хлопці ніколи не відмовляються. Приходять і працюють, вболівають, намагаються допомогти. Ми всі тут добре знаємося і я знаю, у кого які таланти, схильності та навички, тому стараюся розподілити роботу так, щоб було максимально ефективно. Я бачу, наскільки вони відповідально ставляться і наскільки якісно все виконують – від розфарбовування шишок і до паяння скляних кубів. І я їм за це дуже вдячна.
— Яким чином ви готуєтесь? За скільки часу до ярмарку починаєте збирати матеріали і обдумувати ідеї?
— Якщо задуматись, то так виходить, що підготовку до наступного ярмарку ми починаємо майже відразу після завершення актуального. Всі вже з мене жартують, бо на сторінці нашої спільноти у Фейсбуку всі мої записи — це нагадування типу: «прийшла весна – збираємо гілочки, прийшло літо – не забудьте привезти мушлі з відпустки біля моря, осінь настала – не забуваємо про шишки і листочки»… І так виходить, що це безперервний процес. Вже ближче до практичних робіт ми переглядаємо те, що маємо, обдумуємо, що докупити, чого бракує і починаємо працювати. Вже певний досвід нам підказує, які речі варто робити, бо вони користуються більшим попитом, крім того, стараємося розширити асортимент новинками. Я заразила всіх і тепер мені систематично надсилають фото і ескізи для натхнення та нових ідей виготовлення декорів. Такі речі захоплюють.
— Ви пам’ятаєте, на що вистачило коштів, які вам вдалося зібрати на першому ярмарку?
— Дуже добре пам’ятаю, бо у нас була тоді конкретна мета. Одній дівчинці, якою опікується фонд, був потрібен особливий візочок, який би зміг підтримувати спину і мати ще декілька особливостей конструкції, щоб дівчинка могла у ньому сидіти і пересуватися. І саме на такий візочок ми хотіли зібрати гроші. Це був наш перший вагомий вклад у справжню благодійність. І ми страшенно раділи, що нам вдалося назбирати кошти на цей візок.
— Які успіхи були на наступних ярмарках?
— Оскільки ми співпрацюємо з фондом, а його діяльність охоплює різні напрямки, має щоразу більше підопічних із найрізноманітнішими потребами, тому кошти, які нам вдалося зібрати, вливаються до загальних зборів фонду і тоді вже керівництво вирішує, як їх розподіляти. Але мушу сказати, що з кожним роком ми бачимо, що кошти зібрані саме нашою групою становлять доволі гарну і цілком конкурентоздатну цифру. І це надихає нас продовжувати цю справу.
— Тепер ви стали відомими не лише у Львові і вже не обмежуєтесь Різдвяним ярмарком. Де буваєте, куди їздите?
— Вже другий рік поспіль нас запрошує до Вроцлава Дортмундсько-Вроцлавська Фундація св. Ядвіги і там підчас українського дня ми маємо можливість пропонувати свої вироби, які користуються неабияким попитом, бо виготовлені із природніх матеріалів і все це ручна робота, і звісно ж, багатьма керує бажання допомогти у такий спосіб хворим діткам зі Львова. Ми вдячні за таку можливість, бо відомо, що тепер у всіх складні часи, криза, проблеми, але попри всі труднощі нас радо запрошують, активно купують наші вироби і цим допомагають наповнити скарбничку фонду «Даймо надію», заради допомоги якому ми все це і робимо.
— Чим є для вас ця праця, ця творча майстерня?
— Так склалося, що ми несподівано для себе стали співпрацювати з фондом «Даймо надію», і цей факт абсолютно змінив наше ставлення до цього заняття. Завдяки нашій творчій майстерні ми відчуваємо себе частиною чогось справді важливого і дуже потрібного, і хоча наш вклад є скромним, зате дуже щирим. Те, що молодь нашої парафії може долучитися до доброї та потрібної справи – це велика радість. Завдяки цьому ми стали ще більш згуртовані, дружні, ми побачили один одного з іншої сторони і відкрили одні в одних нові таланти, невідомі раніше. Я радію кожній новій людині, котра хоче приєднатись і готова присвятити свій час на такі, здавалось би, непрактичні справи. Ми постійно шукаємо щось нове, шляхів розвитку і росту, ми не хочемо повторюватися і з року в рік робити ті самі речі, тому ми прикладаємо максимум зусиль до пошуку нових ідей і натхнення, а цьому найкраще допомагають нові люди, які приходять зі своїми ідеями і готові ними ділитися.
Фото надала Марія Макогін
фінансово.
Щиро дякуємо!
