Новий Папський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті на Святвечір побував у Львові та очолив Пастирку у Львівській катедрі. Цього ж дня ієрарх зустрівся з львівськими журналістами. Публікуємо частину розмови з владикою Ґуджеротті.
Нунцій розповів CREDO про те, як дає собі раду з переїздами, як живе та якими будуть його перші кроки в служінні для України.
— Що особисто для вас є важчим досвідом – покидати місце, до якого ви звикли чи призвичаюватися до нового?
— Це як два обличчя однієї людини. Людина одна, мозок і серце одне, але тільки очі по-різному дивляться. І неможливо не дивитись із сумом на те, що залишаєш, як і неможливо не дивитись із тривогою у майбутнє. Це, знаєте, одне життя – нічого з того, що з нами відбувається ми не можемо забути, все носимо із собою. Все що сталося до цього часу – от наприклад, наша перша зустріч двадцять років тому у Ватикані (йдеться про архиєпископа Мокшицького ), а зустріч з Йоаном Павлом ІІ – її я ніколи не зможу забути: Він був як Ангел-охоронець для мене. І потім 9 років на Кавказі, потім Білорусь, а тепер я тут, але все це одне життя і все це всередині мене — грає, як гарна симфонія.
— В якій сім’ї Ви народились? Можна назвати вашу родину типово італійською: багато родичів, гучні сімейні зустрічі на свята, за якими ви сумуєте, не маючи змоги в силу вашої місії, брати в них участь?
— Італійською… Моя прабабуся була угоркою, щоправда я ніколи її не бачив. У мене дуже маленька родина. Мало близьких було і ще менше залишилося. Я в батьків був єдиною дитиною. Зараз їх вже немає в живих. У моєму рідному місті, у Вероні, залишилася лише моя тітка.
— Різдво — це родинне свято. Вам не сумно, що здебільшого доводиться його святкувати в чужих країнах, окремо від тих небагатьох ваших близьких людей, які ще у вас залишилися?
— Сумно, безперечно, але я знайшов свою сім’ю. Ось тут у Львові я зустрів свого брата (вказує на архиєпископа Мокшицького), якого знаю вже дуже давно і спільноту, що також дуже важливо, бо це в особливий спосіб моя сім’я. Звісно, це завжди сумно, але не так, як людині, яка немає мети. Тут я відчуваю, що можу отримати дуже багато. Адже я ще дуже мало знаю Україну і мені потрібно багато слухати, щоб багато почути, слухати всіх – не лише можновладців, а простих людей також, я б навіть сказав простих людей перш за все. Саме такі звичайні прості люди готові ділитися своїм серцем і дати мені частинку серця України. І ось тепер це і є моя сім’я.
— Папа Франциск дуже активно закликає духовенство до простоти, заохочує священиків до того, щоб були ближчими до простих людей, обходилися малим, не тягнулися до розкоші, пропагує свого роду аскетизм. Зважаючи на те, що ви багато років працюєте у країнах колишнього Союзу, які не назвеш заможними і надто комфортними, вам, мабуть, не доведеться якось особливо перелаштовуватися?
— Якщо би я вам сказав, що живу скромно, то це була би неправда і мені потім було би соромно. Посол завжди живе набагато краще, ніж інші люди. Це такий привілей, закріплений за посадою. Я від цього не в захваті, мені це не подобається, але це частина роботи дипломата. Навпаки, мені ще треба шукати таку простоту, якої хоче Папа. Мені шкода, що я не можу жити у більш скромних умовах, тут складність пов’язана із тим, що часто відбуваються представницькі прийоми для дипломатів, яких треба запросити в якесь відповідне місце. Та коли я дивлюся на обличчя бабусь, які так багато пережили і так багато вистраждали, я розумію, що такі прийоми насправді вартує влаштовувати саме для тих людей і тоді, щиро вам зізнаюся, я почуваюся винним. Я навіть не хотів би працювати у багатому суспільстві, у мене немає такого бажання. Працювати серед багатих людей і втратити сенс життя? Ні, я би не хотів. Набагато краще жити серед простих людей, які ще розуміють, хто такий Бог, що таке сім’я і справжній патріотизм, солідарність і саме тоді людина по-справжньому багата, а не тоді коли має золотий будинок.
— Ви вже склали собі якийсь план першочергових завдань, заходів чи поїздок, які допоможуть Вам зрозуміти, як працювати в Україні?
— План простий – зараз час зустрічей: з католиками, православними, з владою, з простими громадянами. Час розмовляти, слухати і це вже багато, бо якщо ти хочеш справді когось зрозуміти, то мусиш його слухати, а це вимагає часу і зусиль. Робити вигляд, що слухаєш когось значно простіше, ніж справді слухати. І так народжуються вже конкретні плани. Мені важливо, щоб світ знав і не забував про те, в якому стані перебуває Україна сьогодні. І це моя робота. Це моє завдання, яке доручив мені Папа Франциск – бути поруч із нужденними, поруч з біженцями, поруч із тими, що страждають через війну. Звичайно, як ви бачите, це ще не дуже конкретно, але це зміниться, як тільки я буду краще обізнаний у ситуації.
Детальніше про все, що розповів Нунцій львівським журналістам, читайте найближчим часом на сайті CREDO.
Нагадаємо, у першому інтерв’ю новий Апостольський Нунцій в Україні розказав про свої робочі плани та виклики.
Фото: Андрій Чорний
фінансово.
Щиро дякуємо!
