59‑річна Робін Тереза Бек не боїться розповісти навіть самому Папі, як гомосексуалізм перетворив її життя на справжнє пекло страждання, тьми, знищених мрій та багаторічного жалю. Після 35 років гомосексуальних стосунків і 12 партнерок Робін прекрасно знає, про що говорить.
Вона розповідає в одному з інтерв’ю: «З власного досвіду можу сказати, що неможливо мати нормальні гомосексуальні стосунки, бо це проти волі Божої», зазначаючи, що будь ‑який релігійний лідер, який ставиться до таких стосунків нормально, є «жорстоким». Лише п’ять років тому для Робін усе змінилося — непохитна протестантка, яка перекручувала Святе Письмо так, щоб воно відповідало її гомосексуальним схильностям, одного дня «з власної примхи» захотіла зайти до католицького храму, щоб отримати попіл під час Святої Меси на Попільну Середу. Вона зайшла лише за попелом, але Бог мав інший задум.
Втекти, аби не страждати
Робін розповідає драматичну історію свого життя у книжці «Я зайшла лише за попелом» (2012). Вона виросла у родині алкоголіків, батько фізично знущався над її матір’ю та мав неконтрольовані напади агресії. У юному віці Робін стала свідком того, як батько бив, штовхав і вчиняв «принизливі дії» щодо матері. Вона згадувала, як стояла поруч і бачила, що мати плаче від знущань. Робін жила у смертельному страху власного батька, щиро вірячи, що він може її вбити будь‑якої миті. Вона пам’ятає лише один вираз ніжності з боку матері — їй було близько трьох років, коли мати несподівано її обійняла. Це був єдиний момент усього дитинства, коли вона почувалася «щасливою і у безпеці». У п’ять років Робін була єдиною, хто втішав матір після знущань чоловіка; вона згадує, що почувалася тоді рятівником.
Релігія стала для Робін можливістю втекти: відвідування Служби Божої зі старшим братом стало її життям. Вона прагнула приходити Бога, аби врятуватися від щоденних словесних, емоційних і фізичних знущань, які переживала вдома. Робін завжди пам’ятатиме той день, коли вона, семирічна дівчинка, дізналася, що батько пішов із дому у пошуках кращого життя. Вона пам’ятає, як у гніві вийшла з будинку, поглянула в небо і закричала: «Чому, Боже? Чому серед усіх ти обрав саме мою родину, щоб таке сталося?»
У безнадійних пошуках кохання
Робін навчалася у старшій школі. Її батько не повернувся до сім’ї, а хвороба матері забирала в неї останні сили. Згадуючи той період, Робін зараз визнає, що мала величезну пустку в серці й безнадійно хотіла, щоб хтось, будь‑хто, її покохав. Учитель музики розпізнав у ній талант до співу. Він ставився до неї як до доньки, якої ніколи не мав; вона ніжилася у його увазі. Робін пережила безліч прекрасних моментів із його сім’єю, пізнаючи життя любові та сміху, яке було для неї таким незвичним, але, водночас, таким новим і життєствердним. Але після закінчення школи стосунки погіршилися, і Робін почувалася зрадженою. Вона присягнула ніколи не пускати іншого чоловіка у своє серце.
У коледжі 19‑річна Робін зустріла жінку, яка запросила її на молитовну зустріч харизматів, де вона відчула вияв Божої любові та загорілася християнством. Робін зближувалася з новою подругою, стосунки переросли в любовні, а потім і в сексуальні. Вони тривали сім місяців, а Робін почувалася спустошеною та розбитою, коли все закінчилося. Вона намагалася втекти від проблем і перевелася до Біблійного коледжу. Її розлютила новина про те, що її колишня коханка почала зустрічатися з чоловіком. Робін шукала підтримки в однієї з викладачок; зродилася міцна дружба, яка за декілька місяців переросла в інтимний зв’язок. Вона здавалася собі «справжнім ситом» у той час і вважала, що «з нею щось не так». Інформація про гомосексуальні стосунки жінок привернула увагу адміністрації коледжу: викладачку хотіли звільнити, а Робін відрахувати; однак їм дозволили залишитися до кінця семестру. Жінки прожили разом декілька років, почали відвідувати церковну спільноту, де приймали гомосексуалістів. Настала мить, коли вони вирішили припинити стосунки. Робін сподівалася, що вони триватимуть вічно, але так не сталося. Вона вважає, що її гнів, нестабільність, почуття власності та ревнощі змусили жінку піти.
«У пошуках мами, якої я ніколи не мала»
Життя Робін рухалося спіраллю донизу. Вона зустріла ще одну жінку в спільноті для геїв, яка запевнила її, що Робін — справжня лесбіянка. Ці стосунки теж не тривали довго. Жінка за жінкою, стосунки за стосункам — Робін безнадійно шукала тривалого кохання, яке заповнить пустку її серця. «Стосунки розпочиналися прекрасно, і я завжди була впевнена, що нарешті знайшла правильну партнерку. Але менше ніж за рік я ставала нещасною, задумувалася над тим, що роблю, і йшла», — пише Робін у своїй книжці. Вона переходила з одних лесбійських стосунків в інші, часто спілкуючись із двома партнерками одночасно. Так вона була певна, що ніколи більше не переживатиме самотності й відсутності кохання. Робін зараз розуміє, що вона постійно обирала партнерок, які переживали психологічний стрес. «Я сподівалася знайти справжню, люблячу й турботливу жінку, аби зцілити своє серце; іншими словами, як шукала маму, якої ніколи не мала», — розповідає вона.
Сьогодні Робін Бек переконана: «Більшість лесбійок, які пристрасно бажають мати стосунки з іншими жінками, мають складнощі у стосунках з власними матерями». «Це правда у моєму випадку. Я не відчувала турботи, якої потребувала від власної матері. Я дістала ці рани від моєї матері та намагалася їх лікувати, звертаючись до інших жінок і прохаючи їх дати мені те, чого не дала рідна мати», — пояснює Робін.
Жінці було 46, вона зустрічалася з одинадцятою партнеркою, яка була заміжня і мала дітей. Вона писала: «Я мала би втікати світ за очі; але мерзенна, слабовільна, дурна, я принижувалася до емоційної потреби і зустрічалася з нею». Серйозна хвороба вклала її у лікарняне ліжко на два тижні. Робін частково поновила здоров’я лише для того, аби дізнатися, що ця жінка вже вирішила розірвати їхні стосунки. Робін пише, що це був один із найболючіших днів її життя. Жорстоке розчарування дало їй можливість переглянути своє життя: «Я дивилася на цю аварію потяга з одинадцяти вагонів і розуміла, що Бог хоче мене провести через уламки, а я у більшості випадків не могла з цим змиритися. Я лежала на підлозі обличчям донизу і кричала: “Господи, скажи мені, що це не моє життя”. Я сподівалася прокинутися і виявити, що був лише дуже‑дуже поганий сон. Але це було моє життя, і я мала його прожити, кожну його частинку».
«Покаятися і вірити в Євангеліє»
Саме тоді вона з примхи зайшла до католицького храму у Попільну Середу, щоб отримати освячений попіл. Попіл посипали їй на чоло, зробивши хреста, зі словами «Покайся та вір у Євангеліє». Вона відчула, як Господь зворушив її серце; вона прийшла на Святу Месу наступної неділі й відчула незрозумілий потяг до білої Гостії, яку священик називав «Тіло Христа». Вона продовжила відвідуватися недільні Служби Божі, однак ще не вважала гомосексуалізм чимось поганим: вона була переконана, ніби її проблема в тому, що вона не може створити «здорових гомосексуальних стосунків». Пізніше інша жінка увійшла в її життя, Робін спокійно розвивала спілкування, сподіваючись, що дружба переросте у тривалі стосунки. «Поганою та сумною новиною було те, що прекрасні стосунки, які тривали два роки, було зруйновано, коли ми почали переступати межу і чинити те, що Бог називає гріхом. Як було і в 11 випадках до того, ці стосунки стали божевільними і ненормальними, а вся надія на щасливе єднання випарувалася (або просто розірвалася мені в обличчя)», — згадує Робін.
Тепер вона повинна була пройти цей етап, аби визнати, що «не може бути "правильних" стосунків із жінкою». Під час своїх розривів та страждань вона просила Бога про допомогу; Робін отримала силу довірити свою сексуальність Богові, присягнувши йти за Його словом, незважаючи ні на що, кожного дня свого життя. Це сталося п’ять років тому, у день її 54‑річчя. «Хоч би яким болючим був мій день народження, — я дуже вдячна за те, що він був достатньо жахливим, аби я прокинулася і змогла повернутися до здорового глузду (і до зігнутих колін). Я залишила те життя і не хотіла б туди повернутися вдруге», — пише Робін.
Робін почала знайомитися з основами католицької віри, її прийняли до спільноти Церкви на Великдень 2010 року. Вона вже відсвяткувала 5‑річчя події, яку називає «шляхом перемоги»; вона вірить, що це «справжнє чудо».
«Чудо в тому, що останні п’ять років я прекрасно почуваюся “у ролі особливої для Бога». Я прекрасно почуваюся, прогулюючись сама, і радіючи з того, що у мене тепер правильні стосунки з Богом. Лише Його незбагненна велич у тому, що я витримую самотність. Ось чудо!» — каже жінка. Кожному, хто запитає, Робін скаже, що останні п’ять років її життя стали для неї сюрпризом: «Ви повинні повірити, що я нічого цього не планувала. Мене приспали, застали зненацька, ввели в оману — мені влаштував засідку милосердний Господь. Справді, я не жартую! Це правда — я просто прийшла по попіл!» — так закінчує свою книжку Робін Бек.
За матеріалами: LifeSiteNews
Переклад: Ірина Ролінська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
