Завтра у нас Попільна Середа. Строгий піст, кількісний і якісний. Потім — тижні Великого Посту, цілих сім. Хотілося написати: сподіваюся, цілих семи тижнів вистачить, аби розібратися, що є і що не є постом… Але ж якщо їх не вистачає з року в рік, то чого би зараз та й вистачило.
Є люди, для яких піст у гастрономічному сенсі не становить жодної проблеми. Вони навіть щиро дивуються, а як то взагалі можна тричі на день їсти. І почуваються веселими, радісними пташками, які щебечуть на славу Божу і всі сім тижнів Великого Посту, і кожної п’ятниці. Нарешті вони почуваються реалізованими, сповненими, відповідними Божим установкам, благостними і так далі. Бо їхній енергообмін «для чогось знадобився». До речі, не раз вони охоче й радісно повчають усіх довкола, як це гарно — постити. Рідко кому (з моїх знайомих то лише одному) спадає на думку, що спроможність мало їсти і бути професійно активним — та й узагалі адекватним — це їхня особливість, виняток, який не становить норми, і не треба її вимагати від інших.
Є люди, що під час постів (будь-яких) натужно зосереджуються на складанні меню. Бо піст це не їсти м’яса, а ще набілу і яєць. Якщо ти витримав на капусті з горохом — усьо, Бог не викрутиться, ти святий, і ніхто не посміє стати на твоєму переможному шляху до райських врат. Бо ти зміг. Витримав! Звичка пишатися своїм неїдженням пробуджує в людині найгірше з можливого — гординю, і тоді починаються міряння оцим самим: а у вас дозволяють їсти м’ясо, а в нас навіть молока не можна, бо до сповіді не допустять, от які ми строгі. Ми кращі, ми побожніші, у нас піст сильніший, Служба довша, і Бог у нас істинніший. Інколи у розмовах із такими релігійними людьми виникає стійке враження, що я спілкуюся з ідейними веганами, які з непорозуміння звуться християнами, а насправді їхня віра полягає в тому, щоб не їсти «оцього забороненого». До речі, саме з середовища таких віруючих походить захоплення: «Наш священик каже, що в піст головне — не їсти один одного! Премудрість!» Не заперечую, фраза прекрасна, ось тільки належить вона не черговому священику, який її сказав у проповіді, а комусь з Отців Церкви, зараз не пам’ятаю, а інтернет забитий захватом про те, як «один батюшка це сказав», і кінців не знайдеш…
Є люди, які посту бояться. Не так давно прочитаний матеріал пов’язався мені з цим. «Треба вийти з зони комфорту, — постійно твердять сірі, змучені люди, загнані життям…» Цитата приблизна. Так ось: є люди, які посту бояться. Напередодні цієї Чотиридесятниці я мала розмову на цю тему. Як «бути християнином»? Людина в паніці. Як витримати устав, як не порушити правил, якщо працюєш на двох роботах, аби якось утримати себе і сім’ю, сил вистачає тільки на те, щоб доповзти увечері до ліжка, а тут ще й обмеження в їжі???
Тут можна довго розбирати справу по кісточках. І про те, що страх порушити устав — НЕ християнський, бо Господь прийшов нас звільнити від усякого рабства, а дух страху — не Його Дух. І про те, що страх порушити устав не має стосунку до мирянина, який НЕ зобов’язаний виконувати устав, приписаний для монахів у монастирях. І про те, що «їсте щось чи п’єте щось, усе робіть на славу Божу», і це написано не у зводі правил імені якогось батюшки, а таки у Святому Письмі.
Звісно, хто бажає пишатися тим, що він такий строгий неїдець нічого, то таких ніхто не переконає. Таким бажаю успішного неїдження, і нехай щастить. А якщо хтось шукає для себе правильного посту («в дусі та істині», ага), то мені дуже сподобалася така порада. Від духівника моєї сестри в Ордені. Піст можна розглядати не тільки як «нероблення» чогось, але і як «роблення» чогось. Тобто не тільки в «негативному» напрямку, але і в «позитивному». Наприклад, не «я не буду їсти яйця і сир», а «я буду робити зарядку, яку давно покинув». Не «я не буду їсти м’ясо», а «я буду читати давно відкладену за суєтою, але потрібну мені книжку». Я буду робити, а не відмовляти собі. Я буду радувати мого Бога тим, що я оце роблю. Він же сам сказав, що прийшов, аби ми мали радість життя, і мали її у повноті. Щоб ми — БУЛИ. Отак і піст: я — буду.
У домі Його Отця жител багато, сказав Він сам. Причому Він же не зазначав, що це один велетенський радянський гуртожиток, у якому існують одні-єдині двері з незносною вахтеркою при вході. Там багато жител. Там і дверей багато. Чи ти радів життю, а чи просто відмовлявся їсти? Знаєте, свого часу Домінік велів братам їсти і пити. Бо катари вирізнялися тим, що мали дуже суворі пости, дуже строгу праведність, дуже рафіновану «чистоту» в усьому. А при цьому були єретиками. І нічим їм піст не допоміг.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
