Щастя одружених
Якщо вже щастя не залежить від місця або часу, то найбільше щастя плине з найсильніших зв’язків. Прикладом надзвичайно сильних зв’язків поміж людьми є любов подружня і батьківська. Саме по собі буття бік-о-бік, однак, не гарантує щастя автоматичним чином. Близькі зв’язки найсильніше перевіряють якість любові, яка нас єднає. Саме через це відносно легше радіти комусь, кого зустрічаємо тільки на свята, причому навіть тоді, коли нас не єднає зріла любов. Прикладом є побачення закоханих, які ще не вміють любити і які плутають неспокійні ревнощі з сердечною тугою. Максимум щастя — це ситуація, коли хтось, хто зріло любить, зустрічає тих, хто любить так само зріло. Натомість коли людина пов’язується з кимось, хто не кохає, — життя може стати для неї пеклом на землі. Я не знаю, чи хтось буде у пеклі по смерті, але знаю, що і в земному житті багато хто переживає своєрідну геєну.
І зовсім не випадковість, що найчастіше пекло на землі влаштовують одне одному родичі або подружжя. Ніщо бо не тішить нас так сильно, як добрі зв’язки з найближчими — але ніщо й не ранить так болісно, як конфлікти з батьками, партнером чи своєю ж дитиною. Нещастя у сім’ї починається не тоді, коли хтось б’є чи принижує своїх близьких. Насильство починається вже тоді, коли хтось перестає любити, коли вранці байдуже обминає найближчих, коли не виражає їм знаків пам’яті, турботи, почуття. Складаючи шлюбну присягу, чоловік і жінка присягають одне одному, що ціле життя будуть любити, поважати одне одного та своїх дітей, а не що тільки не будуть із них знущатися.
Щастя також залежить не від рівня фізичної близькості, а тільки від сили та зрілості виявленої любові. Одні люди залишаються поруч, аби кривдити одне одного, інші ж зустрічаються тільки для того, аби разом зростати до святості. Саме тому в одних сім’ях люди почуваються як у небі, а в інших рідний дім стає долиною сліз.
Джерелом моєї величезної радості є сердечна дружба зі щасливими сім’ями. Про такі сім’ї я пишу повісті, бо ж немає кращої форми, аби описати їхнє щастя і мою радість від існування тих, хто сповнює Божі мрії. Люди з нещасливих сімей читають ці повісті зі зворушенням — інколи навіть десятки разів, — але зазвичай вони переконані, що це тільки авторська вигадка. Натомість ті, хто живе у щасливих домівках, упевнені, що я описую реальних людей. Подібно як вони певні, що існує повітря, яким вони дихають.
Це не випадковість, що Бог «втручається» у найбільш інтимний стосунок поміж чоловіком та жінкою. Він знає, що власними (такими обмеженими!) силами та мудрістю ми можемо створити тільки зв’язки, подібні до тих, які нам пропонують сучасні серіали та які провадять до кривд і розчарувань. Циніки й люди нещасливі з ослячою впертістю надалі пропонуватимуть нам набагато меншу «любов», а отже, «любов» неправильну, безплідну та безвідповідальну. Тим часом Бог пропонує подружжю тільки вірну та нерозривну любов, яка приносить дивовижну радість. Такою надзвичайною любов’ю може любити тільки той, хто сам близько Бога-Любові. Ніхто з нас неспроможний сповнити Божі задуми самотужки чи віддалившись від їх Автора.
Не кожний зв’язок поміж чоловіком та жінкою становить шлях до щастя. Дорога до радості — це тільки такий зв’язок, який пропонує сам Бог. Таїнство Подружжя будується на любові з найвищим знаком якості. Бог ніколи не пропонує нам нічого меншого! Там, де любов є знаком якості, з’являється і щастя зі знаком якості. Коли члени подружжя люблять одне одного та почуваються любленими Божою любов’ю, тоді майже все приносить радість, а щоденні обов’язки не становлять жодної тяготи. Хатня праця, виховання дітей, професійна діяльність — усе це вони сприймають як радісний привілей, як чергову нагоду до того, щоби підтвердити любов і щоб її із вдячністю приймати. Того, хто любить, ніщо не мучить. Під час зустрічі з молоддю на Краківських блонях (27 травня 2006 р.) Бенедикт XVI говорив саме про тугу за щастям у сім’ї: «В серці кожної людини живе прагнення дому, в якому любов є хлібом насущним. Це туга за домом, який сповнює гордістю, якого не треба буде стидатися і чиє згарище ніколи не треба буде оплакувати. Це прагнення — ніщо інше як туга за життям повним, щасливим, вдалим».
Сьогодні багато говориться про кризу подружжя. Однак то не подружжя переживає кризу, бо ж ніхто не вигадає прекраснішого зв’язку, аніж подружній та батьківський, у версії, пропонованій Богом. Кризу переживають тільки окремі люди, які зважуються укладати подружжя попри те, що вони ще не доросли до вірної та жертовної любові. Тому справи йдуть подібно як із вулицями. Створення доріг — прекрасна ідея, бо дороги провадять нас до людей і полегшують нам зустріч із тими, кого ми любимо. Немає «патологічних вулиць». Патологічними натомість можуть бути користувачі доріг. Тоді дороги стають небезпечними для перехожих. Проте це не проблема доріг — це проблема людей!
Аналогічно і з подружжям. Якщо подружній зв’язок укладають люди зрілі й щасливі, то вони разом стають ще більше щасливими. Однак коли шлюб укладають люди незрілі та нещасливі, то їхній зв’язок стає джерелом ще більшого страждання.
Щастю подружжя та батьків загрожує кожна форма такого спільного буття, яке не будоване на любові. Сучасні медіа, а також панівні культурні тренди бомбардують нас примітивізованими ідеями щодо життя.
Деякі люди доходять до такої бездумності, що декларують одне одному «любов», а водночас стверджують, що залишаються у «вільному» зв’язку. Дурити самих себе їм не заважає навіть те, що вони послуговуються внутрішньо суперечливими поняттями, які дискваліфікували б їх на першому-ліпшому іспиті. Це ж так, якби вони заявляли, що п’ють суху воду, або що їздять на машинах із квадратними колесами… У суб’єктивних заявах наївних людей можливим є кожний абсурд, також і той найбільший, яким є ствердження, що любов це зв’язок, який не пов’язує, і що можна розлучитися, залишаючись «друзями». Церква не визнає розлучень не тому, що хоче зашкодити комусь у знайденні нового «щастя» з новою людиною, але тому, що серйозно сприймає людину, яка склала подружню присягу. Церква не може нікого обманювати, ніби можна зріло любити і бути щасливим тоді, коли ламаєш попередню присягу любові, складену свідомо й добровільно. Любов — це найсильніший зв’язок на світі. Це зв’язок, сильніший за людські слабкості, навіть за смерть, бо смерть — тільки тимчасова, а любов — вічна.
Щастю подружь і сімей драматичним чином загрожує культура смерті, бо щасливі сім’ї та надійні родини становлять її пряме заперечення. Великою загрозою також буде переплутати любов із чимось, що нею не є, тобто зі статевим співжиттям, відірваним від любові, з закоханістю, терпимістю чи схваленням. Варто зазначити, що у Святому Письмі взагалі немає слова «терпимість» ані слова «схвалення», бо Біблія показує реалістичний шлях до щастя. А цим шляхом є любов і правда — тобто справжня любов.
Радикальною загрозою для щастя у міжлюдських зв’язках є крадіж подружжя, тобто святотатство. Ідеться про крадіж святого зв’язку, яким у задумі Божому є подружжя, і заміна його егоїзмом удвох або пануванням однієї сторони над другою. Крадіж подружжя стається щоразу, коли хтось — підступом, обманом, удаванням чи грою на співчутті — приводить іншу людину до складення подружньої присяги, а сам не має наміру ані не може цю присягу виконати. На крадіжці неможливо збудувати щастя. Тим більше — на крадіжці чиєїсь любові.
о. Марек Дзєвєцкі, «Любіть одне одного!»
За матеріалами: Deon
Фото: Ерік Йоханссон
фінансово.
Щиро дякуємо!
