З директором Томістичного інституту о. Павлом Крупою ОР розмовляє Анна Сосновска.
— Катерина з Сієни виливала на себе та інших потоки крові Господа Ісуса, занурювалася в неї, купалася в ній. Ба навіть обмінялася серцем із Господом Ісусом. Коли ми дивимося на «Екстаз св. Терези» Берніні (фрагмент на фото. – Ред.), то бачимо жінку в такій насолоді, аж маємо… тільки одну асоціацію.
Отже, ця чуттєвість у містиків інколи нас шокує, хоч загалом я маю враження, що вони, однак, постійно використовують аналогію, про яку ми говорили, тобто мовою чуттів описують глибоко духовний досвід.
— Власне кажучи, містикам важко дивуватися — вони просто говорять про досвід любові Божої так, як оповідали б і про людську любов.
— А про бачення Його — так, як говорили би, що бачать людину.
Однак є ще й інші спроби — я маю на увазі Данте. Закінчення останньої книги Раю — це опис видіння Пресвятої Трійці. Данте представляє Його як три обручі та стільки само кругів: В глибокій ясноті переді мною/ Явилися із світла троє кіл/ Трьох кольорів з об’ємністю одною./ Одне — відбиток другого всіх сил,/ Немов Іріда близ Іріди стала,/ А третє йде вогнем з обох світил./ Який ти куций одяг надівала,/ Безсила мисле, проти ж тебе річ/ Іще куцішою себе являла» (пер. Є. Дроб’язко).
— Тут багато геометрії та фізики.
— І теологічного знання. З одного боку, Данте старається бути дуже образним, а водночас сильно втікає від чуттів. Зрештою прямо визнає, що те, чого він зазнає, мовою чуттів описати несила. І це прекрасне закінчення: «Уяву сила зрадила була,/ Та, мов колеса, ясні і веселі,/ Жадобу й волю долі повела/ Любов, що водить сонце й зорні стелі».
Читаймо класиків! Вони спроможні запалити, а водночас захищають від мілкої сентиментальності.
Хоч і в простій чуттєвості можна знайти сліди великого містичного досвіду. Наприклад, св. Катерина Сієнська. Вона страшенно дратувала своїх співсестер із Третього ордену, коли вони казали: «Одягнися, вже холодно», а вона відповідала, що їй тепло, бо Господь Ісус подарував їй свій плащ.
— Це звучить підозріло…
— Ну бо так! Психопатка і театралка! Але є щось, що в моїх очах знімає з Катерини підозру в шуканні сенсацій. Катерина мала довгі періоди анорексії, не могла їсти, бо її одразу ж вивертало. Вона пила тільки воду і споживала Євхаристію, що багато людей могли б визнати чудом. Проте вона не вважала цих станів проявом містичного досвіду Бога. Відчувала, що за ними криється щось недобре, хворобливе, і не раз просила Його забрати це. Господь Ісус відповів їй так само, як св. Павлові: «Достатньо тобі Моєї благодаті».
— Тобто Катерина розпізнавала, що походить від Бога, а що ні.
— І це представляє її в дуже хорошому світлі.
— Ми теж повинні перевіряти свій досвід Бога?
— Певна річ! Ми повинні приймати його достатньо критично і перевіряти його істинність. Бо це не так, що будь-що мені засвербить, і це вже точно від Святого Духа. Ми повинні розпізнавати духів, оскільки в цьому полі можна зазнати якоїсь помилки або й узагалі підпасти під диявольську спокусу, і закінчити як нещасний авва Йоан.
— А що з ним сталося?
— Авва Йоан був великим аскетом і пишався тим, що його ніколи не торкнулася рука жодної жінки — окрім руки його матері в дитинстві. Одного разу він вирішив, що не їстиме і не питиме протягом усього Великого Посту. А що справа пішла прекрасно, то він забажав ушанувати постом також і Пасху, хоча така практика у великодній період заборонена. Тоді явився йому ангел і сказав: Йоане, Господь Бог тобою захоплений! Ускоч до порожньої криниці, а я тут же покличу моїх ангелів, упіймаємо тебе і будемо тебе носити, аби тобі чогось поганого не сталося. Йоан, довго не думаючи, вскочив у криницю, і вочевидь поламав собі ноги, бо під виглядом ангела був сатана. Коли його нарешті знайшли, авва Йоан був у такому поганому стані, що до кінця життя він уже був безсильний. А єдиним місцем, де він у такому стані міг жити, виявився жіночий монастир.
— Бідний…
— Зовсім не такий уже бідний. Господь Бог поставився до нього милосердно, бо дозволив йому перед смертю навернутися.
Ми самі для себе представляємо найвищу інстанцію, аби ствердити, чи якийсь досвід Бога правдивий; але, повторюю ще раз, ми повинні до цього критично приглядатися.
— Ви знали такі переживання?
— Очевидно, і я певен, що й більшість із нас. Бог мене, звісно, ніколи не лоскотав і не співав мені колисанку над вухом, хоча кілька разів я мав враження, що Він мене обіймає. Однак — увага: я не відчував обіймів і сорочка на мені не зібгалася. Це було дуже внутрішнє відчуття. Господь Бог мене добре знає, а отже, знає, що коли я зворушуюся, то до мене достукатися легше, тому розчулює мене — знову ж таки — дуже внутрішнім, не пов’язаним із чуттями досвідом. Що цікаво, я ніколи Його не чув, але це може випливати з моєї внутрішньої балакучості, крізь яку напевно важко пробитися. Зате я маю досвід, що несподівано щось розумію, так якби певна запруда в голові відкрилася.
— Що б Ви сказали тому, хто ніколи нічого подібного не пережив?
— А що, є такі, хто цього ніколи, ані найменшою мірою не переживав? Мені це здається фактично неможливим. Приводи можуть бути різні: наприклад, хтось заперечує саму таку можливість або боїться відчутного контакту з Богом. А може, хтось такий має негативний підхід до чуттів узагалі, бо був у цій сфері якимось чином поранений, і дотик для нього означає біль, слух пов’язаний із криком, а зір — із чимось страшним і гидким. Зрештою, одне й те ж саме чуття відповідає за відчування приємності й болю — або хтось мене по руці гладить, або б’є лінійкою. А може, та людина просто належить до того виду християн, які з Богом зустрічаються через інтелектуальну працю більше, ніж через чуття. Ми ж не мусимо всі бути однакові.
— Й це не означає, що така людина гірша або духовно інвалідна?
— Звісно, ні! Багато людей, зрештою, мають інший клопіт: із розумінням Господа Бога. Думаю, таких більшість. Якби їм пояснити, що саме вони визнають, вимовляючи слова Символу віри, то вони би, певно, здивувалися, або й навіть згіршилися.
Але вони люблять Господа Бога, слухають Його слів, радіють Йому, довіряють Йому і слухаються Його, бо відчувають — власне, відчувають, — що так буде добре. Але не розуміють Його.
Найважливішою є воля піти за Господом Богом — і в тих, хто Його чує, і в тих, хто Його розуміє. Думаю, що сатана ідеально розумів Господа Бога, однак сказав-таки Йому «ні».
— Частина з нас напевно трохи чує, а трохи розуміє.
— Так, ми йдемо за Богом подвійним шляхом — інколи більше тому, що щось зрозуміли, а інколи тому, що щось почули. Але жодна з цих доріг не краща за іншу.
— Однак же, особливо в харизматичних спільнотах, надається великої ваги інтенсивному досвіду відчуття Божої присутності.
— Із цим можна зіткнутися в певних духовностях або в певному виді духовності: якщо ти не відчуваєш Бога «навпомацки», майже чуттєво, то з тобою щось не так. Але це не мусить бути правдою.
З іншого боку, я б не хотів сходу засуджувати цієї гонитви за почуттями, бо люди просто потребують такої любові та ніжності. Отож коли вони такого не отримують від інших людей і Господа Бога, то страждають через це, і їм тоді важко сказати: «це не таке вже й важливе».
— Ви самі сказали: «Нічого немає в розумі, чого би перше не було в чуттях».
— Це правда, але, на щастя, Господь Бог може діяти безпосередньо на наш розум, проминаючи чуття. Й Він діє. Тому мене аж подив бере, коли хтось каже, ніби ніколи Його не відчував.
— Може, відчував, тільки не зорієнтувався?
— Або не поєднав цього з Богом, бо нам здається, що досвід Бога має бути якимось «абсолютно неземним». Тим часом Він найчастіше приходить у цілком звичайний спосіб: у радості, в мирі серця, у розумінні чогось.
Коли я був душпастирем у Жешові, ми перед святами збирали речі, призначені на подарунки для вбогих. Після кожної Меси кошик був переповнений. Якогось дня до мене прийшла одна з дівчат із душпастирства і сказала: «Брате, знаєте, коли я бачу цей повний кошик, то вірю в Бога».
Це дуже цікаво, бо, з одного боку, для цієї дівчини то був досвід чуттєвий — вони реально бачила, в чому полягає солідарність, а з другого боку, в ній це одразу відлунювало досвідом Бога. За людською солідарністю вона побачила Його доброту.
За матеріалами: dominikanie.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
