Цього року в циклі римо-католицьких літургійних святкувань з’явилося нове свято (і тому наявне не в усіх календарях): Господа нашого Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика.
Католики України з часом звикнуть до того, що четвер після Зіслання Святого Духа — це день святкування єдиного Священства, яке має Вселенська Церква. Бо ж ні один священик не консекрує хліб і вино у Тіло й Кров у своє ім’я, ані навіть в ім’я побожного зібрання.
Короткий коментар щодо цього свята дав для CREDO єпископ Яцек Пиль, голова Літургійної комісії нашого єпископату.
— Це свято Папа Бенедикт XVI дозволив запровадити у помісних Церквах за рішеннями єпископатів цих Церков. Воно постало як відлуння святкувань Року Священства, що його Вселенська Церква мала у 2009/2010 роках. До тієї пори свято, яке сягає своїми початками часів Громадянської війни в Іспанії, відзначалось у багатьох іспаномовних країнах починаючи з 1973 року. Свято Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика, має стати натхненням до посиленої молитви цілої Церкви за її пастирів, а водночас має наближати Христа-Священика тим, хто має участь у Його служебному священстві, а також нагадувати всім вірним про їхню участь у загальному священстві Народу Божого.
У сусідній Польщі це «іспанське» свято затвердили ще 2011 року. Нарешті розвиток побожності до Христа-Священика дістався й РКЦ в Україні. Відзначатися воно буде завжди у четвер після Зіслання Святого Духа.
Папа Бенедикт XVI запропонував, аби Церкви включили до своїх літургійних календарів окреме свято на вшанування Ісуса Христа, Вічного Священика. Це була його відповідь на звернення від єпископатів Церков різних країн, але насамперед від чернечих та монаших середовищ, аби встановити окреме свято на пам’ять про Рік Священства. Його Вселенська Церква відзначала від 19 червня 2009 року до 11 червня 2010 року. До того часу в Римському месалі була тільки вотивна Меса, яку священики часто служать у Перший четвер місяця, коли ми особливим чином молимося про покликання до священства і дякуємо Христові за встановлення Таїнства Євхаристії і священства.
Саме Папа Бенедикт визначив день для цього свята — четвер після Зіслання Святого Духа, тобто за тиждень до урочистості Пресвятих Тіла і Крові Христових, званої Божим Тілом. (В Україні вона перенесена на неділю, з душпастирських міркувань.) Новиною від Папи Римського — а також поясненням, чому давно встановлене свято так пізно прийшло до нас — було те, що Бенедикт запропонував робити це свято факультативним. Тобто довільним, яке буде встановлене не єдиним «наказом згори», а рішеннями самих єпископатів помісних Церков. Єпископати мали самі оцінити ситуацію і вирішити, чи таке свято в цій країні потрібне, чи вони не бачать потреби його впроваджувати до календаря і бажають залишитися при попередній кількості христологічних днів.
Варто нагадати, що визначення «свято» свідчить про ранг літургійного дня. У літургійному календарі найвищий ранг мають урочистості, а день, визначений як свято, має нижчий ранг, і ірні не мають обов’язку участі у Святій Месі.
Нове свято вписується в цикл урочистостей і свят, окремих днів споминів, які відзначаються на завершення великоднього циклу. Пасхальна радість від Воскресіння Христового та Його перемоги триває 50 днів, завершує її урочистий 50‑й день — Зіслання Святого Духа, який запечатує святковий період літургійних відзначень. І тільки після завершення цього періоду, в конкретні дні повертається до певних таємниць віри, які постали у Великодніх Подіях. Тоді не було змоги святкувати конкретну таємницю, конкретний аспект віри, оскільки Пасхальне Тридення та Великдень містять усю нашу віру немовби «спресованою» — те, що найважливіше, і година по годині об’являють наступні таємниці, які ми переживаємо й над якими роздумуємо.
У Вечірнику в день Великого Четверга ми увечері святкуємо встановлення Таїнства Євхаристії, але одразу ж починається святкування Вечері Господньої, бо ж Меса Великого Четверга відкриває собою Трідуум. Немає змоги робити окреме святкування на честь Євхаристії. Тому було встановлено спеціальну урочистість — Найсвятішого Тіла і Крові Христових, аби вшанувати це Таїнство. У Велику П’ятницю Ісус помирає на хресті, настає момент пробиття Його Серця. Немає у літургії Великої П’ятниці місця для широкого вшанування любові Божої, об’явленої в пробитому Серці Спасителя. Тому, також уже після завершення циклу урочистостей, маємо окрему урочистість Пресвятого Серця Господа Ісуса.
Отож і ця пропозиція — свято Ісуса Христа, Верховного і Вічного Священика — вписується у це коло. Ісус у Вечірнику встановлює Таїнство Священства. Він сам об’являється через усю Пасхальну Містерію і все, що робить, — що Він є Первосвящеником, Він складає жертву, насправді то єдину дієву жертву — за гріхи світу. У Великий Четвер, під час Меси Вечері Господньої, коли спільнота громадиться у своїй парафії, небагато є змоги вшанувати священство Христа, в яке вписане священство людей, що приймають таїнство рукоположення, аби через них Господь звершував своє священство. Звідси постає потреба поглиблення цієї таємниці та запровадження осібного свята.
Пасха містить стільки елементів, що вони не завжди «вміщуються» у ці дні. Всі ці теми святкуються, але швидко настає спомин наступної таємниці. Якби було прагнення споглядати якийсь окремий аспект – ушанувати його, подякувати Богові, — то постає потреба запровадити окреме свято протягом літургійного року.
За матеріалами: Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
