Сьогодні Україною котиться нова хвиля алкоголізму. Вона викликана важким економічним становищем у країні та війною. Проблема наростає і зачіпає щоразу більшу кількість людей, адже від алкоголізму страждають не лише ті, що його п’ють, але також їхні близькі, родичі та друзі.
Хоч як прикро, але ця поширена і знана багатьом проблема не може бути ефективно вирішена доти, доки люди не отримають повної та адекватної інформації про те, що таке алкоголізм і які є можливості з ним упоратися. А також доти, доки вони замовчуватимуть, що така проблема існує.
о.Микола Петро Лучок / Facebook
CREDO пропонує вашій увазі розмову з о. Миколою Петром Лучком ОР, керівником домініканського душпастирства молоді у Львові при храмі Стрітення. Він розповість про те, чим насправді є алкоголізм, як він починається, і що повинен зробити алкоголік, аби вирішити цю проблему.
— Нашим читачам буде цікаво, отче, чому ми запросили саме Вас до розмови на цю непросту тему.
— 2005 року, коли я працював у Санкт-Петербурзі, Карітас організував навчання для тих, хто працює з молоддю та підлітками, з людьми, які походять із родин алкоголіків. І я потрапив на той проект. Навчання тривало цілий рік, і протягом цього часу ми «розбирали», що таке алкоголізм, що таке співзалежність, як «хворіють» рідні та близькі алкоголіків, їхні діти. Для мене було дуже великим відкриттям те, як алкоголізм впливає на нас і наше життя. Цей вплив дуже сильний, і проблема досить поширена, як і проблема співзалежності, а також проблема дорослих дітей із дисфункційних сімей. Поки людина нічого про це не знає, то навіть не усвідомлює всієї глибини труднощів. Але якщо ця проблема зачіпає людину особисто, то, набувши знання, вона відчує необхідність свою проблему вирішити.
Мушу сказати, що й мене це зачепило особисто: у нашій родині є ця трудність, і коли я набув професійні знання, як допомагати таким людям, то й мені особисто відкрився шлях до вирішення проблем, які я мав, бувши співзалежною особою.
Потім було навчання, як духовно товаришувати залежним та їхнім родинам, які працюють за програмою 12 кроків. Елементом навчання було ходити на групи 12‑ти кроків, аби набути практичний досвід. Тож я декілька років ходив на ці групи, вивчав принципи одужання, а при нагоді проробив і своє особисте одужання. Зараз, коли люди звертаються з проблемою, — я знаю, як допомогти, куди їх скерувати.
— Наскільки я знаю, алкоголізм не завжди вважався хворобою.
— Алкоголізм потрапив до реєстру хвороб у першій половині ХХ століття. Доти він класифікувався як психічне захворювання, погана звичка, слабка воля, гріх. І лише після того, як його визначили як окрему хворобу під назвою алкоголізм, — а це, відповідно, потребує лікування, — сформулювали також і визначення, що це первинне, хронічне, прогресуюче та смертельне захворювання.
— Кілька слів про те, що це означає. Почнемо від того, що таке первинне захворювання?
— Коли йдеться про те, що алкоголізм це первинне захворювання, то можемо говорити про два види: перший вид — спадковий алкоголізм. У цьому випадку схильність зумовлюється тим, що хтось із батьків був алкоголіком і людина народилася вже з певним біохімічним дефіцитом. Другий вид — набутий алкоголізм: людина пила доти, поки щось у тілі та психіці не зламалося, і тепер вже вона п’є не щоб «залити» проблеми чи радості, а тому, що інакше не може. Алкоголік, який хоче позбутися залежності, повинен бути свідомий того, що таке алкоголізм. І як діабетик, який мусить знати все про свою хворобу, аби жити повноцінним життям, — так і алкоголік, аби жити, має знати, що саме з ним відбувається: що це хвороба, що вона хронічна, невиліковна. Але є добра новина для кожного алкоголіка. І вона полягає в тому, що можна прожити щасливе життя, якщо дотримуватися певних правил.
— Звідки порівняння з діабетиками?
— Діабет, як і алкоголізм, — невиліковна хвороба. І це хороша аналогія: як діабетик, аби повноцінно функціонувати, повинен вчасно вживати ліки та дотримуватися дієти, так і алкоголік, який хоче повернутися до нормального життя, повинен знати, як жити з невиліковною хворобою, які вживати ліки і якої дотримуватися дієти
— Що означає прогресуюча (поступальна)?
— Вона йде по зростальній. Спершу комусь потрібно пляшку пива, а потім дві, три, чотири; потім він переходить до міцнішого алкоголю, запити ростуть; а потім уже починається така стадія — вважається, що фінальна, — коли людині для досягнення ефекту сп’яніння потрібно дуже мало.
— Алкоголізм це завжди смертельна хвороба?
— Смерть може бути різною, але для багатьох алкоголіків причиною буде алкоголь: водіння у нетверезому стані, цироз печінки, замерзання на морозі, пожежі — все що завгодно, бо людина у стані алкогольного сп’яніння здатна багато на що.
— Чому алкоголь так діє на людину і викликає залежність?
— Алкоголь та наркотики пригнічують виділення природніх опіатів, здатних викликати ейфорію, якими є, наприклад, ендорфіни — так звані гормони щастя, та заміщують їх. Отже, з часом організм уже самотужки не може забезпечити належний рівень ендорфінів і з’являється потреба в штучному заміннику.
У людей, що не залежать від алкоголю й не мають обтяженої спадковості, рівень ендогенних опіатів (ендорфінів, енкефалінів) перебуває в нормі й дає людині відчуття радості, силу до життя, руху, активності. А людина, що має «алкогольну» спадковість, має занижений рівень ендорфінів і її переслідує відчуття іншості. Таким людям важко вписатися в соціум, у них є труднощі зі спілкуванням, легка форма депресії. І от такі люди, часто у підлітковому віці, випивши пляшку пива, відчувають, що «все налагодилося». Насправді ж вони хімічним способом добрали до рівня норми, до якої не дотягували у природній спосіб, їм стало легко, весело, вони перестали боятися дівчат, почулися вищими, сильнішими, відважнішими. І мозок запам’ятав цей стан. А мозок, ота його частина, що відповідає за біохімію, — річ неморальна, вона просто шукає найкоротшого шляху до вирішення проблеми. Хімія і є тим коротким шляхом: алкоголь, наркотики, ліки. А для того, щоб вирішити проблему по‑справжньому, треба набагато більше, ніж просто налити собі склянку. Проте ті люди вибирають алкоголь як ліки. Їм замало сказати «не пий», бо ти відбираєш у них ліки, а в них немає іншого замінника!
— Чи можна самотужки дати раду з власним алкоголізмом?
— Людині замало себе закодувати, змусити себе перестати пити. Навіть якщо їй вдасться припинити пити, але при цьому її внутрішня проблема залишається не вирішеною, — то мало того, що їй самій жити не хочеться, так її рідним із нею також жити не хочеться! Це так званий сухий алкоголізм: людина роздратована, невдоволена, прискіплива. Від дружин алкоголіків, які не пили, але й не лікувалися, не зцілювалися, можна почути: «Краще б ти пив, аніж тепер кров мені п’єш!» Чому так? Бо в алкоголіка є певні фази: він п’є, йому добре, іншим погано, але він виходить із запою і на хвилі почуття провини намагається компенсувати рідним свою поведінку, стає добрим, хоч до рани прикладай, — і так до наступного разу. Така «Санта-Барбара» в сім’ї крутиться роками. Отже, коли людина перестає пити, не ліквідувавши внутрішніх причин свого захворювання, то нічого не вирішується взагалі. Алкоголікові потрібна адекватна програма допомоги.
— Що потрібно знати й розуміти алкоголікові та його близьким, аби лікування було ефективним?
— Алкоголізм — це хвороба, яка зачіпає чотири сфери людського єства: біологічну, психологічну, соціальну та духовну.
Неправильно зосереджуватися при лікуванні лише на чомусь одному. Наприклад, зайнятися лише біологічним фактором — піти «відкапатися» в нарколога, або «підшитися», або зусиллям волі перестати пити, а при цьому інші фактори залишити без уваги. Інколи здається, що проблема в тілі; але насправді змусити «тіло» не пити — це найпростіше, найскладніше — змінити алкогольне мислення.
Для цього треба пізнати себе, і це найкраще робити через спілкування з людьми, які вже з цим розібрались, особливо з тими, хто пов’язаний із товариством анонімних алкоголіків. Або якщо хтось наркоман, то анонімних наркоманів. Це також читання літератури, яка говорить про хворобу, та про психологічну складову алкогольного мислення, бо це дозволить пізнати усю систему заперечення, зрозуміти, як людина сама себе та інших навколо обманює і живе у цьому обмані. Потрібні професіонали або люди, які вже собі з цим порадили.
— Отже, з біологічною та психологічною сферою ми з’ясували. Давайте поговоримо про соціальний елемент хвороби.
— Алкоголік собі створює алкогольне середовище, у нього алкогольна поведінка, у нього алкогольний відпочинок — і в той момент, коли він перестає пити, у нього виникає вакуум. Бо весь його світ, усе, що було йому цікаве, де він почувався, як риба у воді, — все щезло. І тут потрібна велика допомога, щоби змінити поведінку, середовище, відновити старі або знайти нові зацікавлення, якісь хобі. Тут добре себе показують групи підтримки. Якщо алкоголік приєднується до групи анонімних алкоголіків, які проходять програму 12‑ти кроків, то він входить у нове середовище, але почувається у ньому добре, бо ті люди такі самі, як і він. На початку групи АА — це як садочок, а потім як школа: алкоголік, який перестає пити, особливо той, який пив тривалий час, повинен навчитися знову жити без алкоголю. Й це не лише на біологічному та психологічному рівні, але також і на соціальному. Групи взаємодопомоги, групи 12‑ти кроків — це дуже добре місце, щоб цього навчитися.
— Як щодо духовної складової реабілітації алкозалежних?
— Це дуже важлива частина, фундамент програми 12‑ти кроків. Адже алкоголізм — це також і духовне захворювання. Людина входить з алкоголем у відносини, як з ідолом, віддає себе алкоголю, продає себе, поклоняється; алкоголь стає центром існування, богом алкоголіка, заради якого людина здатна все продати, всіх зрадити. Алкоголь панує над людиною, і без духовної допомоги людям не вийти з цього захворювання. Хоча тут я не буду категоричним, але важливість цього елементу важко заперечити.
Підсумовуючи, можна сказати: якщо людина добре поінформована про всі чотири сфери, які зачіпає її захворювання, і отримує адекватну допомогу, тоді це стовідсоткова гарантія одужання — за умови, що людина сама у це вкладеться.
— Щоб людина все це зрозуміла і вклала зусилля у своє одужання, вона повинна для початку визнати, що має проблему. Як із цим пунктом справи у залежних?
— Це якраз і становить найбільшу проблему, пов’язану з алкоголізмом: заперечення хвороби. Це психічна сторона хвороби і духовне поневолення. Людина стверджує, що не має проблем з алкоголем; може, то у когось є проблеми, але не у нього. Узалежнений вважає, що до нього всі чіпляються: шеф, дружина, родичі…
Це надскладні «ігри розуму», скеровані на пояснення непояснюваного під гаслом: «я — як усі, й навіть краще»… Можна писати книжки про те, як алкоголіки та їхнє близьке оточення замовчують хворобу, заперечують і шукають виправдання: «Ми слов’яни, питуща нація»; або «На свята гріх не випити», — що в реалі означає три дні «не просихати», і багато ще різних виправдань та обґрунтувань.
Часто людина не піде лікуватися, доки не досягне дна. Але якщо оточення прибирає наслідки її пияцтва, то вона може до того дна так і не дійти. Жінка помила чоловіка, прибралася після нього, випрала його речі — і все, наче нічого й не було. Вчора пив, як додому дійшов — не пам’ятає, а зранку прокидається чистий, сухенький, у ліжку. Жінка чомусь ображена, але він не розуміє, що сталося — все ж нормально, ну вчора з друзями відзначив Івана (Петра, Василя, перемогу команди…потрібне підкреслити, бо приводів може бути багато, і на кожний день стане), але що тут такого? Тому дуже багато залежить від близьких, від їхньої позиції: не приховувати наслідків, не замовчувати проблем. Можливо, навіть варто пригрозити втратою сім’ї, аби людина зрозуміла, що ось воно — дно.
— Людина відбилася від дна, і що далі?
Треба розуміти, що алкоголік живе для того, щоб пити. Працює для того, щоб мати за що пити. Виходить із запою, щоб підготуватися до наступного. Але попри це, він навіть не усвідомлює, що майже всі свої зусилля він присвячує саме цьому — алкоголю. І якщо він хоче впоратися з цією проблемою, то також повинен присвятити на це багато часу. Адже цього ніякі замовляння не вирішать, ніякі екзорцисти чи підшивання, бо це скидати відповідальність за вирішення проблеми на когось іншого, бажати, щоби хтось інший вирішив мою проблему замість мене. Діабетик не стане здоровим, якщо його ліки вживатиме хтось інший і хтось сторонній сидітиме на його дієті. Те саме стосується й алкоголіка: то він повинен ходити на групу АА, пройти 12 кроків і змінити траєкторію руху, яка раніше пролягала довкола пляшки. Отже, тут без варіантів — треба взяти відповідальність за своє одужання на себе.
— Ви часто згадуєте про групи Анонімних Алкоголіків та програму 12‑ти кроків. Що це?
— На мою думку, на сьогодні це найбільш дієвий спосіб відійти від залежності. Тому що це товариство, яке об’єднує алкоголіків, що перестали пити й тепер допомагають іншим знайти шлях до тверезості, ділячись своїм досвідом, надаючи підтримку, показують, як жити повноцінним життям без алкоголю.
Тому наступним кроком після усвідомлення проблеми та її визнання має бути пошук групи АА. Дуже важливо знайти «свою» групу, тому заохочується відвідування різних груп протягом певного часу, доки людина знайде ту, яка відповідатиме її потребам. Важливо, щоб людина була проінформована, і щоб інформація була адекватною: де отримати допомогу, якою вона має бути, на що має бути скерована, — адже це широке поле для заробітку на чужій біді. Є багато пропозицій, починаючи від ліків і закінчуючи сумнівними реабілітаційними центрами, які витягують гроші, але не дають результату, бо переважно зосереджуються лише на одній, часто біологічній, складовій проблеми.
Знайшовши групу, потрібно знайти собі наставника — людину, яка товаришуватиме на шляху до одужання від залежності. Це переважно той, хто вже пройшов цей шлях до тверезості й ефективно впорався з проблемами. В Америці майже одразу новому членові групи допомагають знайти наставника, так званого спонсора — людину, яка ефективно пройшла шлях до тверезості. У нас це відбувається трошки по‑іншому. Крім того, треба розуміти, що працює не саме відвідування групи, а проходження дванадцяти кроків. Це шлях духовного навернення і зцілення, надання правильного напрямку своєму життю; це також допомога іншим.
— Отже, Товариство Анонімних Алкоголіків — це шанс на тверезе життя?
— У США в дослідження цієї проблеми вклали чимало коштів і впровадили шерег заходів на законодавчому рівні, які у той чи інший спосіб мають вплинути на людину, що зловживає алкоголем. Наприклад, за водіння в нетверезому стані передбачено декілька опцій: великий штраф, або 30 днів відвідування груп АА, чи 28 днів реабілітаційного центру, або в’язниця (не пригадую, який термін — кілька місяців, можливо). У чому мудрість: зазвичай вибирають відвідування групи, бо ніхто не хоче до в’язниці, та й не всі мають гроші, а група якраз і є тим місцем, де ламається заперечення, яке становить головну перешкоду на шляху до одужання. Там люди, яких він не обдурить, бо вони самі через це пройшли і знають, що він на стадії заперечення. За котримсь разом людина в чужій історії чує свою, впізнає себе і починає відкриватися та зізнаватись у тому, що, можливо, вона також страждає на це захворювання.
Може, колись таке буде і в нас. Ми маємо всі шанси домогтися цього й від нашого законодавства. Якщо подивитися на історію створення АА, на програму, на свідчення лікарів та самих алкоголіків, які описані у їхній книжці «Анонімні Алкоголіки», яку я раджу прочитати всім зацікавленим, — то видно, що програма, яку вони опрацювали, дуже цілісна; вона постала шляхом довгих пошуків та страждань, але Боже Провидіння «втрутилось» у відповідний час, і коли вже було зібрано відповідні інструменти й накопичено достатньо знань із психіатрії, психології, духовності, медицини загалом, фізіології — також і соціум дозрів. І на сьогодні я не знаю дієвішої програми допомоги, ніж Анонімні Алкоголіки та їхні принципи 12‑ти кроків. Це правила життя, дотримуючись яких, алкоголік буде жити щасливим і радісним життям без алкоголю.
Дванадцять кроків АА
1. Ми визнали, що ми були безсилі перед алкоголем, що наше життя стало некерованим.
2. Повірили, що Сила, могутніша за нашу власну, може повернути нам здоровий розум.
3. Вирішили доручити нашу волю і наше життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо.
4. Зробили сумлінну та безстрашну моральну інвентаризацію самих себе.
5. Визнали перед Богом, собою та іншою людиною справжню природу наших помилок.
6. Були повністю готові до того, щоб Бог усунув всі ці дефекти характеру.
7. Покірно попросили Його усунути наші недоліки.
8. Склали список усіх людей, кому ми заподіяли шкоду, і стали готовими відшкодувати всім їм завдані збитки.
9. Особисто відшкодовували заподіяні цим людям збитки, де тільки можливо, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм або кому-небудь іншому.
10. Продовжували робити особисту інвентаризацію, і коли ми не мали рації, одразу визнавали це.
11. Шукали шляхом молитви і медитації покращення нашого свідомого контакту з Богом, як ми розуміли Його, молячись лише про знання Його волі щодо нас і сили виконати її.
12. Досягнувши духовного пробудження, як результат цих кроків, ми намагалися нести це послання до алкоголіків і застосовувати ці принципи в усіх наших справах.
фінансово.
Щиро дякуємо!
