У Запоріжжі, на межі з регіоном, де розігрується баталія війни, люди чекають під незвично пекучим сонцем прибуття державного секретаря Папи Франциска, на подвір’ї єпископської резиденції. Охоронці – бо це офіційний візит – не знають чи стримувати цих людей, чи дозволити їм наблизитися. Сам кардинал йде їм назустріч: багато з них плачуть, у мовчанні, багато просять про благословення (знак хреста та покласти руку на голову). Одна жінка звертається до нього: «Але чому, чому ця війна?»
Кардинал дивиться на неї, не знає, що відповісти і його очі наповнюються сльозами. Він часто згадуватиме про цей епізод протягом візиту: розмовляючи з політиками, з пресою, в особистих розмовах. Він не знав, не міг відповісти, тому що прийнятної причини немає, а та справжня завдала би дуже великого болю. Він прибув, щоб передати обійми папи Франциска, його солідарність, набагато раніше від грошей, зібраних для допомоги цим людям, колись, можливо, заможним, а тепер — заручникам порожнечі.
Година, півтори, а кардинал не відходить від них, від кожного з них. Пестить дітей, які виглядають радісними і не знають – але це дуже добре знають дорослі – які травми порушили їхні маленькі думки (дехто забув, як читати й писати або не може спати без жахливих сновидінь). Однак кардинал вражений чимось іншим: бажанням, яке мають ці люди, знову розпочати жити, та тисячі форм взаємної солідарності, яку вони проявляють: багато хто сам став волонтером, вони хочуть щось робити, підтримувати найслабших, так само як їм самим хтось допомагає. Велика гідність, — так це називає кардинал. У цьому весь сенс цього візиту: більше в мовчаннях та у зворушенні, ніж у словах. Існує дипломатія сліз та ніжності? Мабуть, це просто Євангеліє.
Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні, Settimana
Текст підготував: Франческо Страццарі
Переклад з італійської: о. Патрик Оліх OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
