Гомосексуалізм — тема, яка не втрачає гостроти. Навколо тільки самих теорій походження гомосексуальності тривають палкі дискусії. Ми вирішили запитати у науковця, як узагалі формується гомосексуальна орієнтація.
Юрій Мончак, директор лабораторії молекулярної діагностики, професор медичного факультету Макгільського та Монреальського університетів у Канаді, відповідає на це запитання з погляду науки, моралі та віри.
— Поясніть, будь ласка, що таке статевість?
— Жіноча і чоловіча стать у тварин (ссавців) та людей визначені хромосомами. Чоловік народжується з хромосомами X та Y, жінка має дві хромосоми X. Тож біологічно у природі запрограмовано дві окремі статі. Так само запрограмована і потреба біологічної репродукції, яка забезпечує обмін генетичним матеріалом між різними статями. Такий обмін дуже потрібен, бо він закладає різнородність, аби людський і тваринний рід продовжувався. Своєю чергою, різнородність допомагає оминути всілякі генетичні ускладнення. Адже відомо: якщо схрещувати тварин лише однієї породи, згодом у них можуть з’являтися генетичні хвороби. Те ж саме стосується людей: в етнічних чи релігійних групах, які живуть компактно і далеко від цивілізації, генетичний склад звужується; відповідно, з’являються генетичні хвороби. Можливість схрещення і перемішування генів виводить у нащадків здоровіші характеристики. Таким чином, природа сама собі гарантує здоровий розвиток, і таку «запрограмованість» можна назвати нормальним станом.
— Якщо говорити про гомосексуалізм: він генетично запрограмований?
— Найперше хочу зазначити, що не лише люди можуть мати гомосексуальні нахили. Їх також мають тварини: миші, собаки, коти тощо. Існує теорія, що причина гомосексуальних нахилів криється у генах. Але також доведено, що вони проявляються за певних зовнішніх обставин. Наприклад, досліджено, що якщо миші живуть у надто перенаселених середовищах (у тісних клітках, де багато мишей), то у деяких з’являються гомосексуальні тенденції. Тобто ненормальне середовище спричиняє деякі відхилення від нормальної поведінки. У людини також можуть з’являтися різні відхилення, спричинені чи то зовнішніми факторами, чи її внутрішнім психологічним станом. І це стосується не лише гомосексуалізму, а й інших відхилень — алкоголізму, залежності від азартних ігор чи навіть екстремальних видів спорту.
Наприкінці 1980-х років деякі науковці почали досліджувати, чи існує якесь генетичне підґрунтя, що зумовлює потяг до гомосексуалізму. Ці досліди проводили як на чоловіках, так і на жінках, секвенуючи структуру генів, аби визначити, чи є у певних генах елементи, притаманні лише гетеро- або гомосексуалістам. (Секвенування ДНК — набір біохімічних методів визначення послідовності нуклеотидних основ ДНК. — Ред.). У лесбіянок, яких порівнювали з жінками традиційної орієнтації, ніяких відмінностей у генах досі не знайдено. А ось у гомосексуальних чоловіків знайшли прояви деяких тенденцій: у них секвенція певних генів була наявна у більшій пропорції, ніж у гетеросексуалів. Але це не точна відмінність, бо багато гетеросексуалів також мали специфічну форму генів, так звану гомосексуальну. Отже, конкретного збігу немає.
Ще у 1970-ті роки один дослідник зауважив, що у чоловіків-гомосексуалістів одна частинка гіпоталамуса мозку мала дещо іншу форму, ніж у чоловіків із традиційною орієнтацією. Цей збіг також був лише частковим, бо 60% гомосексуалістів мали таку характеристику, а 40% не мали. Дослідник також наголосив, що ми не знаємо, чи ці відхилення у головному мозку є причиною, а чи наслідком нетрадиційної орієнтації, оскільки дослідження проводили вже після смерті.
Цікавими були досліди, проведені на близнюках. Учені помітили, що якщо в одного з близнюків є схильність до гомосексуалізму, то існує висока імовірність, що брат-близнюк також виявлятиме таку схильність. У жінок-близнючок схожої тенденції не знайшли. Важливий той чинник, що ці двоє близнюків виростали і були виховані у дуже подібних умовах. Імовірно, зовнішнє середовище також відіграло у цьому випадку важливу роль.
Задля справедливості варто зауважити, що всі ці результати досліджень залежать від того, які методи обирають науковці для підрахунку статистичних даних. Від того, як ви аналізуєте результати, можуть варіюватися і висновки. Іноді вони виявляються абсолютно протилежними. Так сталося з деякими дослідженнями щодо гомосексуальних проявів. Це доволі нечітка сфера науки, яка фактично залежить від підходів до статистичного аналізу
Отже, гомосексуалізм не має як такого генетичного підґрунтя, хоча науковці його інтенсивно шукають. Повторюю: виявлено частковий генетичний збіг у чоловіків, але його не знайшли у лесбіянок, бісексуалів та представників інших видів сексуальної орієнтації.
— Ви згадували про інші відхилення: алкоголізм, любов до азартних ігор або екстремальних видів спорту. Чи така поведінка закладена у наших генах?
— Науковці досліджували й ці відхилення. Виявлено деякі генетичні показники, які частіше фіксувалися у родинах алкоголіків чи в людей-ігроманів. Але, знову ж таки, ті самі секвенції знайшли й у тих, хто не має потягу до алкоголізму чи азартних ігор.
Також доведено, що в любителів екстремальної лижної їзди скелями і крутими схилами рівень дофаміну (так званий гормон щастя. — Ред.) у мозку занижений, порівняно зі звичайними лижниками. Цей гормон частково відповідає за задоволення. Відповідно, аби людина з нижчим рівнем дофаміну отримала те саме задоволення, що людина з нормальним рівнем, вона мусить робити щось екстремальне.
Із цього можна зробити висновок, що гени нам диктують схильність до певного роду поведінки, але це не вирок. Ми, люди, маємо вибір і можемо обрати, як нам поводитися. Також важливу роль грає зовнішній фактор. Якщо у суспільстві якийсь тип поведінки гостро засуджують, то людина, яка має до нього схильність, радше таку поведінку відкине.
— А що ж тоді запрограмоване у нашому генотипі?
— Можна сказати, що генетика людини до певної міри надає їй тло і часткову перевагу одних характеристик над іншими, але у підсумку людина сама обирає, куди хоче йти. Ми знаємо багато прикладів, коли люди ставали надзвичайно здібними завдяки важкій праці над собою, а були генії, які не мусили дуже тяжко трудитися. Наприклад, у школі я дуже любив природничі науки й без надмірних зусиль розв’язував задачі та отримував добрі оцінки, а ось математика голови не трималася. Мій рідний брат — навпаки: з легкістю вирішував математичні головоломки, а природничих наук не любив. Правдоподібно, я маю малесенькі секвенції у різних генах, які мене більше схиляють до біологічних наук. Але це не означає, що я б не міг вивчити математики і бути добрим математиком. Я просто пішов шляхом найменшого опору.
У нас є певна генетична запрограмованість, але ми не приречені. Певні вроджені здібності ми можемо використовувати, але деякі можемо набувати впродовж життя. Гени — це лише схильності, які не можуть нам диктувати поведінку. Хоча деяких речей ми змінити не можемо, бо певні гени збігаються з нашим фенотипом. Наприклад, колір волосся, очей ми ніяк природним способом змінити не можемо. Також багато хвороб можна передбачити на підставі дослідження генів.
— Повернімось до гомосексуалізму. На Вашу думку, це хвороба, відхилення від норми чи природний стан людини?
— Гомосексуалізм не є хворобою, бо не лікується якимись препаратами. І лікувати його було б несправедливо. Я вважаю, що це відхилення від норми. Кожна людина має свобідну волю і самостійно може вирішувати, як їй поводитися. Проте, роблячи вибір, важливо дбати не лише про власне добро, а й про добро родини, друзів, суспільства, людства загалом. Людина за своїм характером є суспільною істотою, кожен член суспільства повинен дбати про загальне благо і йти на певні жертви. Можливо, я надто ідеалізую, але вірю, що такий підхід — найкращий. Зі свого боку, суспільство має не наказувати, а виховувати, переконувати поводитися відповідно до загальних норм. Як науковець я вважаю, що гетеросексуалізм — найкраща форма розвитку людства. І не лише з фізичного погляду (бо лише гетеросексуалізм забезпечує творення нових поколінь і відтворення роду), а й із соціального. Почуття любові, вірності, шляхетності, довіри — це ті характеристики, на яких можна формувати здорове суспільство. Коли ми відкидаємо котрусь із них, відбувається деградація, соціум перестає бути творчим і не має позитивного прогресу.
— Самі гомосексуалісти не вважають, що аж так шкодять суспільству…
— Рано чи пізно певна форма поведінки впливає на загальну ситуацію. І йдеться про негативний вплив на суспільну психологію. У гомосексуальних стосунках виключений природний біологічний процес прокреації, продовження роду. Тож партнерам із нетрадиційною орієнтацією треба шукати інші, альтернативні способи мати дітей. Наприклад, усиновлення. Легалізуючи усиновлення для гомосексуалістів та лесбіянок, ми змушуємо дитину, яка у той час не має вибору, жити у гомосексуальній сім’ї. Чому особистий вибір одного чи двох людей має впливати і накладати відповідальність на третю особу? Легалізація також породжує питання сурогатного материнства, донорства, які є новими моральними викликами. Я вважаю егоїзмом, коли люди, які хочуть жити гомосексуальним життям, хочуть ще й мати ті самі права, що й гетеросексуальні сім’ї.
— Чому суспільство відкидає нетрадиційну орієнтацію?
— В історії розвитку людства така поведінка не була бажаною, бо люди переконалися, що вона призводить не до еволюції та розвитку, а радше до розпаду. Суспільство з нетрадиційною орієнтацією вимирає, бо не може самовідтворюватися. Чи задумувалися ми, що гетеросексуальна поведінка і життя людини у парі (а не з кількома партнерами одночасно) є природним вибором, вона дає позитивний поштовх до розвитку людства? Вибір жити гомосексуальним життям не повинен накидати правила решті суспільства й усіх змушувати пристосовуватися до них.
— Дослідження свідчать, що відсоток гомосексуалістів в усіх без винятку спільнотах ніколи не буває нижчим за 1%, а присутність осіб нетрадиційної орієнтації в суспільстві не залежить від того, визнає їх соціум чи переслідує. Як вважаєте, нинішній сплеск гомосексуалізму — це певна мода чи звичайна тенденція?
— Той 1% якраз з’являється через певне генетичне тло і є його наслідком. Наше суспільство у сексуальному плані стає дедалі вільнішим. Секс перестав бути табу, і з однієї крайності — забороненої теми — перейшов до іншої: відкритої та вседозволеної, коли сексуальні стосунки навіть для підлітків перед шлюбом є нормою. У тому, щоб відкинути стерильне сприйняття сексуальності, є певна рація. Проте сексуальна революція породила й нові рухи, одним із яких став гомосексуалізм. І ті люди, які колись не обрали би такої форми поведінки, тепер, коли мораль та етика доволі понизили свою планку, не бачать у цьому нічого поганого. Відповідно, багато хто за інерцією обирає гомосексуалізм як стиль життя. Зниження планки суспільної моралі можна порівняти з імунітетом: коли він падає, з’являються різні чужорідні клітин у нашому тілі, відповідно, активізуються різні види хвороб. Такою ж є суспільна мораль. Якщо її планку понижують, з’являються нові види аморальності. Чому, наприклад, не дозволяти полігамію, коли один чоловік має кілька жінок, або навпаки? Чому не дозволяти одружуватися зі своїми домашніми тваринами? Якщо йти за принципом «маємо вільний вибір», то дозволено будь-що. Якщо ми понижуємо соціальні вимоги, з’являються різні види ненормальної поведінки.
— У Канаді вже легалізовано одностатеві стосунки. Як це виглядає на практиці?
— У Канаді гомосексуальні сім’ї мають право усиновлювати дітей, відбуваються гей-паради, дуже часто такі акції зводяться до неприємних сцен та екстремальних виявів гомосексуальної поведінки прилюдно. Такі крайнощі шокують і знижують загальний рівень толерантності у суспільстві. А загалом в осіб нетрадиційної орієнтації спрацьовує механізм: якщо ми домоглися чогось одного, обов’язково треба домагатися ще чогось. Але суспільство мусить мати певні рамки. Це працює, як у дитячій психології: поки дитина не бачить межі, вона поводитиметься гірше й гірше.
— Як суспільство має реагувати на вияви гомосексуалізму?
— Суспільство повинно боронити власне добро. Якщо люди вважають, що певна поведінка — як-от крадіжка, алкоголізм тощо — наражають їх на небезпеку, то треба себе оберігати від цього. Місія суспільства — рости. І якщо є щось, що зупиняє цей ріст, треба відповідно реагувати. Слід мати відкритий розум і жити не лише за принципом «бо так я хочу». На мою думку, егоцентризм це погано. Йдучи за лінію найменшого опору, аби задовольнити всіх, ми скочуємося до найнижчого рівня еволюції. Згодом таке суспільство допускає й інші відхилення — ми вже зіткнулися з проблемою клонування, генетичними маніпуляціями тощо. Важливо не утискати чи забороняти, а пояснювати, бо, утискаючи якісь явища, ми їх лише підсилюємо.
Розмовляла Вероніка Саврук
Інтерв’ю опубліковане в журналі КАНА №7, липень-серпень 2016 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
