Вісім років тому я отримала від мого приятеля вервичку Розарію зі словами: «На цій вервиці я вимолив свою дружину. Коли вийдеш заміж, передай її далі». Кілька днів тому я віддала свою улюблену вервичку подрузі. Трохи у мене затрималася, але… варто було чекати!
Коли згадую, що було вісім років тому, — пригадую, що мала велику жагу любові. Я хотіла не так когось полюбити, як щоби хтось полюбив мене і заповнив усі мої недоліки. І щоби це сталося негайно, тому що мене лякала самотність! Я не хотіла і не вміла бути сама. Тоді я ще не знала, що ставлю потенційному кандидатові в чоловіки вимоги, які тільки Бог може задовольнити.
Коли я вже почала пошуки, хтось сказав: «А що, якщо ти зустрінеш того єдиного тільки через три роки?» Я відчула в собі сильний спротив: «Ні! Це не може бути так довго!»
Озираючись назад, бачу, що я була дуже незрілою і невпорядкованою всередині, хоча назовні функціонувала ідеально — зрештою, я була перфекціоністкою! Я не мала контакту з собою, не знала, чого насправді хочу й чого потребую. Звідки ж я могла знати, який чоловік мені потрібен? Я шукала навпомацки, а так як Бог дав людині вільну волю, то мені в цьому не перешкоджав.
А кожне чергове знайомство приносило розчарування. Я зустріла, наприклад, розлученого чоловіка, ми зустрічалися кілька місяців, і я запитувала: «Господи Боже, що в цьому поганого? Чому Ти не хочеш, щоб я була щасливою?» Мені було важко довіритися Богу до кінця, я залишала собі привідчинену хвіртку, щоби хоч трохи діяти по-своєму.
Критичний момент настав, коли після чергових, дуже бурхливих стосунків, у відчаї та з безпорадності, я пішла на терапію. Я знайшла чудового психолога, який допоміг мені впоратися з минулим, роззброїти схеми, які мене обмежували, подивитися на мої реакції та зрозуміти, що головна причина моїх невдач — відсутність любові і прийняття себе.
Коли я йшла на терапію, то вже багато чого знала, тому що Бог на реколекціях поступово лікував моє серце й показував, що любить мене беззастережно, і що я не повинна цю любов заслужити. Він торкався моїх бажань і змусив мене повірити, що вони можуть бути реалізовані, навіть якщо весь світ говоритиме інакше.
Терапія була частиною процесу мого внутрішнього зцілення — без неї створення здорових, зрілих стосунків, мабуть, не було б можливим. Але я також знаю, що моя переміна відбулася не тільки завдяки терапії, а це, насамперед, плід співпраці з Божою благодаттю.
А також плід Божого діяння в моєму житті через людей, яких Він поставив на моєму шляху! Можливо, сьогодні, через кілька днів після весілля, це легко говорити — але з упевненістю можу сказати, що в деяких речах не треба поспішати, бо Бог краще знає, що добре для нас.
Під час пошуків я була в спільноті, серед друзів, які мене дуже підтримували і допомогли пережити найважчі моменти. І хоч я постійно наверталася (в способі мислення та очікуваннях) — були моменти сумнівів, бо я молилася, робила все, «як треба», а допомога від Бога не приходила. Зрештою, Він повинен був знайти мені чоловіка, такий був план! Тоді мені дуже допомагали слова, що немає невислуханої молитви, просто Бог знає правильний час. А по-людськи: що, безумовно, десь по світі ходить цей мій майбутній чоловік, тільки ще має якісь справи, ще має пройти якийсь шлях. Сьогодні ми обидвоє бачимо, що так і було.
Всі ці роки я намагалася відігнати нав’язливу думку, що моє самотнє життя не має жодного сенсу. У мене було величезне бажання створити сім’ю, але я намагалася цей сенс шукати, в першу чергу, по‑людськи: кинувшись у вир праці та самореалізації. Вже пізніше я більше з Богом формувала своє повсякденне життя.
Згодом я зрозуміла, що, можливо, принц ніколи не з’явиться, бо, наприклад, не може знайти моє королівство. Тож мені довелося покинути свою вежу, зняти вбрання принцеси і… взяти справу в свої руки.
Це було дуже важко, тому що вчергове не узгоджувалося з моїми уявленнями. Як це я повинна зробити перший крок?! Адже це він повинен шукати мене, захоплюватися мною, здобувати! Але, слідом за реаліями сучасного світу, я створила обліковий запис на сайті знайомств — зовсім не католицькому. Вела мене в цьому думка св. Ігнатія: «Молись так, ніби все залежить від Бога, і дій так, ніби все залежить від тебе».
На першу зустрічі із моїм майбутнім чоловіком я пішла після Святої Меси. Перед тим, сидячи в лавці в храмі, я озиралася навколо і в дусі роздумувала: «Чи серед стількох чоловіків, що ходять по світі, є хоч один для мене?»
У моєму майбутньому чоловікові мене одразу підкорила його мужність, креативність і чутливість, і те, що він був такий, як я собі уявляла! Саме такий, бо весь час очікування я повільно називала риси, особливо важливі для мене в чоловікові, і які роблять його винятковим! Хоча я не зустріла його в храмі й він не належав до жодної спільноти (а саме так кандидат мав бути гарантом всіх чеснот!), він дуже швидко відкрився на Бога. А для мене найбільшим доказом його любові було те, що він поважав усі мої цінності.
Із самого початку наших стосунків все йшло гладко. Виявилося, що ми однаково любимо проводити час, що недільний обід із двох страв можемо легко замінити на піцу, а замість дискотек воліємо ходити по горах. Нарешті я могла бути собою! У мене не було жодних страхів і сумнівів, як у попередніх відносинах. І супроводжувала мене внутрішня впевненість і переконання, що він є відповіддю на мої молитви.
Йоанна, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
