Ти все ще сумніваєшся в Мені?

«Я сиділа на стільці перед вівтарем, а поруч сидів мій чоловік. Ви не уявляєте, що сталося!»

Зізнаюся, я довго збиралася написати це свідчення. Замислювалася, чи я це зроблю, і як саме… і тоді вирішила: якщо моя історія допоможе хоча б одній людині повірити в Ісуса, то варто взяти аркуш паперу, ручку і спробувати коротко описати процес мого навернення.

Я походжу з католицької сім’ї, Церква і Бог завжди були присутні в моєму житті. Раніше я думала, що якщо я ходжу щонеділі на Месу та беру участь у різних додаткових богослужіннях, то цього достатньо, щоби спастися. Адже деякі люди взагалі не ходять до церкви або роблять це тільки по великих святах!

У дитинстві я брала участь у різних парафіяльних групах: дітей Марії, церковному хорі, Католицькій Асоціації Молоді й можна сказати, що була досить близько до Бога. Щоденна молитва для мене була чимось зовсім нормальним. Навпаки, коли я не відмовляла хоч би однієї короткої молитви перед сном, то не могла заснути. Совість не давала мені спокою.

Все почало змінюватися на межі між гімназією та ліцеєм. Я не знаю точно, що сталося. Не можу пригадати, через що я почала відходити від Бога. Щоправда, я й надалі брала участь у Месах і богослужіннях, але це було не так, як раніше. Я була абсолютно байдужою. Навіть щоденна молитва стала мене втомлювати, і з чистого лінивства й пихи я переставала молитися. Навіть коли сумління намагалося повернути мене до тями, я пояснювала собі, що маю право відпочити й мені не потрібно молитися. Для чого мені це? Зрештою, я не спала допізна, і Бог повинен це розуміти. Я сама собі відпускала гріхи. Бог милосердний і простить мені… — такими думками я заглушала свою совість, яка зрештою зовсім затихла. Тільки тепер я розумію, якої великої шкоди завдала собі! Якби я тільки знала, яку ціну я за це заплачу… На жаль, часу назад не повернеш. Але я хотіла би застерегти від цього інших.

Вік дозрівання —напевно, найважчий період у нашому житті, й тим більше ми потребуємо надміру божих благодатей. Бог хоче їх дати, але чи ти скористаєшся ними — повністю залежить від тебе.

У початковій школі та на початку гімназії я була однією з кращих учениць у школі. Щороку отримувала свідоцтво з відзнакою, нагороди в шкільних конкурсах тощо. Тепер я знаю, що всім цим я завдячую Богові. Тоді я була близько біля Нього і наука давалася мені досить легко. Сходи почалися, коли я відійшла від Бога («бо сама собі дам раду»). В мене почалися проблеми з навчанням. І хоча я намагалася заробити кращі оцінки, але мені це давалося з великим трудом. Іноді я сиділа ночами, але нічого не йшло мені до голови. Так що мені довелося користуватися шпаргалками, щоб утримати високий рівень. Мало того, у мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Траплялися такі дні, що я була неспроможна встати до школи Я була дуже слабка і ледь могла функціонувати. Мої батьки обоє працювали, так що вони не знали, що я цілими днями пропускаю школу! Я просто залишалася вдома і спала, бо не мала сил вийти з дому. Я нікому не говорила про своє погане самопочуття. Пояснення відсутності я теж писала собі сама, і це не вийшло би на яв, якби не моя вчителька математики, яка стала цікавитися моєю частою відсутністю в школі. Мою маму вчителька викликала на розмову, і все розкрилося. Мене могли не атестувати з кількох предметів. Уявіть, як були шоковані мої батьки. Я? Така здібна учениця, відмінниця? Як це можливо? Батьки звинуватили в усьому мого нинішнього чоловіка, а тоді ще мого хлопця, і заборонили нам зустрічатися. Вони стверджували, що він погано впливає на мене (але ми все одно знаходили способи бачитися).

Оминаючи проблеми з навчанням: перш, ніж я зустріла мого нинішнього чоловіка, я мала двох хлопців. У той час я була така спрагла любові, що не бачила того, з ким насправді зустрічаюся. Моєю першою великою любов’ю був Пшемек. Я була закохана в нього по вуха. Принаймні, так мені тоді здавалося. Деякі подруги попереджали мене про нього, але я була розумніша. Я думала, що вони говорять це тільки тому, що заздрять мені. Наші стосунки тривали кілька місяців, і це були найгірші місяці мого життя!!!! Я була настільки засліплена, що, думаю, зробила би все, аби лиш бути з ним. Я просто хотіла, щоби хтось мене любив… Я хотіла відчути себе щасливою… нічого більше. Пшемек відчув мою слабкість до нього і швидко скористався нею віроломним і огидним чином. Він домагався мене майже кожної нашої зустрічі, не зважаючи на мій опір. Він не розумів слово «ні». Я була для нього ніким. Звичайна іграшка, з якою він міг робити все, що хотів. Попри це, я була з ним. Я вірила, що він зміниться і що він справді мене любить. На жаль, він не змінився. Він хотів дедалі більшого, поки я, нарешті, не знайшла в собі сили, щоб із цим покінчити. Виявилося, що пізно. Він порвав зі мною раніше — написав смс, що з нами покінчено, без жодного слова пояснення. Я тоді нічого не відчувала, взагалі нічого. Замість полегшення я була повністю емоційно знищена. Пізніше я дізналася, що коли ми були разом, він зраджував мене. Тільки тоді я зрозуміла, яка була дурна і наскільки засліплена. Мої другі стосунки, якщо це так можна було назвати, тривали недовго. Вони закінчилися в той момент, коли я не погодилася на секс. Не потрібно нічого більше додавати… Відтоді я не хотіла зустрічатися з жодним хлопцем. У мене до них була відраза і переконання, що всі чоловіки такі. Іноді навіть виникали думки, що я розумію гомосексуальні пари. Адже жінка не зробила би нічого такого жахливого іншій жінці.

На щастя, я зустріла мого нинішнього чоловіка, Даміана. Вперше я відчула себе для когось дуже важливою і цінною. З ним я почувалася найкрасивішою жінкою в світі. Даміан допоміг мені віднайти віру в себе і залатав пошарпане почуття власної гідності. Після 3‑х років ми взяли шлюб, і знову почалися сходинки… За півроку до нашого весілля виявилося, що кілька років тому Даміан — мій нинішній чоловік — хотів комусь допомогти і взяв великий кредит для цієї людини. На жаль, ця людина не погасила своїх фінансових зобов’язань. Судовий виконавець забрав усі заощадження Даміана і щомісяця відраховував більшу частину оплати. У нас були серйозні фінансові проблеми. Ми боялися, що нам доведеться скасувати весілля, бо ми не могли собі його дозволити. На щастя, за допомогою моєї сім’ї та бабусі й дідуся Даміана нам вдалося все організувати, ми заплатили аванс, а решту витрат покрили за рахунок весільних подарунків. Інші кошти, які ми отримали від гостей, пішли на погашення боргу. І я, і мій чоловік думали, що це був кінець наших проблем; але ми помилялися. Рівно через три місяці після весілля ми дізналися, що мій чоловік хворий на рак. Діагноз — третя стадія хвороби Ходжкіна. Що може бути гірше? Серйозні борги, які ще не були виплачені, бо ми не мали достатніх засобів, і до того — важка хвороба чоловіка. Повний розпач… Тепер я знаю, що Бог був біля мене. Він наглядав за мною весь час, навіть коли я була далеко від Нього. Можливо, хтось із вас запитає, чи були у мене претензії до Бога через всі ці неприємні переживання? Відповідь — НІ! Я ніколи, жодного разу не подумала погано про Бога. Це може бути дивним для вас, але це так. Можна сказати, що навпаки, завдяки цим подіям я зараз дуже, дуже близько до мого Господа.

Під час хвороби Даміана і всього процесу лікування мене взяли на стажування в аптеку, де я зустріла чудову дівчину, завдяки якій наново навернулася! Я буду до кінця життя дякувати Богові за той день, коли я зустріла її. Це вона почала розповідати мені про чування в різних місцях, де відбуваються чудеса. Я ніколи не чула про такі речі. Навпаки, я думала, що чудеса, про які ми читаємо в Писанні, відбувалися тисячі років тому і тепер нас майже не стосуються. А тоді я була так заінтригована цими розповідями, що одного прекрасного дня подолала свої сумніви й попросила Домініку взяти мене колись на чування.

Коли я вперше опинилася в цьому чудовому й незвичному місці, мені забракло слів. Я пам’ятаю, що в якийсь момент сльози потекли по моїх щоках від зворушення. Вигляд цих об’єднаних у молитві віруючих, із простягненими вгору руками, повалив мене на коліна. Я подумала: «Де я? Я не повинна тут бути, я не гідна». Я навіть не пам’ятаю, коли востаннє була на сповіді! Але цей вечір був для мене таким особливим, аж я не уявляла, що не поїду на наступне чування, і наступне… П’ятничні чування стали для мене невід’ємною частиною кожного тижня. Зміцнювали мене і давали заряд енергії, яку потім я могла передати моєму чоловікові для боротьби з хворобою. Під час однієї з Мес із проханням про зцілення я отримала благодать відпочинку в Святому Дусі. Це було дивовижно! Наче Бог хотів мене обійняти і одночасно запитати: «Чи ти все ще сумніваєшся в Мені?» На жаль, так і було, що я досі сумнівалася в силі й милості нашого Творця… Дотик Святого Духа став поворотним моментом у моєму житті. Я знову віднайшла стежку, якою маю йти. Я знову повірила Богу.

Про благодаті, які я отримала на чуваннях, я могла би писати довго. Я отримала дар прощення людині, яка зробила мені багато зла. Я отримала благодать самоприйняття — колись я не могла дивитися на себе в дзеркало, вважала себе потворою. Дивувалася, як я можу подобатися Даміанові. Підозрюю, що це було пов’язане з моїми попередніми стосунками, через які я втратила повагу до себе. Я отримала благодать прагнення генеральної сповіді. Я почала регулярно молитися, що дало внутрішній мир. Більше того, ми з чоловіком вирішили молитися разом, і ви навіть не можете собі уявити, які чудові плоди це принесло! Наш шлюб, який проходив кризу, зміцнився! Знову розквітла наша любов! Молитва насправді має велику силу.

Одного разу я увійшла до церкви, щоби помолитися. В лавці поруч я помітила чоловіка, який стояв навколішках і сильно плакав. У храмі було кілька людей, але ніхто не звернув на нього уваги. Я не могла зосередитися на молитві, бо весь час відчувала, що повинна підійти до цього чоловіка. За мить я покинула лавку і запитала чоловіка, чи все у нього в порядку. Він підвів голову й запитав, чи я не ангел. Я засміялася і сказала, що, на жаль, ні. Запитала, чи можу йому чимось допомогти, але він сказав, що я вже йому допомогла. Я допомогла йому своєю присутністю і тим, що його плач був не байдужий мені. Він стояв навколішки у церкві кілька годин, і ніхто не підходив до нього. Хіба це не сумно, що люди такі байдужі до страждань інших? Ми сиділи поруч іще деякий час. Він розповів мені свою історію, вилив усе, що в нього наболіло. В кінці усміхнувся і обійняв мене. Я була дуже рада, що могла допомогти цій людині, але без Святого Духа була би не в стані зробити бодай що‑небудь. Саме Святий Дух «підштовхнув» мене до цього.

Хоча я була близька до Бога, в якийсь момент зі мною почало діятися щось дивне. Досі не можу пояснити. Протягом декількох місяців мене мучили нічні кошмари. Майже кожен день я бачила сни, пов’язані з демонами. Мені снилося, що я одержима, або що сатана хоче затягнути мене в пекло. Ці сни були такими реалістичними і жахливими, що я боялася заснути вночі, а вранці прокидалася в плачу. Крім того, у мене було багато тривожних симптомів різних хвороб. Проте всі результати досліджень і аналізів показували, що я здорова. Здорова…? Але іноді я не могла встати з ліжка, а найпростіші дії давалися мені з великими труднощами. Певної миті я почала втрачати сенс життя. Мій шлюб знову переживав кризу. У мене навіть були думки про самогубство… Мені поставили діагноз «важка депресія з тривожними станами». Як це можливо? Але ж я була так близько до Бога. Чому?! Мій шеф сказав, що я сама винна, бо належу до якоїсь секти (мав на увазі мою участь у чуваннях). На додаток, перед цим станом ми з чоловіком дізналися, що хіміотерапія так знищила його організм, аж ми не зможемо мати біологічних дітей. Супер! Ще одна чудова новина. Здавалося б, що тепер буде тільки гірше. Я була на такому дні, що думала, ніби з нього вже не піднімуся. І знову ж таки, Бог втрутився через Домініку, яка майже силоміць відправила мене на курс «Нове життя».

У день від’їзду все було проти нас (я їхала з чоловіком). Моє здоров’я значно погіршилося, я була вкрай слабка, мене нудило і голова жахливо боліла. Та ще й у нас зламалася машина. Але я так сильно вірила в те, що Бог зцілить мене, — що не здалася. Нам вдалося позичити автомобіль у мого брата, який саме цього дня якраз забирав її у механіка. Головне, що ми добралися до місця, незважаючи на більш ніж 2‑годинну затримку.

На цьому курсі я пережила прекрасні моменти. Ніколи не забуду, як ми лежали на пагорбі Милосердя в прекрасну зоряну ніч, милуючись Чумацьким Шляхом і падінням комет, що захоплювали дух. Це було щось неймовірне! Я ніколи не бачила такого гарного неба. Однак зізнаюся, що я відчувала величезне розчарування щодо Бога. У мене були до Нього претензії, бо я приїхала з вірою і переконанням, що буду зцілена, а Він мене просто проігнорував… У перший день курсу я нічого не відчула. Насправді ми прибули в кінці дня, так що я навіть не очікувала нічого надзвичайного. На другий день теж нічого, за винятком того, що я стандартно проплакала півдня. Навіть не зазнала відпочинку в Святому Дусі, а це було для мене досить частою благодаттю під час заступницьких молитов і вечірнього поклоніння. На третій (і останній) день курсу я знову нічого не відчула. Навіть коли вже на завершення «Нового життя» нас попросили написати свідчення про те, що ми пережили протягом цих трьох днів, я не знала, що писати. Мені здавалося, що я нічого, абсолютно нічого не отримала. Однак я згадала слова священика, який вів цей курс: «Бог найкраще залишає на самий кінець». Тож попросила священика про ще одну заступницьку молитву. Після короткої розмови і пояснення всієї ситуації він погодився.

Отець попросив ще двох заступників піти з нами до каплиці. Я сиділа на стільці перед вівтарем, а поруч зі мною сидів мій чоловік. Ви не повірите, що сталося! Коли заступники почали молитися за мене, я відчула палючий жар, що пронизав моє серце. Насправді, як вогонь! Спершу я злякалася, але потім мала відпочинок у Святому Дусі. Заступники продовжували молитися, а я лежала, як дитина, в обіймах мого чоловіка. У мене немає слів, щоб описати це почуття… Після молитви священик запитав мене, як я почуваюся. Пам’ятаю, що заплакала й нічого не змогла відповісти. Я залишилася в каплиці, аби подякувати за те, що сталося; а щойно ми вийшли з каплиці, як я отримала ще один дар — дар радості. Я сміялася, як маленька дитина! Я була зцілена! Я хотіла зупинити сміх, щоб не викликати цікавості інших людей, але не могла. Це було сильніше за мене. Бог робить великі справи для нас!!!! Ми повинні повністю довіряти Йому. Те, що відбулося більше двох тисяч років тому — П’ятдесятниця, — відбувається також і сьогодні. Тільки багато з нас не знають про це. Ось чому такі важливі наші свідчення, аби інші могли дізнатися, який великий Бог!!! Святий Дух є найпрекраснішим подарунком від нашого Батька. Чому ми так рідко використовуємо його допомогу? У Бога немає нічого неможливого. Бог ставить нам тільки одне питання: «Ви впевнені, що Я можу це зробити?» Дайте самі відповідь на це запитання. Я повірила Йому, але якби я піддалася, якби в самому кінці засумнівалася — швидше за все, загрузла би в депресії.

Після повернення з «Нового життя» моя сім’я запитала, що трапилося зі мною. Вони не могли повірити, що ще в п’ятницю я була на дні, без сил до життя, а в неділю вдень променіла від радості і заражала всіх оптимізмом. Це насправді було надзвичайне ЧУДО!!!!

Господь перемінив моє життя. Тепер я намагаюся кожну проблему, кожну справу довірити Йому, бо знаю, що Бог допоможе мені завжди, й навіть якщо я чогось не зрозумію, то довіряю Йому, бо Він знає, що краще для мене.

Коли ми дізналася, що не зможемо мати дітей, то я довго не могла дати собі з цим раду. Ми їздили по різних клініках лікування безпліддя й ніхто не давав нам шансу на свою дитину. Крім того, будь-яка спроба лікування безпліддя загрожувала би рецидивом раку (чоловік уже здоровий!). Коли я бачила вагітну жінку, то ридала від розпачу. Ми обоє з чоловіком походимо з багатодітних сімей, і навіть не могли собі уявити, що не будемо батьками. Про іn vitro чи штучне запліднення не могло бути й мови з релігійних мотивів, хоча зізнаюся, що я не могла зрозуміти, чому Церква проти штучного запліднення. Тепер я знаю. Тільки тоді, коли я довірила цю проблему Господу, я почала повільно приймати волю Божу. Однак я молилася, щоби сталося ще одне чудо. Я дуже хотіла бути мамою. І уявіть, що під час однієї з вечірніх молитов я мала дуже сильне переконання, що в мене буде дитина. Ця віра була така сильна, аж я попросила чоловіка купити мені тест на вагітність. Він пішов до аптеки, а коли він повернувся, я одразу ж побігла до ванни, переконана в своїй вагітності. Я з хвилюванням чекала на результат… Результат був негативним. Я подумала: «Що відбувається? Господи Боже, в чому справа? Навіщо ти даєш мені такі сильні знаки, а потім виявляється, що все даремно? Як я зараз виглядаю перед Даміаном? Зараз він зателефонує до психіатричної лікарні й мене відвезуть туди в гамівній сорочці…» Але нічого подібного! Якщо Бог щось обіцяє, то він тримає своє слово! Незабаром після цього вечора у мене з’явилося бажання всиновити дитину. Це бажання ставало дедалі сильнішим, аж поки нарешті я не наважилася поговорити про це з чоловіком. Йому знадобився деякий час, щоби дозріти до цього рішення, але я терпляче чекала. Ми взяли прекрасну 9‑місячну дівчинку, яка є нашою гордістю й радістю. Зараз ми не можемо уявити собі іншого рішення… Більш того, ми думаємо про всиновлення наступної дитини, але на все свій час.

Моє життя не ідеальне. Я постійно ловлю себе на тому, що я слабка, а зло, на жаль, сильне; але я борюся щодня.

Колись у мене була проблема з шануванням Богоматері. Я намагалася себе переламати і на власний розсуд боротися з нелюбов’ю до Неї. Попри всі спроби, молитва «Радуйся, Маріє» була для мене великим випробуванням. Іноді навіть під час цієї молитви приходили вульгарні думки. Я знаю, що це була дія «злого». І я вчергове довірила цю справу Господу. Сьогодні я навіть маю прагнення щоденної молитви на вервиці. Мати Божа вже допомогла багатьом людям і випросила у свого Сина багато милостей; достатньо прочитати свідчення людей, які відмовляли «Помпейську новенну». Мене вона також зміцнює з кожним днем.

Скажу так. Без Бога я не можу уявити свого життя. Можливо, мене навіть не було би зараз на цьому світі. Я проголосила Бога Царем в усіх сферах свого життя. Я знаю, що з Ним можу зробити все, а без Нього нічого не значу. Чудово те, що завдяки тому, як Господь діє в моєму житті, вже двоє людей, які були далекі від Нього, почали молитися, а одна, як і я, віддала своє життя Ісусу, і за це слава Богу! Ця людина — моя подруга Мартіна. Вона цього року пішла зі мною на курс «Нове життя» (я пішла з нею, щоби скласти їй компанію). Хтось запитав, навіщо я туди їду, якщо вже була на цьому курсі. Скажу вам, що я там відчула таку любов Бога, якої не очікувала. Бог знає, чого кожен з нас потребує. Достатньо просто простягнути руки, щоб отримати безліч благодатей. Зараз ми разом із Мартіною взаємно зміцнюємося у вірі, разом їздимо на чування, і я дуже вдячна Господу, що поставив її на моєму шляху.

Це не так, що раптом наші проблеми зникнуть, і все буде, як у казці. Проблеми залишаються — і дрібні, й більші. Але, віддаючи всі справи Богу, ми можемо жити повним життям. Я особисто багато речей довірила Ісусу. Досі молюся за зцілення від неврозу. Я вірю, що колись Господь забере у мене цю проблему, але, якщо це мій хрест і це воля Божа, то повністю приймаю це. Я вірю, що страждання має глибокий сенс.

«Твої шляхи найкращі для мене, Господи.
І знаєш Ти найкраще, життя моє завжди…»

Кася, Gość Niedzielny