Ян сидів у в’язниці. Чверть століття. За вбивство. Його життя змінив… акторський епізод. Він взяв участь у постановці Містерій Муки Господньої. А пізніше висповідався і приступив до Причастя…
Був гарний сонячний ранок, коли 22 роки тому поліція затримала Яна. Вирок був нелегким: 25 років позбавлення волі. Що відчуває 24‑річний молодик, втрачаючи всю свою молодість? Жаль, що свого сина побачить допіру за 25 років, уже дорослим чоловіком? Сум, що найкращі роки проведе за ґратами? Надію, що він ще не програв усе життя, що це тільки «тимчасове покарання»? Всього потроху. Але насамперед Яна мучила образа, що покарання надміру суворе, незаслужене! Ну так, в принципі, він убив людину, але ж той чоловік хотів убити 8‑річну дівчинку! «Я скоїв страшну річ», — каже Ян по роках.
Утрата свободи й віри
Життя в карному закладі не буває легким. Вирок це самотність. Це примусові стосунки з іншими ув’язненими. Щодня діються речі складні, які би хотілося забути. Все відбувається за визначеним порядком, немає місця для спонтанності, для себе. Попри те, що Ян охрещений, після перебування у в’язниці він був близький до повної втрати віри. Відсторонився від Бога. Мав відчуття, що люди, засуджені за вбивство і розлучені, такі як він (Ян отримав ануляцію шлюбу), не мають права переступити поріг Дому Господнього. Через це все він перестав практикувати віру на майже два десятиліття.
На щастя, повсюди можна зустріти людей, які повертають сенс життя, роблять так, що почуваєшся їм вдячним. Янові щастило на таких людей. Тільки завдяки ним він тепер на новому етапі свого життя. Хтось колись сказав йому: «Тепер не те місце й не той час, аби думати про те, що в тебе відібрали, що ти втратив. Краще подумай про те, що в тебе залишилося і що ти можеш із цим зробити».
По 22 роках відсидки Ян був замкнений у собі. В’язничному вихователю та психологу тяжко було до нього добитися. Ян був переконаний, що вирок, який йому присудили, був надмірний. Також він вважав, що чверть століття відсидки стирали його провину. Лише після певної події його серце заново відкрилося. Його життєвим гаслом стали слова: «Витримай. Терпеливість і витривалість — ось твій шлях до свободи».
Переміна
Все змінилося 2016 року. До карного закладу в Козєґловах під Познанню, де перебував Ян, приїхав режисер Познанської містерії Страстей Господніх, Артур Пьотровскі. Він збирався запросити засуджених зіграти у виставі, яка щороку відбувається в познанській Цитаделі. То була непересічна ситуація. Люди відкинуті, виключені з суспільства, які викликали щодо себе нехіть і підозри, раптом були сприйняті винятковим чином. Хтось простягає до них руку, обдаровує їх довірою, пропонує хоч тимчасове повернення до суспільства!
Ян усім серцем захотів взяти участь у цій події. Він, однак, знав, що це рішення залежить не від нього, а від інших людей, від багатьох, із ким він працює на щодень. Але вийшло! Виражена довіра і сердечність зродили вдячність і хвилю позитивних емоцій. Перед виставою Містерій Ян пішов до сповіді. Уперше за 20 років! Він відкрився, визнав свої гріхи, дістав розрішення і покуту. Під час Меси прийняв Причастя.
Після Містерій Ян пережив величезну духовну зміну. Він зрозумів, що вчинив те, чого не треба було робити — зайняв роль судді. Таку переміну у випадку віруючої особи сміливо можна назвати наверненням.
Він не чекає на пробачення, він знає, що прощати може тільки Бог. Із людьми треба примиритися, й він над цим працює. У дні звільнень він відвідує сім’ю — братів і сестру. Не забуває про візит на цвинтар, до гробу коханої мами. Коли він отримав свої перші вільні, так звану «тридцятку», це було на 26 травня — День матері. Одразу ж пішов просто до неї, до мами. Через два дні мама відійшла. Ян не каже, що вона померла, бо для нього пам’ятати людину означає, що вона насправді до кінця не помирає.
Ця душа — на добрій дорозі до свободи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
