П’ятничного вечора прощались у Віньківцях, суботнього ранку — в Жищинцях, де й буде похований святої пам’яті настоятель віньковецької парафії св. Антонія о. Михайло Хоптинець.
В Україні, дякувати Богові, вже достатньо багато священиків, і комусь це ім’я скаже багато, а комусь — ні. Звісно, завжди шкода, коли отара втрачає свого пастиря, але ж насправді це тільки тимчасове розставання, а «найближчий пастир» — наприклад, єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільський — потурбується про поховання та про призначення нового священика. І про те, щоби вшанувати материнську волю.
— Сьогодні прийшла така відомість, — сказав єпископ Леон для CREDO, — що уночі з 27 на 28 квітня, фактично вже 28‑го, бо десь о 1.20 ночі, о. Михайло відійшов до Бога. Це священик нашої Кам’янець-Подільської дієцезії, випускник Городоцької семінарії, більше того — священик із першого випуску нашої семінарії, 1997 року. Він народився у Жищинцях Городоцького району на Хмельниччині, і там же буде похований. На цьому наполягла його мати. Ховати його ми будемо біля храму. Я так вирішив: священик має бути похований якомога ближче Дому Божого. Можна було би його поховати при віньковецькому храмі, якому він віддав стільки років праці, та й парафіяни за ним жалітимуть; але треба вшанувати волю матері.
Він мав свою харизму, — продовжив владика Леон. — І відрізнявся нею від інших. Я би сказав, що він відповідав за духовну частину життя парафії, а самі парафіяни — «десятки», «двадцятки» — провадили різні матеріальні справи. А він займався найбільше Святим Письмом. Прищеплював людям любов до Святого Письма, його знання, провадив біблійні зустрічі. Це був великий шанувальник Біблії.
Нещастя не сталося з цим священиком «якось несподівано» — хоча, звісно, ніхто не чекав, що так закінчиться його чергове перебування в лікарні. Він мав виразку шлунка. Вже пройшов одну операцію, продовжував працювати. У вівторок йому зробили другу операцію, у Віньківцях, де він душпастирював уже 15 років. Отець прокинувся після наркозу, розмовляв, — але потім йому раптом стало гірше, і вночі він помер. На звістку про його відхід єпископ Радослав Змітровіч поїхав до Віньковець, аби служити Святу Месу.
Співбрата у священстві всі згадують по‑різному, але кожен додає до цього портрета свої штрихи. «Коли я тільки вступив до семінарії, — сказав канцлер курії Кам’янець-Подільської дієцезії о. Павло Басистий, — він уже кілька років як був священиком. Цієї неділі я відправляв за нього Службу Божу, бо він був у лікарні, й ви тільки уявіть: усі прийшли на Месу з Бібліями!!! Навіть міністранти, їхнє коло налічує чоловік десять, і всі з Бібліями. Кожен вірний активно брав участь у біблійних моментах, люди знають Святе Письмо. У Жищинцях була його перша парафія, а він там був настоятелем після єпископа Яна Нємца. Це парафія Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії. Перш ніж він потрапив до віньковецької парафії св. Антонія, ще була доїзна парафія у Слобідці Охрімовецькій, парафія Матері Божої Ангельської — там так само дуже активні парафіяни. Отець Михайло був знаною людиною. Свого часу працював з легендарним о. Владиславом Ванаґсом». Допомагав йому у будуванні тих численних храмів, які перші порадянські священики Поділля зводили і повертали до використання.
Отець Михайло Хоптинець народився 26 березня 1959 року. На своєму курсі він був найстаршим серед семінаристів…
— Він був ревний у служінні, — сказав о. В’ячеслав Грумницький. — Починав душпастирство аж від Херсона, ще коли в Україні бракувало священиків. Був у Красному поблизу Мурафи, а потім аж був переведений у Віньківці. Він ніс радість і молитву, давав прекрасний особистий приклад. Любив ходити по сім’ях своїх парафіян зі Святим Письмом, розмовляти, вчити їх…
Нехай цей хороший приклад залишиться як заклик для тих душпастирів, хто має можливості це робити, бо о. Михайло вже хіба з Неба буде дивитися, наскільки ревно ми читаємо Слово Боже.
На фото: храм у Жищинцях, біля якого буде похований о. Михайло Хоптинець
фінансово.
Щиро дякуємо!
