Святий Дух, як колись перед Святим Павлом, так тепер перед нами закриває певні сфери і відкриває абсолютно невідомі горизонти. Ми ж часто вперто тримаємося минулого. Витрачаємо сили та економічні ресурси на підтримку структур, які вже не виконують своїх функцій.
Святий Йоан Павло II у промові, проголошеній в університеті Тор Верґата під час молитовного чування у Всесвітній день молоді 2000 року, заохочував молодь сміливо вступити у нове тисячоліття.
«Дорогі друзі! Я вбачаю в вас "провісників ранку", що стоять на варті на світанку третього тисячоліття».
А в посланні, адресованому молоді, що зібралася на Лєдніцьких полях того самого року Великого ювілею, він нагадав слова, які колись Ісус промовив до Петра: «Не бійся. Випливи на глибину» (пор. Лк 5, 1‑11).
Ми слухали ці слова, проймаючись їхньою силою, гаряче аплодуючи. Йоан Павло II відійшов до дому Отця, а ми впевнено увійшли у третє тисячоліття. Проте чи насправді ми, покоління Йоана Павла II, прийняли до серця папське послання і з надією споглядаємо на ранок дня, що пробуджується, з відвагою пливучи по глибоких водах сучасності?
Тільки тепер мені вдалося прочитати «Останні розмови» — інтерв’ю, яке Петер Зеевальд провів із папою, що вже був у дуже похилому віці. А там вже у вступі зустрічаємо такі слова:
«Разом із Бенедиктом XVI завершилась епоха, можливо навіть eon [вічність], один із тих великих часових проміжків… Дивлячись з цієї перспективи, це був останній папа епохи, приреченої на безповоротний відхід. Також це був папа, який збудував міст для настання чогось абсолютно нового, з усією незалежністю, йому притаманною».
Дедалі частіше можна почути, що ми увійшли до нового етапу історії. Можливо, у майбутньому 2013 рік — рік історичного зречення папи римського Бенедикта XVI і обрання першого папи з Нового Світу — стане умовною датою початку цієї нової епохи. Так само як свого часу 476 рік став датою завершення історії Давнього світу або 1453 рік — датою початку відліку Нової історії. Дата це умовність, оскільки всі зміни — це завжди тривалий процес.
На складну сучасність величезний вплив також мали культурна революція 1968 року і терористичний замах 11 вересня 2001‑го.
Для багатьох сучасність стала часом остаточного занепаду. Дуже часто можна почути про загибель західної християнської цивілізації, що розпадається під напором мусульманських іммігрантів, різного роду гендеризмів, легалізації гомосексуальних зв’язків, ширення секуляризації, анімалізації людей і гуманізації тварин, тероризму та інших нещасть.
Багато хто моральне і релігійне спасіння вбачає у спробі зберегти наявний досі status quo церковних структур, які є немов останнім бастіоном перед хвилею руйнувань, що наближається. У цьому контексті знаковим для мене є фрагмент із Діянь апостолів:
«Пройшли Фригію і Галатський край, оскільки Святий Дух заборонив їм нести слово в Азії. Прибувши до Місії, вони намагалися пройти у Вітинію, але Дух Ісуса їм цього не дозволив. Вночі Павлові явилося видіння: якийсь македонець стоїть [перед ним] і благає його: "Дістанься до Македонії і допоможи нам!"» (Діян 16, 6‑9).
Тож Святий Дух знову, подібно як для святого Павла, закриває перед нами певні сфери і відкриває абсолютно невідомі горизонти. Ми ж часто настирливо тримаємося минулого. Витрачаємо сили та економічні ресурси на підтримку структур, які вже не виконують своїх функцій. Наші орденські спільноти вже не мають стількох покликань, як раніше; проте, не зважаючи на це, ми й надалі нічого не бажаємо змінювати. Самі ми вже не маємо сил, щоб стукати у двері, які Святий Дух замикає, — тож спонукаймо молодих, які вступають у наші ряди, щоб вони намагалися їх відчинити.
Врешті, є й ті, хто дивиться на нове тисячоліття з надією учня Христа. Вони сповнені реалізму і не втікають від викликів сучасного світу, водночас повністю вірять запевненню Того, хто сказав: «Я з вами по всі дні, до кінця віку" (Мт 28, 20). Тому, сповнені відваги, вони дивляться на нові ареопаги, що відкриваються, як на простір для нової євангелізації: «з новим запалом, новими методами і засобами вираження» (Йоан Павло II). Вони помічають нові форми релігійного життя і нові спільноти, дуже сильно орієнтовані на споглядання.
Ця позиція проявляється дедалі більшим співчуттям до всіх людей, незалежно від кольору шкіри, особливо тих, яких торкнулась трагедія війни або голоду і які змушені були покинути рідну землю. Загострюється також сприйняття всього сотвореного світу, який ми починаємо розуміти як нашу спільну домівку, про яку ми повинні дбати і оберігати її не тільки для нас самих, а й для майбутніх поколінь. Зараз також відповідний момент для теології, яка відкривається назустріч новим напрямкам, водночас звертаючись до самих джерел християнства (Святого Письма і Отців Церкви).
Як наслідок, ми спостерігаємо відхід від певної статичності реальної присутності Христа в Євхаристії на користь динамізму Його присутності, який наказує нам вбачати живого Христа як у знаку хліба, так і в кожній людині, згідно з твердженням св. Августина:
«Ми також є його Тілом… Якщо ж ви є Тілом Христа і його членами, то таїнство ваше покладено на вівтарі Божому… Будьте тим, що бачите і прийміть те, чим ви є» (Sermo 272).
Минуле, без сумніву, було багатим. Багате покликаннями, великими справами і доброю традицією. Завдяки йому ми там, де ми є.
«Цей погляд у минуле і вдячність за нього, — промовляв нещодавно Папа Франциск до учасників генерального капітулу воскресінців [Згромадження Воскресіння Господа Ісуса Христа], — не повинен, проте, перемінити нас у ностальгічних людей. Ми повинні з вірою і надією дивитися у майбутнє і бути людьми, які проголошують надходження ранку навіть серед ночі; людьми, які можуть з відвагою, що походить від Духа, проголошувати, що Христос живе і є Богом».
Останні часи — це роки великих пастирів, і ми повинні бути вдячними за них Господу Богу: Йоан Павло II готував нас до входження у новий етап історії, Бенедикт XVI завершив певний етап, Франциск із силою віри і надії вводить нас у новий. Ми вдячні Господу Богу, що нам випало жити в цей важливий для історії Церкви і світу час.
Каспер Капронь OFM, Deon
Переклад: www.poliglot.com.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
