В Україні вже четвертий рік триває війна. Досі гинуть люди, цивільне населення залишається без домівок та засобів до життя, досі залишається невирішеною проблема із переселенцями. Кількість людей у потребі не меншає, а навіть зростає, а зима вже близько і це дуже складний період. Про це, а також про те, хто і як сьогодні допомагає переселенцям, про те, що відбувається на Сході і які шляхи вирішення цієї проблеми CREDO розповів єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк.
Владика розповів, що Карітас-Спес у Харкові турбується про переселенців та всіх, хто постраждав від війни, адже вони знаходяться близько до лінії обстрілів.
— За минулий рік через наш центр пройшло понад 10 тисяч осіб. Цього року їх було не менше – ще поки не маємо офіційних цифр, але вже скоро будемо підбивати підсумки. Зима вже близько і ми вже зараз починаємо готуватися до того, щоб забезпечити усіх потребуючих зимовим одягом та взуттям. Особлива потреба у дитячому взутті. Із цим нам дуже допомагає Австрія та Німеччина – від них ми привозимо вантажі гуманітарної допомоги з одягом та взуттям. Звісно, питання із переселенцями часто викликають протиріччя, бо є багато людей, що приїжджають сюди, отримують допомогу, як переселенці, але живуть «там» і це досить поширене явище, тому часом важко отримати реальні цифри переселенців, які справді проживають в нас постійно.
Також ми продовжуємо роздавати гарячі обіди: щодня з них користає по 100-120 осіб. Ми організували це разом із організацією «Деполь Україна» і годуємо не лише переселенців, але й бідних, безхатьків – усіх, хто приходить.
21 жовтня відкриваємо будинок Самотньої Матері. Це приміщення більше за попереднє, тому зможемо надати допомогу більшій кількості жінок, адже це дім для дівчат, які потрапили у скрутне становище і залишилися самі з дитиною на руках, або вагітні і потребують підтримки. Цим проектом займаються сестри-оріоністки. Перший рік дівчата живуть у нас на повному утриманні – допомагаємо їм, вчимо усього, що треба, щоб давати собі раду. Другий рік вони живуть у нас, але вже більш самостійно, вже самі за себе дбають, а третій рік ми допомагаємо їм знайти власне житло і почати самостійне життя. Проте ми завжди відкриті і кожна із наших підопічних може звернутися до нас по підтримку та допомогу. Буває навіть і так, що деякі із цих жінок повертаються до нас, щоб допомагати іншим. Цей проект дуже допомагає людям змінювати своє життя, я бачу, як ці жінки змінюються на очах, бо сестри дуже багато серця та праці у них вкладають.
Маємо також декілька реалізованих проектів у рамках акції «Папа для України» — це і кошти на оздоровлення дітей протягом літа, тепер сподіваємося, що нам допоможуть реалізувати наші «зимові проекти», також ще продовжуємо втілювати проект із видачі безкоштовних ліків за сертифікатами та безкоштовними обстеженнями у нашому медичному кабінеті.
Єпископ наголошує, що війна не припиняється, але до постійних обстрілів і смертей вже всі так звикли, що не звертають уваги:
— Усе ще триває війна. Нічого не змінилося, напруга дуже велика, постійні обстріли – вчора загинуло двоє людей, позавчора троє. У мене постійний контакт із військовими, які просять про молитву, є люди які телефонують, також там є священики, які працюють у зоні військових дій, тому я добре поінформований. А світ вже про нас мовчить, ми залишилися самі. Та й у самому Харкові вже всі звикли до війни. Місто живе своїм життям. Люди святкують, співають, відпочивають. У мене був священик із Донецька, який залишився разом із своїми парафіянами, то він каже, що навіть у Донецьку так – 10 км від міста стріляють, але ніхто вже не зважає – сидять по ресторанах, ніщо їм вже не заважає. Люди звикають до кровопролиття і не роблять собі з війни проблем. Це погано і тому ми повинні про це говорити, наголошувати і не припиняти допомагати. Люди потребують і психологічної допомоги, і гуманітарної.
Католицький ієрарх, який служить неподалік кордону війни, вважає, що миротворчі війська ООН допомогли би Україні швидше досягнути миру:
Я переконаний, що введення миротворчих військ ООН, про яке говорить Президент Порошенко, стало б для нас великою надією на мир. Всі вже втомилися від війни, але самостійно із такими силами впоратись не можемо. Саме тому нам потрібен цей миротворчий контингент, який зміг би взяти під контроль кордон із Росією, щоб припинилися нарешті поставки зброї, важкої артилерії, найманців, регулярних військ, які систематично перекидаються на територію України. Ми все це відчуваємо на собі і вже можна прослідкувати, що посилені обстріли з боку Росії означають свіжу поставку військової амуніції. Кажуть, що їхнім солдатам платять за те, щоб вони стріляли. Якщо не стріляють, то отримують гроші, як за службу в мирний час.
Я думаю, що наш Президент міг би про це домовитися, що він має для цього достатньо впливу, але чи він це зробить – важко сказати. Важко довіряти, адже це вже не той Президент, яким він був три роки тому і люди ним розчаровані, народ вже у ньому не впевнений. Зараз важко сказати, чи його слова знайдуть покриття у вчинках, але якби йому вдалося досягти домовленостей, для нас це було б великим знаком надії.
фінансово.
Щиро дякуємо!
