Погляд

Духовна боротьба під час психічної хвороби: коли йти до психіатра, а коли — до екзорциста?

25 Жовтня 2017, 12:07 11775

Релігійні та метафізичні мотиви часто з’являються в житті людей, що страждають на психічні недуги. Сумніви та проблеми у разі життєвих труднощів або світоглядних криз виглядають інакше, ніж у разі хвороби чи психічних розладів.

На манії релігійного характеру страждають хворі на шизофренії; при ендогенній депресії маємо справу з манією засудження, вини та кари, а з нав’язливими думками щодо релігійних аспектів — під час маніакально‑депресивного психозу. Особливий граничний випадок — це так звана одержимість. З погляду психіатричної класифікації, це стан психопатологічної хвороби з категорії дисоціаційних розладів; з перспективи віри — це поневолення сатаною.

Розуміння власних страждань у релігійних категоріях, погляд на боротьбу з хворобою як на боротьбу духовну мають важливе значення не тільки для віри, але також для здоров’я. Люди, що страждають від маній і (або) галюцинацій релігійного характеру, схильні до агресивної поведінки чи самогубства. Віруючі люди, які переживають такі проблеми, часто беруть до рук Біблію та, спираючись на її авторитет, завдають собі тілесних пошкоджень, щоби вигнати зі свого тіла гріх, перемогти зло, побороти сатану. Манії релігійного характеру впливають на шизофреників, які не бажають відвідувати лікаря та вживати ліки. Приписування свого стану «надприроднім» впливам пов’язане з відмовою від фармакотерапії та медичної допомоги.

Як показують дослідження, пацієнти, що страждають на манії релігійного характеру, переносять свою хворобу гірше, ніж пацієнти, які хворіють на шизофренію, але без таких маній. Це проявляється в гіршому суспільному функціонуванні та прояві більшої кількості галюцинацій протягом тривалішого часу. Дослідження серед людей, хворих на манію переслідування, доводять, що приписування їх впливові надприродних явищ з’являється частіше серед християн, ніж серед мусульман чи буддистів.

Доведено також, що релігійна практика тісно пов’язана з появою маній релігійного характеру, однак не обов’язково хворий мусить бути віруючою людиною, а віра — не єдиний поштовх для розвитку такої манії. Проте найчастіше саме релігійні люди страждають від манії переслідування (стосується сатани або демонів), величі (пов’язана з переконанням, що хворий — це Бог, Ісус чи ангел) або депресивної манії (стосується переконання про власний гріх та неможливості його відпущення).

 

Шизофренічна метафізика

Антоні Кемпінські в своїй публікації «Шизофренія» пише: «Світ шизофреника сповнений тим, що не становить звичайного існування світу: таємничими силами; невидимими променями; очима, які за ним слідкують; голосами, що наказують та критикують; незвичайними постатями: духами, ангелами, дияволами, мерцями». Світ такої людини — це поле боротьби протилежних сил, зазвичай морального характеру — добра й зла, краси та бридоти, мудрості й дурості.

Вплив на відстані може бути активним чи пасивним. У першому випадку на хворого впливають різні сили, а в іншому — він діє серед оточення. Під звичайним образом світу прихований інший, «правдивий». Хворий ніби відкриває сенс дійсності: це «Ding an sich» Канта. Люди знають, на переконання хворого, тільки його видимість.

Метафізичну тематику «духовної боротьби» пацієнта‑шизофреника можна розглядати в контексті трьох головних «битв»: онтологічної, есхатологічної та харизматичної. Онтологічна битва є змаганнями за зрозуміння сенсу існування людини та всесвіту. Есхатологічна битва стосується кінця світу й власного спасіння. Харизматична битва пов’язана із переконанням у власній винятковості і призначенні, яка має часто характер справді місіонерський.

Як зауважив Кемпіньскі, в очах шизофреника все наповнює Божа або диявольська субстанція, світ обплітають таємнича енергія, проміння, добрі та злі сили, хвилі, що проникають у людські думки і керують поведінкою людини. Світ — це поле боротьби Бога і сатани в аспекті апокаліпсису, який має незабаром настати. Психічно хвора людина бореться, змагається, має об’явлення Бога, святих, героїв минулого, великих предків, духів померлих родичів, сучасних великих людей. Хворий розмовляє з ними, чекає на їхні знаки, накази, він стає знаряддям у їхніх руках. Він знає, що за нього борються злі духи, намагаються його зневолити, заволодіти його думками та вчинками. Проте чи його вороги — це виключно симптоми? Зміст маній перебуває в тісному зв’язку з духовним кліматом епохи та його символічним вираженням. Релігійні та містичні акценти постійно з’являються в галюцинаціях, народжених хворою психікою. Чи в такому разі психічно хвора людина бореться морально, чи, може, її свідомість повністю поневолена, і тому таку боротьбу ми сприймаємо як ознаку чи прояв хвороби?

Духовна боротьба має різні обличчя. Щоб правильно відповісти на ці питання, необхідно спочатку накреслити її контекст та присутнього в ній «ворога». Спробуймо подивитися, як виглядає духовна боротьба в розвитку психічної хвороби та поза нею. Психічна хвороба — це перепона і щит у духовних змаганнях людини хворої, однак не позбавленої через це власної душі, благодаті й віри.

 

Історія Малґожати

Протягом тридцяти років Малґожата була переконана, що вона одержима сатаною. Думка, що вона уподібнилась до нього, з’явилася, коли їй виповнилося тридцять. З огляду на важку депресію її поклали в лікарню. Під час лікування жінка прочитала твір Джона Стейнбека «На схід від Едему». Вона знайшла в книжці уривок, в якому — як стверджує — знайшла опис себе. Стейнбек описував потвори, які народжуються в людських родинах. Одні мали деформовані тіла, інші приходили з деформованими душами.

Це стало для неї прозрінням. «Я раптом зрозуміла, що прочитаний опис — це правда». Малґожата прийняла себе як творіння з деформованою душею. Однак вона побачила у собі щось більше. У своїй душі вона бачила не тільки відсутність життя, що походить від Бога, але також втрачає почуття своєї цінності. Грузнучи у просторі власної душі, жінка усвідомила, що відсутність духовного життя, думка про «смерть власної душі» не повністю показує те, що вона відчуває. Малґожата була переконана, що вона погана, що вона — втілення зла, яке з’явилося на світі. Жінка почала аналізувати своє життя та бачила ознаки цього процесу. Те, що вона вважала за дрібні провини стосовно найближчих і друзів, насправді, були проявом зла.

«Я все бачила в диявольському світі». Малґожата почала інтенсивно думати про голокост, який відбувся, коли вона була маленькою і тому завжди її цікавив. Жінка дійшла висновку, що саме вона була його причиною. Малґожата повторювала: «Я живу поза Божим провидінням»; «Я неповноцінна людина». Згодом вона звикала до боротьби з переконанням, яке жило в ній: протягом тридцяти років Малґожата була дияволом у людській подобі. Більшу частину свого часу вона провела «прикутою до ліжка». Звісно, це метафора, але жінка почувалася прикутою до ліжка психічними ланцюгами. Думка про власну смерть здавалася їй єдиним вирішенням проблеми. Вона була невільницею сатани, тому не мала в собі життя.

Сьогодні Малґожата мешкає в передмісті Бостона, в осередку для психічно хворих; надалі має напади депресії, але диявол раптово зник із її життя п’ять років тому. Психіатри давали їй підчас хвороби багато психотропних ліків. Після того, як вона почала приймати ліки, Малґожата запитала себе: «A що сталося із сатаною?» В моменти ремісії, коли жінка була пригнічена з приводу депресії, до неї постійно поверталася думка, що вона погана. Однак сьогодні Малґожата не думає про себе в категорії мешканця пекла, що живе на землі. «Зараз можу думати про себе як про грішницю; це вже інакше. Попри погане самопочуття, я знаю, що Бог мене не залишив, що огортає мене своїм світлом».

Визволена від прокляття бути особою, яка приречена жити поза добром і світлом, Малґожата повернулася у суспільство. Вона почала брати активну участь у праці на користь прав психічно хворих людей; жінка стала активною парафіянкою в своїй церковній спільноті, написала багато статей на тему духовності та психічних хвороб. Малґожата надалі страждає від глибокого та хронічного болю, який описує як біль фізичний, але сприймає як духовно‑фізичний; болю, що іноді так дошкуляє, що заважає нормально жити.

Вона приймає антидепресанти, щоби полегшити це страждання; але відкриває для себе, що найкращими ліки, які допомагають їй розпочати новий день, — це забава з математикою. Відколи з життя жінки зник сатана, її «зачарували» цифри. Уранці вона виконує різні підрахунки. «Я не можу цього пояснити, але коли рахую різні речі, біль минає. Моєю залежністю стало рахування», — каже вона. Математика та молитва — її супутники в полегшенні болю. Жінка застосовує обидва способи. Малґожата іноді замислюється: чи математика та молитва — це не одне і те саме? В одному і другому забуває про себе, відкривається на щось поза нею самою. Бог може проявлятися в різних ситуаціях для нашого добра.

Безперечно, «диво» вчинили ліки, але чи вони боролися за неї? Малґожата дивиться на свою хворобу в духовних і медичних категоріях. На відміну від більшості людей, що страждають від гострого психозу, вона розуміє, що релігія могла зіграти якусь роль у наданні сенсу її маніям.

Батьки дівчини не були релігійними, тому такий вплив не міг з’явитися в дитинстві. У студентські роки Малґожата почала глибше цікавитися вірою, і, як згадує, саме тоді релігія стала для неї «манією». «Я постійно думала про гріх. У цьому немає нічого поганого, якщо пам’ятати про Боже вибачення. Мені здається, що я про це забула, тому й з’явилася вся ця справа з сатаною». Її духовна боротьба триває надалі, але змінилося обличчя хворої. Малґожата бореться героїчно попри темряву, яка огортає її життя. Це боротьба не з вигаданим демоном, а за Бога. У душі дівчини панує спокій. Диявол вже не лякає, «шизофренічна пустка» наповнюється вибаченням.

 

Побороти вигаданий героїзм

Хоча в західних медичних нормах віра в демонів, а особливо в їхній вплив на страждання людини, розглядається як сигнал або ознака хвороби («релігійна манія»), приписування свого стану впливам демона можна віднайти не лише в психозах, а й в інших діагностичних категоріях. Такого типу симптоми не можна розглядати як звичайну манію. Вони становлять складову частину стану хворого, його розуміння хвороби, на яке впливають культурні та релігійні фактори. То ж де тоді у цьому всьому місце на духовну боротьбу?

Емпіричні дослідження доводять, що особи з психічними проблемами частіше звертаються по допомогу до священика, ніж до психіатра; близько 80% хворих звертається зі своїми проблемами духовного характеру. Кожен другий психічно хворий не лікується у профільному закладі, а кожен п’ятий звертається до священика. Найчастіше так чинять жінки, мешканці сіл, а також глибоко релігійні люди, які уникають психіатричної медицини зі страху перед нехтуванням їхньої віри лікарями (психіатрами, психологами, психотерапевтами).

Водночас майже 10% пацієнтів з психічними розладами вірять, що перебування в психіатричній лікарні — це кара за гріхи, a 19% вважають, що покута — це необхідна умова для одужання. Великий відсоток віруючих пацієнтів, хворих на шизофренію, переконані, що їхня хвороба — це вплив злого духа (сатани); а майже дві третини з них шукають порятунку в екзорцизмах чи інших практиках, пов’язаних із визволенням.

Дехто відчуває суб’єктивне покращення після таких ритуалів, залишаючись в контакті з лікарем, продовжуючи приймати ліки; регрес хвороби у них відсутній. Інші, застосовуючи «духовні засоби», мають рецидиви психозу, особливо коли з «релігійних причин» бачать в екзорцизмі єдиний порятунок для себе та відкидають контакт із лікарем або ж їхні ближні забороняють їм це, вірячи, що їхня мука — це наслідок духовних проблем, і тільки контакт зі священиком їм допоможе.

Отже, спираючись на ці дані, можна сказати, що роль відповідного духовного керівництва набуває фундаментального значення. Те, як серйозно відреагує на таке завдання священик і наскільки вміло він відрізнить релігійні мотиви в психічній хворобі від справжнього релігійного досвіду (натурального чи патологічного), може суттєво вплинути на подальшу долю людини. Ми повинні пам’ятати, що хворі на психічні розлади мають свої духовні потреби, а в релігії часто шукають для себе порятунку.

Те, що релігійність може змінюватись підчас хвороби, не є ще доказом того, що віра таких людей повністю «вигадана» та є плодом хворобливої уяви. Дослідження впливів релігійності на шизофренію найчастіше зосереджуються на гострій (психотичній) фазі хвороби, в якій людина губиться. Однак це не все її життя. Про це повинен пам’ятати і лікар, і сам пацієнт. Відчуття хворого, що Бог його залишив, не означає, що Він «повернеться», коли людина одужає.

Нехай доказами цього будуть слова, які є також свідченням успішної  духовної боротьби при шизофренії: «Монахиня завжди мені говорила, що Євангеліє дарує нам новий погляд на життя, змінює перспективу на 180 градусів, але я цього ніколи не розуміла. Одного дня, вже під час хвороби, перед моїми очима з’явилося все моє життя. Мені було страшенно соромно, я мала стільки претензій до себе самої за всі дурні речі, які вчинила в житті, і почувалася жахливо. Я опустилась на саме дно і тоді сказала собі: Бог мене любить, для Нього я щось значу, навіть якщо я хворію на шизофренію. Я є собою, я є Його дитиною і маю свою цінність».

Духовна боротьба під час психічної хвороби — це не боротьба проти когось. Це боротьба за себе; за те, щоби не забути про Бога, коли в житті насправді панує темрява, a внутрішню порожнечу хочеться заповнити подобою близькості.

Переклад: Мирослава Сиваківська для CREDO за матеріалами: Deon

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: