Перший жест «у стилі Франциска»

Про конклав 2013 року розповідає кардинал Лоренцо Балдіссері.

«Коли надійшла моя черга, я став навколішки перед Папою, а він узяв червону піуску і поклав мені на голову. Всі зааплодували, а я почувся засоромленим…»

Перший «жест у стилі Франциска», виявляється, стався одразу ж після обрання його на Папу Римського. Розповідає секретар конклаву.

Жива історія

Офіційний перебіг тих днів усі знають: протокол, голосування кардиналів-електорів, замкнених на конклаві, чорний дим, очікування — і врешті вибух радості в натовпі на площі св. Петра, коли угору здійнявся білий дим.

Але коли це описує наочний свідок, історія набирає інших барв.

Під час конклаву кардинал Балдіссері, тоді ще єпископ, мешкав у Домі св. Марти, де пізніше оселився сам Франциск. Єпископ Балдіссері обіймав посади секретаря Колегії кардиналів і секретаря Конгрегації єпископів. Він знав кардинала Хорхе Берґольйо, бо ще як Апостольський нунцій у Бразилії брав участь у V Загальній конференції єпископатів Латинської Америки в Апаресіді, де нинішній Папа відіграв ключову роль.

Згідно зі статутом, секретар Колегії кардиналів стає секретарем конклаву. Балдіссері, як згадує, брав участь у «передконклавних засіданнях, у яких засідали 115 кардиналів, зокрема Берґольйо. По завершенні цього етапу розпочався, власне, закритий конклав».

«Як я згадував, я мешкав у Домі св. Марти, де селять електорів. Кардинали дістають номери кімнат у жеребкуванні, але я вже мав кімнату. Все тривало неповних два дні. Другого дня на вечір оголосили вибір».

Ось як кардинал розповідає про подробиці тих подій.

Лоренцо Балдіссері про конклав

Як секретар конклаву, разом із превелебним Ґвідо Маріні я входив і виходив, щоб роздавати бюлетені. Кардинали голосували і передавали мені бюлетені для спалювання.

Коли здійнявся білий дим, я залишився у Сикстинській каплиці й підійшов під «Страшний суд». Там, як нотарій, я мав записувати перебіг подій. Я стояв у вбранні архиєпископа, коли правлячий декан, кардинал Джованні Баттіста Ре, офіційно викликав обраного, щоби поставити йому запитання.

Обраного запитали, чи він приймає обрання. «Так, приймаю, і обираю собі ім’я Франциск», — відповів новообраний Папа. Після чого він пішов до так званої «кімнати сліз», аби перевдягнутися в білу сутану.

Історія в історії

У цей час відбулася ще одна церемонія. Посередині Сикстинської каплиці, перед вівтарем, під «Страшним судом» поставили стіл і крісло, і викликали мене, аби я заповнив документи. Я вписав ім’я обраного латиною, ім’я, яке він собі обрав, дату і поставив підпис. Разом зі мною цей документ підписав монсиньйор Маріні.

Незабаром після цього увійшов Папа, уже в білих шатах, а церемоніймейстер вніс срібну тацю, на якій лежала червона піуска. Папа вийшов на середину Сикстинської каплиці, під «Страшний суд». Між тим було забрано стіл і крісло, на якому я сидів, підписуючи акт обрання.

За традицією, Папа мав піднятися сходинками вівтаря, на якому стоїть високе крісло. Але він цього не зробив. Він залишився внизу, там, де всі, й там приймав кардиналів, які складали йому пошану. На це знадобилися години: всі кардинали — а їх було 115 — один за другим підходили до Папи і декларували свій послух.

Під кінець, коли на свою чергу чекали ще кільканадцятеро кардиналів, двері Сикстинської каплиці розчинилися і всередину увійшли старші кардинали, аби привітати Папу. Тоді я подумав: я тут стою, черга кардиналів-електорів закінчується, то я теж стану в чергу, аби принести присягу.

Як настала моя черга, я вклякнув перед Папою, а він тоді узяв червону піуску і поклав мені на голову. Зібрані кардинали почали аплодувати, а я почувся засоромленим. Але то був жест, який заповідав моє призначення кардиналом. Тільки що кардинальська гідність була мені надана роком пізніше. І коли я став кардиналом, Папа сказав: «Екселенціє, вам довелося довго чекати!»

Далі всім відомо. Коли я йду на зустріч із Папою до Дому св. Марти, то почуваюся там як удома…