Погляд

Милостиня: умови й вимоги. Як жертвувати правильно?

18 Грудня 2017, 18:46 19525

Питання милостині, яка випливає з особистого милосердя, було важливе в християнстві від часів самого Христа.

Знамениті Його слова про ототожнення того, кому виявляють милосердя, і Його самого, стануть вирішальними, згідно з євангелістом Матеєм, на Останньому Суді: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: пане, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, — ви мені зробили» (Мт 25, 34-40).

Проте не Христос «вигадав» цю практику, Він лише розвинув учення, яке вже було у Старому Завіті. Пророк Ісая каже: «…з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава — слідом за тобою» (Іс 58, 7-8). А в Книзі Товита читаємо промову Ангела Господнього Рафаїла до батька і його сина: «Молитва з постом — річ добра, однак милостиня зо справедливістю — ліпші, ніж багатство з кривдою. Ліпше творити милостиню, ніж нагромаджувати золото. Милостиня від смерті вибавляє, вона усякий гріх очищає. Ті, що дають милостиню, проживатимуть у достатку» (Тов 12, 8-9).

Христос підкреслив, що милостиня має випливати з серця, саме тому вона і називається «милостинею», коли має внутрішній, а не лише зовнішній вимір: «Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте» (Лк 11, 41). Іншими словами, милостиня має випливати насамперед із любові до невидимого Бога, а також — до Його видимих дітей, тому має бути, з одного боку, таємною, щоб жертводавець міг насправді підтвердити свою любов до Бога, а з іншого боку — конкретною, щоб він міг підтвердити свою любов до ближнього. Розголос і реклама про свою милостиню нівелюють її духовний вимір та заслугу і перетворюють милостиню в звичайну людську інвестицію. Мало того, такий об’єктивно добрий учинок (допомога потребуючому) при суб’єктивному поганому намірі (власна гординя) чинить таке діяння морально злим.

Милостиня у християнському розумінні є формою навернення, поряд із молитвою та постом. Якщо милостині не товаришуватиме внутрішнє навернення до Бога, жаль за свої гріхи, щира любов Бога і ближнього, тоді давання комусь допомоги не може називатися «милостинею», а лише у кращому разі «допомогою». А часто теж, на жаль, стає звичайним прикриттям своїх гріхів. Як писав колись Тарас Шевченко у поемі «Сон» про так званих «добродіїв», які публічно роблять різні «подачки» для суспільства, але продовжують це суспільство обдирати:

А той, щедрий та розкішний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..

Всім тим, які приймають фінансову допомогу від інших, особливо від багатих меценатів, належить упевнитися, чи ці засоби даються щиро, з наверненням, з любові до Бога і ближнього, безкорисливо? Варто теж довідатися, чи людина, якщо вона дотепер вела не зовсім законні справи, прагне цим учинком розпочати нове життя, як той євангельський митар Закхей, чи все-таки продовжуватиме оббирати державу, а властиво — людей. Тоді не лише давання, але навіть прийняття такої «милостині» є морально наганним.

Катехизм Католицької Церкви так говорить про любов до бідних: «Бог благословить тих, хто приходить на допомогу бідному» (ККЦ 2443). А далі також додає: «Любов до убогих несумісна з непомірною любов’ю багатств або з їх егоїстичним використанням» (ККЦ 2445). І врешті, Катехизм повчає, чим по суті є діла милосердя: «Діла милосердя є ділами практичної любові, через які ми йдемо на допомогу ближньому в його тілесних та духовних потребах… милостиня, дана вбогому, є одним з головних свідчень братерської любові; це виконання справедливості, яке Богові угодне» (ККЦ 2447).

Власне, парадоксально, але милостиня, яку прийнято асоціювати з милосердям, також асоціюється зі справедливістю і є її проявом. Папа Григорій Великий писав колись: «Коли ми даємо вбогим щось необхідне, то зовсім не виявляємо їм власних щедрот, лише віддаємо їм їхнє. Ми скоріше сплачуємо борг справедливості, ніж виконуємо акт милосердя» (Пастирське правило, ІІІ, 21, 45).

У зв’язку з ділами милосердя виникає декілька питань. Як часто це робити? Кому подавати, а кому ні? Всім хто просить, чи лише деяким? Якщо сповнено всі вище перелічені умови, щоб подаяння було «милостинею» у християнському сенсі цього слова, тоді належить пам’ятати, що допомагати належить тоді, коли біля нас чи у полі нашої уваги опиниться конкретно потребуюча людина і ми цю конкретну потребу бачимо. Як це побачив милосердний Самарянин. А отже, належить переконатися про конкретну потребу, а не «грати в лотерею», даючи не те щоб незнайомим людям (бо і незнайомі часто потребують допомоги), але на невідомі цілі. На жаль, але багато «потребуючих» на вулицях — це організована група, яка працює на своїх злочинних господарів. Немає жодного християнського обов’язку підтримувати таку злочинну діяльність, а навіть навпаки: є обов’язок уникати її. Варто перед допомогою комусь на вулиці поговорити з людиною, а ще краще, довідатися, звідки вона, чому просить, як живе. Такі дії є не лише «цікавістю», але й проявом милосердя, пожертвуванням свого часу і зусиль.

Те саме з різними оголошеннями в інтернеті чи в будь-якому іншому місці: належить упевнитися, що потреба реальна, що потребуюча особа — також реальна, і лише тоді можна мірою змоги допомогти. Якщо хтось прагне допомагати, але не має впевненості щодо прохачів, може звернутися до відомих харитативних організацій і через них вчинити милостиню. Або допомогти тому, за кого ручаються добрі знайомі. Віддавати гроші невідомим особам, ще й зі словами «це і так для Бога», — нерозсудливо, бо таким чином ми позбавляємо нашої допомоги реальних потребуючих, витрачаючи її на підставних. Христос закликав допомагати вбогим і потребуючим, а не тим, які за таких видаються, бо Христос ототожнювався з реальними вбогими, а не з фікційними.

У світі розвинулася практика допомоги різним закладам, таким як шпиталі, школи, інститути, особливо духовні, а також доми для сиріт чи інтернати тощо, тобто всі ті установи, яким важко здобути достатньо доходу для функціонування. Допомога таким організаціям чи закладам також є проявом християнської турботи про ближнього, тобто про тих, які в цих закладах перебувають, навчаються чи лікуються.

Також варто звернути увагу на людей, яким можна допомогти, даючи їм якусь роботу, доручаючи якесь завдання. Підтримувати здорових людей, які можуть працювати, але вибрали паразитарний спосіб існування, також не є християнською чеснотою, а крім того, є анти-педагогічно. Милостиня належить тому, хто сам собі ніяк не в змозі допомогти. Дати безробітному працю — це теж форма милостині.

І останнє. Через те, що на вулицях багато шахраїв, не належить одразу підозріло дивитися на всіх навколо, хто простягнув руку і простить про допомогу. Про всіх належить мислити так, як це є у юриспруденції: з позиції «презумпції невинуватості», тобто що всі, хто просять, — це потенційні потребуючі, поки не доведено протилежного. Просто коли приймемо рішення реально допомогти, християнським обов’язком також є реально переконатися, що ми насправді допомагаємо, а не стаємо жертвою обману.

Любов і милосердя завжди мають бути конкретними. Не можна любити «людей в усьому світі», чи «бідних дітей Африки», конкретно яких ми ніколи в житті не бачили чи про яких навіть не чули. Християнська любов існує тут і тепер, стосовно конкретної людини з конкретними проблемами. Якщо треба проявити цю любов і милосердя на відстані, то відстань теж не повинна нівелювати конкретність і справжню потребу у нашій допомозі. Так, «любов… в усе вірить», як казав Апостол Павло у знаменитому Гимні про любов. Але він там же додав: «любов… радіє правдою» (1 Кор 13, 6-7).

Милостиня — це один із найбільших проявів християнства. Це має стати чимсь очевидним для кожного християнина. Наявність шахраїв на вулицях чи в оголошеннях не може виправдати відмову від милостині. Ця неоднозначність із прохачами має лише змусити нас до зусилля, щоб упевнитися у правдивості потребі, але ніколи не може дати нам «індульгенцію», щоб перестати допомагати всім без винятку. Тут ще раз можна нагадати слова Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, — ви мені зробили» (Мт 25, 40).

о.Петро Балог ОР

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita.